З голуба миру на яструба війни. Як Росія атакувала Францію і радикалізувала Еммануеля Макрона

0
51
Володимир Зеленський та Еммануель Макрон. Фото: Офіс Президента України

Британський тижневик The Economist вирішив показати, як нахабність, брехня і методи Москви перетворили Еммануеля Макрона з голуба миру з Росією на яструба війни з нею. Для цього, зокрема, російські ботоферми розганяли страшилки про постільних клопів у Парижі, використовували дипфейки у французьких новинах, щоб сфабрикувати нібито замах на життя Макрона, і поширювали мерзенні брехливі чутки про його дружину Бріджит.

“Зараз Макрон є одним із провідних європейських яструбів по відношенню до Росії”, – стверджує британський тижневик The Economist.

Видання нагадує історію перетворення французького голуба миру на яструба. 16 січня президент Макрон оголосив, що відправить в Україну ще 40 крилатих ракет великої дальності Scalp. Того ж дня Росія бомбардувала Харків на північному сході України, стверджуючи, що там базуються французькі найманці, і надавши список імен, який французька армія називає фальшивим.

Невдовзі після цього французи виявили 193 вебсайти, створені для підриву громадської підтримки України у Франції (а також у Німеччині та Польщі), якими керувала російська фірма, що базується в Криму. Через кілька днів міністр оборони Франції Себастьєн Лекорну заявив, що російські авіадиспетчери погрожували збити французький літак, який патрулював над Чорним морем.

Володимир Путін та Еммануель Макрон. Фото: Михайло Метцель/ТАРС

Як зазначає The Economist, в останні місяці Франція зафіксувала активізацію російської кампанії з метою посіяти розбрат, дискредитувати країну та випробувати її армію на міцність. російські спецслужби, як стверджують французькі джерела, замовили нанесення трафаретних зірок Давида на стінах у Парижі в жовтні минулого року, щоб розпалити міжрелігійну напруженість. У березні кібератаки ненадовго вивели з ладу деякі вебсайти французького уряду, а хакери викрали дані з агентства з працевлаштування. За підтримки російських апологетів у Франції російські ботоферми розганяли страшилки про постільних клопів у Парижі, використовували дипфейки у французьких новинах, щоб сфабрикувати нібито замах на життя Макрона, і поширювали мерзенні брехливі чутки про його дружину Бріджит.

“Ці систематичні нападки, за словами оточення президента, лежать в основі змін, які продовжують спантеличувати багатьох спостерігачів: перетворення Макрона з лідера, який прагнув взаємодіяти з російським президентом, на одного з найбільш яструбиних голосів Європи. Президент, який колись закликав союзників не “принижувати” Росію, тепер закликає до її поразки, закликає союзників не бути “боягузами” і попереджає, що перемога Росії означатиме “кінець європейської безпеки”. Макрон не розмовляв з Путіним з вересня 2022 року. 26 лютого він згадав про можливість відправки сухопутних військ Франції на допомогу Україні”, – інформує видання.

Британський тижневик задається питанням, чим же пояснюється ця зміна? На базовому рівні, каже Бруно Тертре з аналітичного центру Institut Montaigne, Макрон був “ошелешений реальністю”: Путін брехав йому і грав із ним. Довоєнна дипломатична діяльність французького президента була провальною, навіть якщо він знав, що вона була пов’язана з високим ризиком. Вбивство Алєксєя Навального в лютому стало ще одним поштовхом. Як сказав колишній міністр в інтерв’ю Le Monde, Макрон був “радикалізований розчаруванням”.

Труднощі України, а також перспектива ще одного президентства Дональда Трампа, зауважує The Economist, зробили протистояння Росії ще більш нагальним. Це відбувається в той час, коли Макрон у своїй промові в Братиславі в травні торік дійшов висновку, що залучення України до Європейського Союзу і НАТО насправді посилить його амбіції щодо європейської колективної оборони.

“Десятиліттями Франція вважала, що коли йдеться про Європу, то чим менше, тим краще”, – цитує британський тижневик статтю Селії Белен з Європейської ради з міжнародних відносин в американському журналі Foreign Affairs. За її словами, російська агресія змінила аргументацію на користь розширення ЄС. Десятирічні зобов’язання Франції щодо безпеки України тепер закріплені у двосторонній угоді, підписаній Макроном і Зеленським у лютому. Її вартість становить 3 мільярди євро у 2024 році та включає обіцянку Франції підтримати вступ України до НАТО.

Скептики все ще ставлять під сумнів щирість навернення Макрона, зауважує The Economist, вказуючи на зусилля Франції, спрямовані на обмеження експорту української аграрної продукції. Красиві слова – це одне, а конкретні дії – зовсім інше. Дані німецького Інституту Кіля свідчать про те, що французька двостороння військова допомога становить лише частку від німецької, хоча останні цифри стосуються лише середини січня. З бюджетним дефіцитом у 2023 році в 5,5% ВВП Франція відчуває нестачу грошей, її армія має мало спорядження в запасі, а промисловість не може прискорити виробництво.

Інші відкидають жорстку позицію Макрона як передвиборчу агітацію, покликану відрізнити його геополітику від Марін Ле Пен, чиє “Національне об’єднання” колись фінансувалося російським банком. Хоча це справді тема передвиборчої кампанії, її ефективність викликає сумніви. Схоже, що Ле Пен розгромить його партію на виборах до Європейського парламенту в червні. Ідея введення сухопутних військ в Україну є вкрай непопулярною у Франції.

Примітно, що вольове обличчя Макрона отримало найгучніше схвалення від колись скептично налаштованої східної периферії Європи. “Я думаю, що це справді так. Макрон дійшов висновку, що безпека ЄС залежить від безпеки його сусідів”, – каже колишній міністр закордонних справ Молдови Ніку Попеску.

“Макрон підтримує ідею Естонії про спільні запозичення ЄС для оплати зброї для України – ідею, яку не сприймають в ощадливій Німеччині. Французькі дипломати нещодавно розробили тривожні сценарії щодо наслідків перемоги Росії. Макрон, за словами французького військового джерела, більше не має жодних сумнівів щодо експансіоністських амбіцій Москви. Якщо Росія переможе, заявив президент минулого місяця, Путін не зупиниться на Україні. Тепер Макрон має діяти відповідно до свого нового розуміння”, – завершує статтю The Economist.

Джерело: The Economist