УРОК ФРАНЦУЗЬКОЇ НА «ДОНБАС АРЕНІ»

0
458

Україна Франція 0:2 (0:0)     
Склади команд
12. П’ятов, 2. Селін, 3. Хачеріді, 17. Михалик, 4. Тимощук, 9. Гусєв, 11. Ярмоленко (Алієв, 68), 18. Назаренко (Мілевський, 58), 19. Коноплянка, 7. Шевченко, 10. Воронін (Девіч, 46)
Запасні: 1. Коваль, 23. Горяїнов, 5. Кучер, 13. Шевчук, 20. Ракицький, 21. Бутко, 6. Гармаш, 14. Ротань, 16. Селезньов
Головний тренер: Олег Блохін    1. Льоріс, 2. Дебюші, 4. Рамі, 5. Мексес, 22. Кліші, 6. Кабай (М’Віла, 68), 7. Рібері, 11. Насрі, 14. Менез (Мартен, 73), 18. А. Діарра, 10. Бензема (Жиру, 75)
Запасні: 16. Манданда, 23. Каррассо, 3. Евра, 13. Ревейєр, 21. Косцельни, 8. Вальбуена, 12. Матюїді, 15. Малуда, 17. М’Віла, 20. Бен-Арфа
Головний тренер: Лоран Блан
Голи 0:1 – Менез (53), 0:2 – Кабай (55)
Попередження і вилучення
Селін (54), Тимощук (86)    Менез (41), Дебюши (79), Мексес (81)
15 червня 2012, 19:00, Україна, Донецьк, стадіон “Донбас Арена”
Арбітр: Бйорн Кейперс
Асистенти: Сандер ван Рукел, Ервін Зейнстра (троє – Нідерланди)
Четвертий арбітр: Том-Гаральд Хаген (Норвегія)
Додаткові помічники: Пол ван Букель, Річард Лісвелд (обидва – Нідерланди)
Холодний душ – у прямому і переносному значеннях – чекав на українську збірну у другому її поєдинку на Євро-2012 – з французами. Підопічні Олега Блохіна на полі «вічно не фартової» «Донбас Арени» поступилися фаворитам групи – 0:2, і тепер лише 90 хвилин подвигу під час вівторкової гри з англійцями можуть продовжити перебування наших футболістів на Євро-2012. Чи здатні вони на це після п’ятничного нокдауну?
Того дня зазвичай помаранчево-чорний (кольори «Шахтаря») Донецьк перефарбувався у синьо-жовті барви. Мабуть, пам’ятаючи, як прохолодно місцеві фани приймають національну збірну, мер столиці Донбасу Олександр Лук’янченко виступив зі спеціальним зверненням до краян – попросив прийти на стадіон, повсюдно вивісити державні прапори. Жителі шахтарського краю відгукнулися на це прохання – жовто-сині стяги майоріли на кожному кроці: на офісах, на машинах, навіть на дитячих візочках. А от з присутністю на «Донбас Арені» було не так райдужно. Неприємно вразило багато порожніх крісел. Подумалося: дбаючи про реноме рідного міста і приватного стадіону, напевно, міг би той же Ринат Леонідович викупити ці квитки і подарувати їх місцевим трудягам…
А ще кольнули два кадри з телетрансляції: коли нам забили перший гол, якийсь неадекватний фан у «рідній» футболці радісно кричав у об’єктив, неначе зірвав джек-пот. Коли ж матч завершився, камера вихопила ще більш сумний сюжет: дядько у синьо-жовтій мантії, перебуваючи «під шофе».., спав на трибуні – товариш пробував його розтермосити. Цю невтішну телекартинку побачили далеко за межами України.
Як тут не пригадати: у Львові навіть під час товариських матчів збірної яблуку нема де впасти. І на трибунах ніхто не дрімає: коли справи на полі складаються не на нашу користь, стадіон несамовито «заводить» футболістів. У тому числі – співаючи державний гімн…
Про сам матч. Його ледь не відмінили. Тільки-но на честь французької збірної пролунала знаменита «Марсельєза», над стадіоном уперіщив грім з блискавкою, з неба полило, як з поліцейського водомета, затоплюючи у тому числі коментаторські місця. Уже на
5-й хвилині матчу голландський арбітр Бйорн Кейперс вимушено зупинив гру. Футболісти сховалися у роздягальні, а глядачі – на підтрибунній променаді. Поле на очах стало виглядати як басейн. Була загроза, що матч перенесуть на наступний день. На щастя, злива (вона знеструмила три райони Донецька) вщухла, автомобілі-«порохотяги» і підземні помпи забрали з газону зайву вологу – і матч продов¬жився. На жаль, події у ньому розвивалися не на нашу користь…
Вихованці Лорана Блана почувалися на розкислій «Донбас Арені» значно краще, ніж хлопці Блохіна. Якщо у першій 45-хвилинці українці ще знаходили сили нейтралізувати напористих французів, які через фланги входили у наші захисні ряди, наче ніж у масло, то після перерви різниця у класі була вражаючою. Ми побачили дві відмінні футбольні філософії, два світи, два різні підходи до справи. Показово – за весь матч наші футболісти лише раз потрапили у площину чужих воріт. Якби не епізод з Шевченком, який після паса Селіна на лівому фланзі прий¬няв м’яч і сходу пробив (на жаль, у воротаря), то й згадати щось з оптимістичного було б нічого…
Наших оборонців шматували то Менез, то Бензема, то Кабай. А найзірковіший у складі французів Рібері, по суті, насміхався над нашими хавбеками. Програв протистояння йому одноклубник з «Баварії» Тимощук. Якщо Рібері був конструктором гри, запам’ятався хитрими і точними го¬леносними передачами партнерам, то наш ветеран виглядав лише руйнівником, відзначався хіба що «недодачами», невстиганням, підкатами на грані фолу. А так хотілося бачити Анатолія у ролі творця…
Розчарували Гусєв з Ярмоленком, хоча на їхні нестандартні ходи і самовіддачу тренери покладали особливо великі надії. Втомленим і малопродуктивним виглядав цього разу Назаренко. Як і у першому матчі зі шведами, низький коефіцієнт корисної дії показав Воронін. Наші футболісти не знайшли протидії мобільним пересуванням суперника, швидкості їхнього футбольного мислення. Згадайте відрізок матчу, коли спадкоємці Зідана, ніби знущаючись, кілька хвилин утримували м’яч, граючи «у квадрат». Якби не П’ятов, який часто брав «мертві» м’ячі, рахунок на табло міг би бути непристойним для нас.
Великі надії покладали на вихід Девіча. Але Марко вразила його давня хвороба – надмірний егоїзм у завершальній фазі атаки, недоречне самолюбство на шкоду колективній грі. Тож французам не тяжко було нейтралізувати його. Не допомогла і поява Алієва. У гру він вступив «нерозгрітим». Навіть встиг посваритися з Шевченком, коли відібрав у нього право пробити штрафний з вигідної точки (а сам виконав його невдало).
Олег Блохін пообіцяв своїм футболістам суворий «розбір польотів». Та й вони самі, схоже, після гри з французами довго не могли заснути. Але не треба посипати голову попелом, не можна допустити, щоб у нашій команді пересварилися. До чого це призводить – показує досвід збірних Росії, Швеції, де половина гравців стала на бік «зірканутих» Аршавіна та Ібрагімовича, а половина – звинуватила їх у футбольному жлобстві. Як наслідок – «пролетіли» над Євро як одні, так інші.
У нас є великий потенціал, є, зрештою, козацький характер. З усім цим під силу протистояти хваленим родоначальникам футболу на чолі з Вейном Руні. А ще, хтозна – може, нещаслива досі «Донбас Арена» цього разу візьме та й стане нашим союз¬ником…
Іван ФАРІОН