ВІЧНА КАССАНДРА

0
342

Обдарована глибоким розумом і ніжною душею, багатогранним талантом і велетенською працелюбністю, Лариса Петрівна Косач-Квітка стала нашою всенародною гордістю і національним символом — вона і в літературу ввійшла під ім’ям Леся Українка. З дитинства тяжко хворіла, але мужньо долаючи недугу, набула всебічної освіти, володіла багатьма іноземними мовами, вела активну громадсько-політичну діяльність, а головне — залишила нам у спадок свої геніальні твори, які й сьогодні дуже сучасні, співзвучні помислам і потребам українців нинішніх.
Це про неї, тоді ще 27-річну, в кінці ХІХ століття Іван Франко заявив: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини».
Вона прожила 42 роки. Але і в своє 140-річчя, у ХХІ столітті — зі своїм рідним народом, серед його світочів і порадників.

Досвітні огні

Ніч темна людей всіх
       потомлених скрила
Під чорні широкії крила.
Погасли вечірні огні;
Усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч
                       покорила.
Хто спить, хто не спить,
                     —  покорись темній силі.
Щасливий, хто сни має милі!
Від мене сон милий тіка…
Навколо темнота тяжка,
Навколо все спить,
                       як в могилі.
Привиддя лихі мені душу
                        гнітили,
Повстати ж не мала я
                        сили…
Зненацька проміння ясне
Од сну пробудило мене, —
Досвітні огні засвітили!
Досвітні огні, переможні,
                        урочі,
Прорізали темряву ночі,
Ще сонячні промені сплять, —
Досвітні огні вже горять.
То світять їх люди робочі.
Вставай, хто живий, в кого
        думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли, —
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
        [1892 р.]