НОВИЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ НОВА РУСИФІКАЦІЯ?

0
1316

На порозі посушливого літа рясним, але аж ніяк не життєдайним дощем на голови співвітчизників пролилися заяви міністра освіти Дмитра Табачника щодо майбутнього шкільної освіти в Україні. Зокрема, в інтерв’ю на радіо «Ехо Москви» він висловив стурбованість: у державі обмаль освітніх закладів із російською мовою навчання. І передовсім — у столиці. Мовляв, якось негарно виходить: у Києві «із 537 середніх шкіл повністю з російською мовою викладання — тільки п’ять». І це тоді, коли, за словами міністра, 60 відсотків жителів столиці не лише спілкуються, а й… «зустрічаються з дівчатами російською мовою»! Відтак пообіцяв: віднині в Києві додасться шкіл із російською мовою навчання.
Що стоїть за цими заявами очільника Міністерства освіти: прояв інтернаціоналізму чи нова спроба русифікації України?
На перший погляд, міністр Табачник змінив орієнтацію — з відвертого українофоба на інтернаціоналіста. Якщо це так, то чому його весь час «збочує» лише до однієї — російської — мови? Наведу ще деякі з його заяв у цьому дусі.
«Ми цього року вперше через 17 років відсутності відновили всеукраїнську олімпіаду з російської мови та літератури, що приємно. Це моя особиста перемога». «Крім того, ми, незважаючи на опір націоналістів, розробили програму в цьому році і будемо робити для всіх класів, яка називається «Світова література», де російська література буде займати дуже великий обсяг».
 На запитання, чому ж тоді російська мова і література не вводиться в шкільну програму, і чи таки станеться так, що Верховна Рада України узаконить російську мову в статусі другої державної, Табачник відповів:
— З російською мовою, незалежно від рішення Ради і від того, хто працює міністром освіти України, все в порядку. Російська мова — одна з наймогутніших і найбагатших на планеті. Тому ні Рада їй не перешкода, ні будь-які інші національні парламенти.
Більше того, Дмитро Табачник повідомив про те, що відтепер Міністерство освіти дозволяє всім батькам навчати своїх дітей у школі з російською мовою викладання:
— Вже цього року школи Харкова, Криму, Донецька, Луганська, інших областей, якщо вони хочуть замовити підручники для 11-го класу російською мовою, вони їх отримають за рахунок державного бюджету…
 Та чи здатний такий інтернаціоналізм консолідувати Україну? Ні до чого іншого, крім розбрату в шкільному середовищі між самими дітьми та у стосунках між батьками, він не призведе. Уявіть, на батьківських зборах виноситься питання про запровадження навчання російською мовою. Так само, як у цьому класі знайшлися охочі навчатися російською, знайдеться й багато таких, хто не захоче відмовлятися від державної мови навчання. Що це спричинить? Конфлікти на грунті мови, часто ще й політично забарвлені. Чи потрібні вони школі?
До слова, жителі Києва вже продемонстрували, як вони ставляться до подібних «особистих перемог» на мовному «фронті» Дмитра Табачника. Нещодавно під стінами Київради відбулася масштабна акція протесту проти намірів влади перевести частину міських шкіл та дитячих садків з української мови навчання та виховання на російську. Її ініціатором стала координаційна рада з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. А спровоковано акцію протесту було заявами начальника головного управління освіти і науки КМДА Віри Горюнової, яка вже навіть назвала конкретні навчальні заклади, які зачепить зміна мовного статусу. Зокрема, повністю на російську мову з вересня має перейти школа «Інтелект», російськомовні класи з’являться в школі №105 Дарницького району Києва…
Схоже, в країну повертається ганебна практика радянських часів — зросійщення середньої і дошкільної освіти, яка свого часу так само починалася зі столиці. Чи не тому так ревно взявся за захист російської мови в Києві наш міністр освіти, який вважає його «багатомільйонним російськомовним містом» і нарікає на те, що в шкільній освіті Києва відбувся «перекос»? За його заявами проглядається намір «переламати» мовну політику в державі загалом.
Причому робить він це далеко не перший раз. Ще торік у травні, пам’ятається, Табачник звернувся до Президента Віктора Януковича з пропозицією скасувати указ тодішнього президента Віктора Ющенка від 15 лютого 2010 року «Про Концепцію державної мовної політики». Коли його на Банковій не було підтримано, міністр вирішив діяти в інший спосіб. Невдовзі його відомство «розродилося» власною Концепцією мовної освіти, найголовнішою метою якої стало положення про вільний вибір мови навчання, що є «важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти».
Отже, зрозуміло, звідки «ноги ростуть» у питанні потреби в російськомовних школах і садках у Києві. Тож навряд чи заяви тієї ж Горюнової були її власною ініціативою. До слова, вона при цьому оперувала даними статистики, які фактично спростовують твердження її патрона Табачника про дискомфорт, який начебто відчувають у столиці російськомовні діти. Річ у тому, що сьогодні в Києві російську мову вивчають 26% від загальної кількості учнів міста, тут функціонує сім шкіл з російською мовою викладання та 11 «двомовних», в яких майже 6,5 тисячі учнів мають можливість здобувати повну середню освіту з усіх предметів російською мовою. Крім того, 52 тисячі 687 учнів опановують російську мову як навчальний предмет. І все це — за рахунок столичного бюджету.
А самому Дмитрові Табачнику хотілося б нагадати міжнародні ухвали щодо мов, на демократизм і актуальність яких він так любить посилатися. Зокрема, в ратифікованій Україною ще 1997 року Рамковій конвенції Ради Європи про захист національних меншин підкреслюється, що навчання мовою національної меншини має здійснюватися «без шкоди для вивчення офіційної мови або викладання цією мовою», оскільки «знання офіційної мови є одним із чинників соціальної злагоди і єдності».
Ця вимога також міститься і в Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту: «Разом з тим особи, які належать до національних меншин, зобов’язані інтегруватися в більш широке суспільство держави через належне володіння державною мовою».
Подібне застереження зроблено також у Європейській хартії регіональних мов або мов меншин: «Охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні перешкоджати функціонуванню офіційних мов та їхньому вивченню…»
А ще дуже хотілося б запитати «інтернаціоналіста» Табачника: а скільки українських шкіл він захистив на сході та півдні України? Нині чимало з них борються за своє виживання.
Олена КОЩЕНКО