Другий фронт для Росії

0
102

Азія реагує на агресію РФ проти України

Місяць героїчного опору армії та народу України рашистським загарбникам позначив неминучість нашої перемоги. З кожним збитим літаком і підпаленим танком дедалі очевиднішим стає безглуздя зусиль Кремля підкорити бодай частину України й таким чином хоч якось виправдати перед власним зомбованим народом десятки тисяч убитих, поранених та взятих у полон громадян Росії, знищення величезної кількості складної й дорогої техніки. Дії армії РФ на тимчасово окупованих територіях нічим не відрізняються від дій нацистів у роки Другої світової, а часом підлістю та жорстокістю перевершують їх. Убивства цивільних, жінок і дітей, насильство й підлі депортації громадян України в Росію з огидною точністю повторюють дії нацистів, — вони теж бомбили прихистки й ешелони з цивільними, влаштовували гетто в містах, вивозили на примусові роботи до Німеччини населення окупованих територій. Усе це очевидне для світової спільноти, більшість якої, за винятком кількох відступників на кшталт Сирії, Білорусі та Північної Кореї, стоїть на боці України.

Тим часом ціна перемоги має значення. Будь-які кроки на виснаження противника важливі. У цьому контексті, мимоволі виникає аналогія із завершальним етапом розгрому нацистської Німеччини — відкриттям союзниками, передусім США і Британією, другого фронту — з Заходу, щоб відтягнути сили вермахту з фронту Східного. Тільки нинішня війна має прямо протилежну географію. Росію, що зав’язла на Західному фронті, не завадило б остудити діями на Сході.

Росія має півторастолітню історію протистоянь в Азії. Імперія ж ніколи не припиняла розширення територій і вела загарбницькі війни не тільки в Європі, а й на протилежному краю Євразійського континенту. Серед найвідоміших анексій — окупація частини територій Китаю та Японії. Контекст цих протистоянь різний, але суть одна: незалежно від назви (Російська імперія, СРСР чи РФ), ця держава завжди й за найменшої нагоди відщипувала, а інколи й відкушувала території інших країн, і на Сході не менше, ніж на Заході.

Попри всю нинішню показушну дружбу Китаю і РФ, для спеціалістів не є секретом приховані суперечності, які за належних умов цілком можуть вийти на поверхню. У китайських підручниках історії часто згадують, що майже весь Сибір, включно із Західною його частиною аж до Томської області, — це тимчасово втрачені китайські території. А в книгарнях КНР продаються географічні карти-посібники, на яких показано російські території, включно з Примор’ям, Сахаліном, Східним Сибіром та іншими, як такі, що належали Китаю з часів першої династії Цінь у III ст. до н.е. Про це свого часу відкрито говорили Мао Цзедун і Ден Сяопін. На думку керівників КНР, понад сто років тому Росія нав’язала Китаєві вкрай невигідні договори і відтяла землі на схід від Байкалу, включно з Болі (Хабаровськ) та Хайшеньвей (Владивосток), і Камчатку. «Цей рахунок не погашений, ми ще не розрахувалися з ними за цим рахунком», — казав голова Мао. Усього ж, на думку колишніх керівників КНР, Росія має повернути Китаю понад 1,5 млн кв. км далекосхідної землі. Зовсім невипадково, намагаючись заслужити дружбу з КНР, 15 жовтня 2004 року Путін підписав у Пекіні «Додаткову угоду про російсько-китайський державний кордон на його Східній частині», згідно з якою добровільно передав КНР острів Тарабаров, частину Великого Уссурійського острова в Хабаровському краї та острів Великий у Читинській області. Хоч усі ці острови мали стратегічне значення колись для СРСР, а потім і для Росії.

Крім того, на кінець 2020 року Китай уже отримав в оренду загалом не менше 5 млн га російських земель із терміном оренди від 49 до 70 років. Схожі приклади немислимої щедрості Москви можна продовжувати. Для нас же в нинішній ситуації важливо те, що Росія вивела практично всі боєздатні частини з китайського кордону і послала їх гинути в Україну. Якби Китай захотів повернути захоплені в минулому столітті території, це можна було б зробити без жодного пострілу. Однак цього, певна річ, не буде. Навіщо забирати те, що й так де-факто належить КНР?

Ситуація з Японією зовсім інша. Скориставшись слабкістю Японії після капітуляції у Другій світовій війні, СРСР захопив чотири острови на півдні Курильської гряди, виселивши 17 тисяч цілком мирних японців, що проживали там, і відтоді перетворив, як мінімум, найбільший острів Еторофу на військово-морську базу (правда ж, проглядає пряма аналогія з Кримом). Японія не визнала анексію островів, які називають Північними територіями, і понад п’ятдесят років веде переговори про їх повернення. Особливо великих зусиль у цьому напрямі доклав колишній прем’єр-міністр Сіндзо Абе, проте безуспішно.

Саме на цих островах минулого тижня Росія розпочала масштабні й надзвичайно дурні по суті навчання. Частину військових підрозділів з островів було виведено на материк і відправлено на Західний фронт. Решта три тисячі військових відпрацьовували дії проти танків імовірного противника. Також задіяли безпілотні літальні апарати (на окремих із них донедавна стояли японські запчастини) і самохідні гармати. Від якого десанту рашистам потрібні танки, залишається загадкою, адже в Японії взагалі немає армії — тільки Сили самооборони, а стаття 9 Конституції Японії прямо заперечує суверенне право держави на війну. Це, очевидно, найбільш пацифістська Конституція у світі.

Росія бряжчить зброєю не просто так. Японія якнайрішучішим, безпрецедентним чином підтримала Україну, за що негайно потрапила до списку«недружніх країн». Там само опинилися Республіка Корея, Сінгапур і Тайвань, які виступили на підтримку України. Москва також проголосила «вихід» із «мирних» переговорів із Японією, хоча не зовсім зрозуміло, як можна вийти з того, що тільки зовні нагадувало переговорний процес, а де-факто було звичайним обманом та маніпуляцією. Віднедавна кораблі ВМФ Росії почали регулярно з’являтися біля берегів Японії, інколи з китайськими побратимами, викликаючи законну гордість у японських моряків: такі бляшанки вони могли б потопити впродовж кількох хвилин із допомогою надсучасних сил і засобів, які є на озброєнні японських Сил самооборони. Цусіма їм на сон грядущий.

Трохи складніша ситуація з Північною Кореєю, яка, і в цьому дуже мало сумнівів, перебуває досить близько до РФ з погляду не тільки географії, а й геополітики. Минулого тижня КНДР провела запуск міжконтинентальної балістичної ракети Хвасонг-17, яка впала у виключній економічній зоні Японії. Ця ракета, як вважають фахівці, є якісно новим етапом у розвитку ракетної програми КНДР і може становити небезпеку як для Японії, так і для США. Це був дванадцятий запуск ракети з боку КНДР нинішнього року. Певна річ, ніякої паніки немає, але небачена за останні роки активність Пхеньяна свідчить про те, що декотрим регіональним гравцям дуже вигідно відвертати увагу США, Республіки Корея та Японії від подій у Європі.

Тривала агресія Росії проти України дедалі відчутніше впливає й на країни АСЕАН. Досить стримані оцінки ризиків для регіону у зв’язку з війною проти України, висловлювані наприкінці лютого, через місяць замінилися на реалістичніше розумінням ситуації. Країни Європи — дуже важливі партнери для держав — членів АСЕАН, а тривалий конфлікт уже починає позначатися на й так складному оздоровленні економік Сінгапуру, Таїланду, Філіппін, В’єтнаму, Малайзії. Експерти відзначають непрямий ефект впливу наслідків російсько-української війни на економіку регіону, зокрема загрозу дефіциту сільськогосподарської продукції та переформатування енергетичних ринків у зв’язку з режимом санкцій і очікуваним дефіцитом природного газу в Європі.

Санкції проти РФ уже досить яскраво проявляються в регіоні. ЗМІ повідомляють про тисячі російських туристів, які застрягли в Таїланді: кредитки не працюють, літаки в Росію більше не літають. Практично до нуля зводиться нинішнє співробітництво РФ з Японією, і навіть стіна дружби з «братнім» Китаєм починає давати тріщини. За свідченням очевидців, китайські дипломати у США буквально беруть в облогу відповідні відомства США, намагаючись розібратися у всіх деталях застосування нинішнього пакета санкцій. І якщо раніше таку цікавість списували на пошук лазівок, які б дозволили оминути санкції, то тепер — навпаки: щоб під них побічно не потрапити. Китайські компанії вкрай стурбовані перспективою опинитися під дією санкцій, — адже торгівля зі США та ЄС удесятеро перевершує торгівлю з РФ. Офіційно Пекін закликав до «мирного вирішення конфлікту між РФ і Україною», однак не засудив агресію. Тимчасом якщо компанії КНР хоча б дотично дотримуватимуться санкцій, запроваджених антипутінською коаліцією, це вже означатиме важливий крок на приборкання агресора. Публічних заяв очікувати не варто, однак реальні кроки важливіші.

Зважаючи на вкрай складну обстановку в Південно-Східній Азії, дії країн регіону стосовно Росії вже можна вважати своєрідним «другим фронтом» — санкційним. І в нього залучені навіть ті країни, які прямо не ввели санкції проти РФ. Тимчасом очікувати якихось рішучих силових дій в Азії все ж не варто, і не тому, що хтось боїться Росії. Не слід забувати, що основним гарантом безпеки ряду надзвичайно важливих країн Південно-Східної Азії є США, основний головний біль яких — зовсім не танки й навіть не С-400 на Еторофу, а Тайвань. Однак так само мало сумнівів, що напруженість в Азії у зв’язку з агресією Росії проти України наростатиме і вже відкритий другий — санкційний — фронт стане в найближчому майбутньому ще ефективнішим.

Сергій Корсунський