ПРОЩАВАЙ, СЛАВЕТНИЙ УКРАЇНЦЮ

0
579

Не стало легенди українського кіно, народного не лише за званням, а й за своєю суттю артиста, людини, ім’я якої – синонім таланту, харизми, працелюбності та завзяття. Зупинилося серце українського актора, лауреата Шевченківської премії, Героя України Богдана Сильвестровича Ступки… Вічная йому пам’ять.
Життя Богдана Ступки обірвалося 22 липня о 7.45 ранку в київській лікарні «Феофанія», де він провів останні чотири місяці. До свого 71-річчя актор не дожив місяця. Прощання з генієм українського кіно відбудеться у вівторок, 24 липня, на сцені Національного академічного театру ім. І. Франка, якому Богдан Ступка віддав понад 30 років свого життя та який очолював останні десять років. Поховають майстра кіно й театру у той же день на Байковому цвинтарі в Києві. Організацією похорону займається спеціально створена комісія при Кабінеті Міністрів України, яку очолив міністр культури Михайло Кулиняк.
Останні роки Богдан Сильвестрович тяжко хворів. Півтора року тому його прооперували в одній з німецьких клінік. Після цього проходив тривалий курс реабілітації. Але вже через кілька місяців повернувся до виконання професійних обов’язків у рідному театрі. Власні проблеми зі здоров’ям актор тримав за сімома печатями. Що з ним, не знали навіть найближчі друзі. Він та його сім’я не коментували питання, пов’язані зі станом здоров’я, відповідаючи лише, що все буде добре. Навіть коли актор опинився у «Феофанії», його син Остап Ступка запевняв у коментарі ТСН, що серйозних проблем нема, що батько почувається добре, а процедури, які йому роблять в лікарні, – профілактичні.
Богдан Сильвестрович Ступка – людина-епоха, феноменальний актор, знімати якого мріяли режисери по обидва боки від України. Театральна сцена, знімальний майданчик – його життя. Він – справжній класик кіно та театру. Понад сто ролей у фільмах, близько п’ятдесяти на сцені. На його рахунку десятки нагород і відзнак А ще він був активним громадським діячем. У 1999-2001 рр. – міністр культури України.
Актор народився 27 серпня 1941 року в селищі Куликів Жовківського району Львівської області. Через сім років родина переїхала до Львова (батько співав у хорі Львівського оперного театру). Богдан Ступка намагався вступити на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. Влаштувався в обсерваторію, працював певний час у Баку, вступив на заочне відділення філологічного факультету Львівського університету. Перший рішучий крок на акторську сцену зробив 1961 року, коли закінчив акторську студію при Театрі ім. М. Заньковецької у Львові. До 1978 року працював там. Його творчим наставником був Сергій Данченко, який 1978  року очолив Київський академічний драмтеатр ім. І. Франка. Того ж року на запрошення свого наставника Ступка перейшов туди. З того часу Київський театру ім. І. Франка став його рідним домом. З 2001 року і до останніх днів Ступка був художнім керівником цього театру. Вищу освіту Богдан Сильвестрович отримав вже 1984 року, коли закінчив КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого за фахом «театрознавство». Своїми знаннями ділився і зі студентами: з 2006 по 2010 рік – художній керівник акторського курсу в КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого.
Кіно і сцена завжди відповідали Богданові Ступці взаємністю. «Перебираю ролями, – зізнавався він у своїх інтерв’ю. – Категорично відмовляюся грати ролі, в яких немає долі. Не хочу бути просто присутнім у кадрі». Реалізовувати його талант та амбіції допомагала робота з такими метрами, як Отар Іосе¬ліані, Кшиштоф Зануссі, Єжи Гофман, Юрій Іллєнко, Кіра Муратова, Сергій Бондарчук, Володимир Бортко…
Дебютував Богдан Сильвестрович у фільмі Юрія Іллєнка  «Білий птах з чорною ознакою», зігравши роль Ореста Дзвонаря (роль, яку Іван Миколайчук писав під себе, але яку йому заборонили зіграти, мовляв, занадто негативна). Чи не усі українські гетьмани мають у кіно обличчя Ступки (Іван Брюховецький  («Чорна рада»), Іван Мазепа  («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем» ). Унікальність актора полягає в тому, що він міг зіграти будь-кого. Перевтілення – це була його стихія. Гетьмани, чингісхани, ловеласи, дурники, мудреці, поети, олігархи – всі у його виконанні були настільки яскравими, гармонічними й природними, що одразу западали в душу чи пам’ять. На театральній сцені Богдан Сильвестрович проявив себе не менш розмаїто. Він був і Королем Ліром, і Мефістофелем, і Фрейдом, перевтілювався з Тараса Шевченка на Льва Толстого…
Не менш важливу роль від тих, що він грав у кіно і театрі, у його житті відігравала сім’я. «За великим рахунком, усе – гра, – казав він. – Не граю хіба вдома. Там відпочиваю. Там я є самим собою. Хоча самим собою я є і як художній керівник театру, і як актор. Просто усюди є правила гри. І ти вибираєш: хочеш – граєш, а не хочеш – не граєш. Ті, що добре грають на сцені, ніколи не зіграють добре в житті. А ті, що вміють прекрасно грати у житті, ніколи не зіграють добре на сцені…». З дружиною Ларисою він прожив 45 років. Його син Остап та внук Дмитро пішли його шляхом – стали акторами. Є ще онуки Богдан та Устина. Все своє життя він трепетно і з невимовною любов’ю ставився до матері. Кажуть, навіть померти хотів з нею в один день. Марія Григорівна Ступка пішла з життя у ніч з 23 на 24 липня 2007 року…
Актора поховали 24 липня на Байковому кладовищі.
Світла пам’ять тобі, наш славетний Українцю.