Волинь

0
209

«Батьківський мільйон»
Цього року діти у волинському селі Стобихівка, що у Камінь-Каширському районі, пішли в школу не 1 вересня, а аж 18-го. Причина: аварійний стан приміщення школи і банальна нестача місця навіть у такій споруді для всіх учнів. Стобихівка — село багатодітне, і в наступні роки учнів стане ще більше. Оскільки питання з новим приміщенням школи зависло, батьки у вересні вдалися до протесту: не пустили їх у школу. Й обіцяли забрати з неї 15 жовтня, на безстроковий протест, якщо не буде від влади конкретних дій щодо спорудження школи.
Як повідомив завідувач Камінь-Каширського районного відділу освіти Віктор Пась, у Стобихівці відбулися батьківські збори. Люди готові навіть зібрати перший мільйон на спорудження школи. Стобихівку на Волині називають ще «селом мільйонерів», тут свого часу діяло кілька десятків підпільних пилорам, обійстя багаті. Хоча, звісно, далеко не всі селяни мають тугі гаманці, але мають дітей-школярів. Проектно-кошторисну документацію на нову школу підготовлено, але проект, за яким кілька років тому надумали будувати школу, нині коштує не 45 мільйонів, а вже 83.
Нині стобихівці збираються у Луцьк, на прийом до голови Волинської ОДА Володимира Гунчика, аби проект школи внесли в перелік об’єктів, які фінансуватимуть з державного фонду регіонального розвитку. І батьківський мільйон має стати стартом для будівництва школи. Та навіть за найкращого сприяння школу можуть почати будувати 2018 року, а завершити — років через п’ять…
У Стобихівці вже 210 дітей  віком до шести років, коли прийде їм час іти до школи, невідомо, чи буде взагалі куди іти.
У Луцьку презентували проект для незрячих “Луцьк у долонях”
Цей проект, який має промовисту і символічну назву – «Луцьк у долонях» – став незаперечним лідером конкурсу громадських ініціатив.  Луцька міська рада, яка проводить конкурс, і фінансує  його. Але перелік проектів, які варто профінансувати, визначають лучани голосуванням.
«Луцьк у долонях» – це видання рельєфно-крапковим шрифтом Брайля  туристичного путівника. Його підготувала начальник управління туризму  і промоції  Луцької міської ради Катерина Теліпська. Крім  розповіді про древній Лучеськ вміщено і рельєфно-графічні зображення  Луцького замку, кірхи та синагоги. Донині незрячі люди,  живучи у Луцьку, не могли знати, які  ж вони, ці пам ятки історії і архітектури.
До кінця року видадуть і аудіозапис туристичного путівника. Він потрібен незрячим, котрі не володіють мовою Брайля. До речі, у польському місті Вроцлав довелося побачити спеціальні таблиці біля історичних та культурних пам яток, текст яких вирізьблений на металі шрифтом Брайля. Тобто незрячій людині не треба брати і путівник, а просто біля пам ятки познайомитися з її зображенням та історією. Та Луцьку, навіть при всій  увазі до проблем незрячих, це ще не по кишені.
У Затурцях вшанують пам’ять Яна Ліпінського
У  цьому волинському селі діє меморіальний музей В’ячеслава Липинського, який  недавно померлому у Кракові Яну  Ліпінському приходиться рідним дядьком. Нинішні члени родини відомого політика й державного діяча, якого називали і лицарем української державності й теоретиком українського консерватизму,  В’ячеслава Липинського своє прізвище пишуть як Ліпінські, на відміну від знаменитого предка,  котрий все ж дотримувався української транскрипції.
Ян Ліпінський та  його дружина Марія (котра ще живе) не  один раз бували у Затурцях,   на місці свого родового маєтку, особливо коли тут  утворили музей. Це єдиний в Україні та світі меморіальний музей В’ячеслава Липинського. Хоча він швидше нині став музеєм родини, котра дала світу не лише політика, а й чимало знаних агрономів та лікарів. У Затурцях неподалік містечка Локачі та древнього Володимира-Волинського сам Ян прожив аж 18 років. Та у вересні 1939 року його батько (рідний брат В’ячеслава) Станіслав вирушив за Буг разом із п’ятьма дітьми, нехитрими пожитками, які помістилися на двох возах, клуночком із насінням (він був відомим агрономом-селекціонером, і з волинського насіння пшениці опісля вивів новий сорт «Вигнанка»). Їх обстрілювали, у них відбирали коней, у Затурцях залишили маєток і нажите добро, тому перша після власне вигнання поїздка у Затурці на початку 1990-х років минулого століття панові Яну далася непросто. Але опісля він часто бував тут, родина передала в майбутній музей чимало меморіальних речей. І побачити, як постало з полум’я родинне гніздо, не завадили ні відстань, ні хвороби, ні вік.
Наталія Гатальська, науковий співробітник музею Липинського каже, що у сороковий день по смерті Яна у музеї відкриють виставку його пам’яті, а у місцевому костелі відслужать поминальну службу.  На стіні костелу є табличка, що тут молилася родина Ліпінських і підтримувала цей костел матеріально. Батько Яна Станіслав Ліпінський був головою комітету, котрий у двадцятих роках минулого століття відновлював храм, зруйнований у Першу світову війну. Ян і Марія Ліпінські займалися упорядкуванням архіву родини, передані ними матеріали стали основою музейної експозиції у Затурцях.