Чим може скінчитися путінська війна на знищення

0
84

Тут більше надій не на переворот у Росії, а на українську армію

Війна Росії проти України скоро триватиме вже два місяці, хоча спочатку Путін та його генерали розраховували впоратися за два тижні. І кінця їй все ще не видно. Путін поставив у цій війні явно недосяжну мету. Він хоче не лише завоювати та окупувати всю територію України. Він хоче вбити український народ. Знищити не фізично, а духовно. Заборонити українцям бути українцями. В умовах окупації та маріонеткового уряду стерти українську національну ідентичність та перетворити українців на якихось безнаціональних та російськомовних «мешканців України». Утім, Україну також можуть перейменувати на Малоросію. Цієї мети можна досягти, тільки здобувши тотальну перемогу. Для цього потрібно повністю знищити українську армію та повністю замінити адміністративний апарат на всій території України, поставивши замість українських російських чиновників. Потрібно буде також повністю змінити програми викладання у школах, вигнати звідти українську мову та замінити значну частину вчителів вихідцями з Росії, а також із Криму.

Приблизно такі завдання ставив собі Путін перед початком вторгнення, сподіваючись на супербліцкриг. Ці цілі російська пропаганда не приховувала. І зараз уже з України до Росії вивезено 808 тисяч українців, з яких 153 тисяч – діти. Це дані на 18 квітня. У Росії депортованих з України поміщають у спеціальні фільтраційні табори. Ціль такої акції очевидна. Вивезених до Росії українців хочуть «денаціоналізувати», тобто позбавити української ідентичності. А потім серед цих людей, ймовірно, планують вербувати колабораціоністів для окупованих українських територій.

Не дивно, що під таку програму виявилося дуже складно відшукати в Україні колабораціоністів. Окупанти досі не можуть знайти достатньої кількості зрадників для того, щоб проголосити нову маріонеткову Херсонську Народну Республіку, хоча більша частина Херсонщини разом з Херсоном перебуває під їхнім контролем з початку вторгнення. Супербліцкриг, як відомо, зазнав краху. Російське Міністерство оборони заявило 16 квітня, що втрати ЗСУ вбитими нібито становили 23 367 осіб. Дивно, яким чином російським військовим вдалося з точністю до людини підрахувати втрати противника. Якби вони справді були такими великими, то, з урахуванням поранених, кількість яких має перевищувати кількість убитих не менше ніж удвічі, українська армія мала б втратити вже всі свої боєздатні частини, і їй не залишалося б іншого виходу, як капітулювати.

Що насправді все не так, можна довести хоча б тим фактом, що досі для поповнення бойових частин ЗСУ не задіяні бійці тероборони, мобілізовані на самому початку війни. Зате з досвіду Великої Вітчизняної війни відомо, що в радянських зведеннях втрати противника вбитими зазвичай приблизно дорівнювали реальним втратам Червоної Армії вбитими в тих же боях. Цілком імовірно, що й сьогодні діє така сама закономірність. Тоді на 16 квітня втрати російських військ в Україні можна оцінити у 23-24 тис. убитими. Кількість поранених, ймовірно, удвічі більша за кількість убитих. Загальні російські втрати в Україні можна оцінити у 69-72 тис. убитих та поранених. З таким рівнем втрат за нинішньої та передбачуваної майбутньої інтенсивності бойових дій загальна мобілізація, що загрожує непередбачуваними соціальними та політичними наслідками, може знадобитися Путіну вже через півтора-два місяці, особливо якщо не вдасться використати для війни з Україною весняний призов.

Але від своїх цілей російський диктатор не відмовився, лише трохи змінив тактику. Легка прогулянка з одночасним захопленням майже всіх українських областей російської армії не вдалася. Тепер Путін збирається досягати своєї мети поетапно. Спочатку він хотів би захопити територію Харківської, Донецької та Луганської областей та оточити і знищити угруповання ООС. Потім, вочевидь, має бути новий наступ на Київ і захоплення Центральної України. А на завершальному етапі війни Путін має намір захопити області Західної України та вийти на кордони з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією.

Будь-які перемир’я під час реалізації цього плану російською стороною розглядатимуться лише як короткочасні паузи для перегрупування військ та накопичення сил та засобів. Жодного реального компромісу між путінською Росією та Україною не проглядається, а отже, війна триватиме до перемоги однієї зі сторін. Перемогою Росії Путін вважав би лише повну окупацію чи капітуляцію України. Тому й веде війну максимально жорстоко, з ракетно-бомбовими ударами по українських містах, з індульгенцією російським військовослужбовцям за всі військові злочини. Але більш ніж сумнівно, що в Росії вистачить ресурсів для перемоги в разі, якщо їй доведеться мати справу не з ресурсами однієї України, а з ресурсами колективного Заходу. США та їхні союзники потроху починають постачати Україні важкі озброєння. Якщо цей потік посилиться, то в Україні в якийсь момент виявиться достатньо озброєння для успішного контрнаступу та перемоги.

Українською перемогою у нинішній війні можна буде вважати вихід українських військ на ті кордони та лінію зіткнення на Донбасі, які існували 23 лютого. Суворо кажучи, Путін міг би сам наказати відвести російські війська до ліній 23 лютого, під приводом, що завдання з денацифікації та демілітаризації нібито виконані. Для Росії це був би найкращий вихід порівняно із ситуацією, коли російській армії довелося б відійти на позиції, які вона займала 23 лютого, під тиском українських військ. Однак Путін може віддати подібний наказ лише тоді, коли російська армія буде справді розбита й не зможе продовжувати боротьбу, і цей факт усвідомлює президент Росії.

На останнє, однак, сподівань мало. Путін живе у світі, який він сам для себе створив. І щоб не руйнувати цей світ, підлеглі намагаються повідомляти йому лише добрі новини. Президент США Джо Байден та деякі інші західні лідери, прямо назвавши Путіна військовим злочинцем, а вчинене російською армією в Україні геноцидом, дали чіткий сигнал російській еліті про бажаність усунення Путіна від влади. Однак у його оточенні, та й у всій російській еліті, поки що не видно людей, які могли б здійснити такий переворот. Тому щодо закінчення війни більше надій не на переворот, а на українську армію.

Борис СОКОЛОВ,
професор, Москва