ЗІБРАВ 15 ТИСЯЧ ЕКСПОНАТІВ І ПОДАРУВАВ ЇХ УКРАЇНІ!

0
411

ЗАСНОВНИК ТОРЧИНСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ ГРИГОРІЙ ГУРТОВИЙ – В ЕНЦИКЛОПЕДІЇ «КРАЩІ ЛЮДИ УКРАЇНИ»

Він – один із небагатьох українців, які про Голодомор 1932-1933 років знають із власного досвіду. А від нової хвилі голоду – вже у 1947-му – його врятувала Волинь.
Нащадок козаків, родом із Запорізької області, віддячив краю тим, що впродовж усього життя по крихтах визбирував свідчення його героїчної історії. І в 1957-му, попри пильну увагу працівників НКВС, створив музей. За півстоліття існування його вже відвідали десятки тисяч екскурсантів, у тому числі і з зарубіжжя…
Григорій Гуртовий відзначений орденами «Знак Пошани», «За мужність», «За заслуги» ІІІ ступеня, «За заслуги» ІІ ступеня, званням «Заслужений працівник культури Української РСР», Почесною грамотою Верховної Ради Української РСР; почесний громадянин Волині; почесний професор Волинського національного університету імені Лесі Українки.

«ВІД ГОЛОДУ БАТЬКО РЯТУВАВ НАС НА ТАЧЦІ…»

«То був геноцид цілого народу у найбагатших чорноземних краях козацької України. Бо ж мова – не про посуху чи неврожай, а про навмисну, сплановану партійними діячами, детально обмірковану політику грабежу і знищення селян шляхом кількаразового роздування планів хлібозаготівель. Ім’я тієї партії – ВКП(б). А її натхненник – вождь-диктатор Йосип Сталін», – пише Григорій Гуртовий у книжці «Голгофа голоду».
У його батька і дідів, хоч вони ніколи не використовували найманої праці, забрали все майно. Старші родичі загинули від голоду або на Соловках.
– Я – один із мільйонів тих, хто бачив і пережив це пекло. Наш батько на тачці, яку виміняв на хату, із останніх сил вивіз мене і мою сестру Марійку із приреченого села. Туди, де можна було хоч зловленого ховрашка зварити чи з нір на обриві дістати пташенят-ластівок… А у Корніївці тим часом навічно залишилося до сорока родичів і майже всі мої однокласники-першачки. Вічна їм пам’ять!..
Від голоду 1947 року Григорій Гуртовий рятувався уже на Волині. Те ж саме тут робили десятки тисяч людей із Центральної і Східної України.
– Усі говорили, що на заході можна купити хліба… Батько з фронту повернувся важко поранений, мати померла у війну, я – з концтабору в Німеччині, у який мене запроторили в 1942-му, – ледь живий… Треба було рятуватися, – згадує він. – І я поїхав із цілою групою людей на Волинь. А тут біженців – маса! Але люди ділилися з нами чим могли: хто – картоплиною, хто – склянкою молока, хто – одягом… Жаліли нас, східняків! Переконаний, що рано чи пізно на Волині постане пам’ятник християнському милосердю – тим людям, які рятували нас від голоду! – каже Григорій Олександрович.

«ТУТ МОЯ ДОМІВКА І ДУША»

Роботу на Волині Гуртовому знайти не вдавалося. Але як тільки в райкомі йому виписали комсомольський квиток, знайшлася – в редакції районної газети. Тоді познайомився з цікавими людьми, почав збирати краєзнавчі матеріали. Все це приносив у редакцію. Коли ж туди дедалі частіше почали заходити люди, аби роздивитися старожитності, з’явилася думка про музей.
– Натрапив я у бібліотеці на книжку «Польські прогресивні мислителі», а там – на згадку про «Торчинський маніфест». Став читати «Всесвітню історію» – і там теж знаходжу цей документ. Подумалося: «Боже мій! Так це тільки заради цього одного документа можна робити музей!» – при цих словах обличчя Григорія Олександровича аж світлішає.
З’ясувалося, що у Луцького району і Торчина, в якому осів нащадок запорозьких козаків, теж багатюща козацька історія. На Волині народився полковник Андрій Войнаровський, співавтор першої української Конституції, в Уляниках, неподалік Торчина, з’явився на світ наказний гетьман Григорій Гуляницький, а у селі Ружин – три гетьмани (Остафій, Богдан, Михайло Ружинські). У Затурцях, що не так далеко, – фундаторка Києво-Могилянської академії Галшка Гулевичівна, а у колишньому містечку Білостоці працював геніальний іконописець Йов Кондзелевич.
Нова справа так поглинула молодого журналіста, що він “самозахопив” приміщення, що стояло пусткою, і у 1957-му вже проводив першу екскурсію у новоствореному музеї. Нині Торчинський історичний музей – одна із коштовних перлин у намисті історико-культурних об’єктів Волинської області.
– Краєзнавців, подібних Гуртовому, у регіоні можна перелічити на пальцях однієї руки. Але і при цьому постать Григорія Олександровича, без сумніву, вирізняється особливо, – висловив свою думку директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк. – Адже упродовж усього свого життя він тратив заробіток, власні кошти на експонати, які нині красномовно і системно ілюструють історію нашого краю…
А чимало експонатів, що зберігаються у музеї, ще й просто унікальні. Це, зокрема, трипільська амфора із календарем на боках. Або монети Філіпа ІІ – батька знаменитого Олександра Македонського. А чого, наприклад, варта єдина в Україні бойова ракета… 1892 року випуску, що була сконструйована українським генералом В.Засядьком.
– Музей – це найбільша моя втіха. Тут моя і домівка, й душа, – розповідає Григорій Гуртовий. – У 2007-му я закінчив роботу над експозицією. І на відкритті сказав: «Від збору цих експонатів я отримав таке задоволення, яке ні за які гроші не купиш. Тому усе це я дарую нашій державі – Україні. І хай вона краще знає історію цього шматочка волинської землі і ці людські долі!»
…Подумалося: «Чи зможе наша держава перед двадцятиріччям своєї незалежності гідно віддячити ветеранові, який наближається до свого 90-річчя і живе й лікується нині на тисячу гривень пенсії?! Час покаже!»
Валерій МЕЛЬНИК