На мові, на літературі, на свідомості, на любові до своєї землі треба будувати Незалежність України

0
443

patriarh_300– сказав Патріярх Філарет

Перебуваючи  літом цього, 2007 року, в Києві, я мав щастя  зустрітися  з Главою  Української Православної Церкви Київського Патріярхату, Їх Святістю  Філаретом. Їх Блаженство Патріярх вже похилого віку, але з глибокою чіткістю розглядає  питання Української православної церкви, глибоко переживає її теперішній стан, душею бажає для неї добра, а понад усе – підходить до комплексних питань з позиції українського патріота. В його розумінні  – Українському православ'ю потрібна державна незалежність України, і заразом він переконаний, що державність збережеться, як вона буде оператися на духовному ґрунті, як  Української православної церкви, так і Української греко-католицької. Під час зустрічі, Їх Блаженство Патріярх погодився  відповісти на кілька питань стосовно сьогодення  в Україні, – Лука Костелина.

– Ваше Блаженство, за три тижні Україна відзначатиме 16 років своєї незалежності. Що Вас тішить з цього приводу?

– Мене найбільше тішить те, що Україна отримала свою державність. Державність для України – це дар Божий. Українці  довгі часи  боролись за цю ласку –  зброєю і словом. Скільки лише ми перенесли терпінь за це, і  пережили покарань – заслання, тюрми, відправлення в Сибір? Те, що Україна стала незалежною свідчить про те, що Україна завжди була з Богом, і тому Україна сьогодні незалежна. І воно так є, і так вже  завжди буде.

– А що Вас непокоїть під сучасну пору?

– Непокоять мене ті кризи, – то політичні, то економічні, –  які сьогодні маємо в Україні. Ми сьогодні наближаємось до нових виборів. Верховна Рада Президентом розпущена. Дехто не хоче з цим змиритись, хоче, щоб та стара В.Р. існувала, але зважте – вона завдала Україні багато проблем, породила багато конфліктів і тому Президент  розпустив цю В.Р. Тому ми тепер чекаємо нових виборів. Якими вони будуть – покаже майбутнє. Але ми все таки хочемо, щоб нарешті українці зрозуміли, що Україна  буде могутньою державою тоді, коли буде єдність всього українського народу: – Заходу і Сходу, Півдня і Півночі. Це можливо, якщо духовна основа української держави буде міцною. Сьогодні ця духовна основа розділена, неміцна, маю на увазі, на сам перед, розділення українського православ'я. Православна церква в Україні  є, в своїй чисельності, найпотужна і за то, що вона найпотужніша але розділена, вона і сприяє отій нестабільності в нашому суспільстві. І тому ми боремось за утворення в Україні  однієї помісної Української православної церкви, яка була б незалежна  і від Москви, і від Константинополя – а була б українською церквою, незалежною. Якщо вона такою буде, а я думаю, що вона буде, в чому впевнений, що  буде, бо буде держава. А якщо буде наша держава, то саме існування держави вимагає єдності православної церкви, як це ми бачимо в  історії інших православних  держав: Греції, Болгарії, Румунії, Сербії.

– Чи не є передумовою до досягнення єдності духовне відродження нашого народу, який зазнав духовного  знівечення в минулому?

– Цей процес духовного відродження посунувся  вже досить далеко і свідченням цього є доказ, що в Україні побудовано  лише православних церков більше 3000 за цих 16 років незалежності, не враховуючи будівництво храмів Української Греко-Католицької церкви. Ми теж враховуємо в цьому духовному відродженні і українську греко-католицьку церкву. Хоч ми православні і католики  належимо  до різних церков, але в Україні і УГК церква і  Православна Церква Київського Патріярхату стоять на державницьких позиціях і ми разом – ці дві церкви –  можемо сприяти зміцненню духовних основ української держави. Якщо Бог благословить, а цього можна також сподіватися, в Україні може об’єднаються  і православні і католики.  Ми пам’ятаємо історію, що Українська католицька церква виникла саме тоді, коли Україна не мала державності й відсутність державності була однією із причин розділення Київської Митрополії на частини. А тепер, коли Україна має свою державність, тобто, головна причина вже зникла, то є підстави думать, що в майбутньому
, з Божою допомогою, ми можемо досягти єдиної в Україні церкви. Справа також і в тому, що єдина  помісна церква, поруч того, що вона припиняє ворожнечу в українському суспільстві, вона  відроджує і українську душу духовно.

– Що становить найбільшу перепону на шляху до об'єднання православної церкви?

– Найбільшою перепоною – це спротив Москви, яка не хоче, щоб українська церква була  відокремлена повністю від московського патріярхату. І це є головною причиною роз'єднання українського православ'я. Провід Української Православної церкви Московського Патріярхату вповні залежний від Москви. Владика Володимир Сабодан виконує повністю накази Москви. Може не завжди душею, але він підчиняється тій церкві, й поскільки він є постійний член  Російського Священного Синоду, то  його вже посада  примушує виконувать  постанови тієї церкви. Це одна причина. Друга –  неактивність нашої влади  в побудові єдиної  помісної православної церкви. Треба сказать, що Ющенко, в цьому відношенні,  робить більше, чим попередники робили, але, я думаю,  недостатньо. Треба більше сприяти утворенню  єдиної помісної православної церкви, бо це на користь, на сам перед, державі, а не церкві. Так, церкві теж потрібна єдність, але державі найбільше, тому що без  єдиної церкви держава існувати не зможе. Тому хочеться, щоб наша влада більше спр
ияла для об'єднання українського православ'я. Я хочу згадати кінець 1992-го року. Французька газета ЛяМонт  тоді написала статтю, в якій говорилося про те, що якщо 20 мільйонів православних українців будуть підпорядковані Москві, то український сувернітет і незалежність –  фіктивні. Тобто, якщо ми будемо духовно залежні, то тоді не будемо мати незалежної держави.

– Ви  раніше згадали вибори. Наскільки церква може себе включати в цей процес і в якій формі?

– Церква неповинна втручатись в політичну боротьбу, не повинна ставать на бік цієї чи іншої політичної сили. Але, в той же час, церква неповинна бути байдужою по відношенню до тих виборів, бо вибори це є зміцнення української держави. Україна повинна йти демократичним шляхом. І тому участь церков – православної і грекокатолицької та інших – повинна бути в тому, що вони повинні підтримувать оті державницькі настрої в партіях, які виступають  за зміцнення  української держави. Але ті політичні партії, які виступають проти української державності, за єдність із російською державою  і проти нашої незалежності, то ми не можемо підтримувати ці політичні сили, тому що вони проти нашої держави, проти інтересів українського народу і, заразом, проти нашого об'єднання.

– Які пріоритети, поруч змагань за об'єднання, ставить  перед собою під сучасну пору Українська Православна Церква  Київського Патріярхату?

– Між вагомими, скласти  переклад Біблії на українську мову. Зараз видаємо життіє святих українською мовою. Хочемо, щоб в Україні  була духовна література нашою рідною мовою, а не російською. Тому,  якщо хочемо, щоб була  українська церква, то треба щоб була богословська  література українською мовою, щоб українці могли читати  Слово Боже  своєю мовою. Це буде зміцнювать українську церкву, а якщо ми будемо тільки говорить про українську церкву, про незалежність України, а не буде підстав бути незалежними, то тоді незалежність буде фіктивною. Якщо українці будуть говорити російською, а не своєю рідною мовою, то яка то незалежність, коли ви залежите від іншої держави мовно? Якщо  нема духовної літератури і Біблії своєю мовою, то яка це незалежність? Це залежність від іншої культури. Для розбудови української держави треба незалежність будувать на якихсь підставах: – на мові, на літературі, на свідомості, на любові до своєї землі, тоді це буде незалежність. Це не означає ізолювання від світу. Сьогодні жодна держава не може відокремитись від інших держав, але ті стосунки повинні  будуватись на взаємовигідних умовах, на респекті і братерській любові між народами. Але  любов братерська не так, як нам говорив старший брат:  ви молодший брат, і ви повинні підпорядковуватись. Ні, ми повинні бути рівними, але в добрих стосунках із росіянами, із поляками, німцями і зі всіма народами.

– І ще одне питання, Ваше Блаженство. Як Ви бачите майбутнє комплексу Печерської Лаври та інших духовник пам'яток українського народу?

– Сьогодні Печерська Лавра знаходиться у московських руках. Це часово. Ми сподіваємось і  моє в тому переконання, що Лавра  буде належать помісній українській церкві, єдиній. Коли в нас буде одна православна церква в Україні, то і Печерська Лавра буде наша, і Почаївська лавра і інші монастирі. Тому, що вони є святині українського народу, а не російського. У росіян є свої святині, а це – наші, українські святині. Тому вони повинні належати українському народові.

Я подякував Їх Святості Патріярхові Української Православної Церкви  Київського Патріярху  за прийняття, за можність проведення з ним розмови. Я відчув, що ця людина  патріот, бажає  для українського народу добра і боліє тими проблемами, які стосуються рілігійного життя українців, і що найважніше – займає позицію, що є велика потреба їх позитивного розвязання в дусі інтересів української держави і народу.

Лука  КОСТЕЛИНА