Путін змістив Шойґу. Чим має відповісти Україна?

0
58
Новий міністр оборони Андрєй Бєлоусов

За кілька днів після інавгурації Владімір Путін, який прагне налаштувати російську політичну систему відповідно до реалій усередині й поза вежами Кремля, зайнявся урядом та іншими органами влади. Результатом балансування стало подання ним до Державної думи й Ради Федерації кандидатур на посади голови уряду та міністрів. Попри прогнози зміни в уряді РФ виявилися не дизайнерськими.

Одні кадрові призначення були прогнозованими й консервативними. Інші — несподіваними та радикальними. Як зазначила експертка Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Татьяна Становая, «всі нові призначення містять елементи одночасно й посилення, й послаблення» кремлівських груп впливу. А для України ці кадрові рокіровки означають можливі серйозні наслідки, оскільки можуть підвищити ефективність російської держави в економіці й на полі бою.

Хоча прем’єр Міхаїл Мішустін, та й майже всі міністри та керівники силового блоку — «професійні й досвідчені люди» — залишилися на своїх місцях, проте в новому уряді з’явився новий міністр оборони — колишній перший віцепрем’єр Андрєй Бєлоусов. Це призначення стало несподіваним для всіх: якщо й говорили про заміну Сєрґєя Шойґу, то на тульського губернатора Алєксєя Дюміна. Водночас, за словами Дмітрія Пєскова, начальник Генштабу Валєрій Ґєрасімов залишається на своїй посаді.

Утім, сам Шойґу з путінської обойми не випав: він призначений секретарем Ради безпеки РФ і курируватиме роботу Федеральної служби з військово-технічного співробітництва, раніше виведеної з підпорядкування Міноборони. А ось майбутнє Ніколая Патрушева наразі невідоме: всесильного «яструба» звільнили з посади «у зв’язку з переходом на іншу роботу». А це може бути або довічне сенаторство в Раді Федерації, або призначення на посаду глави АП, або створення чогось нового спеціально під Патрушева.

Від початку широкомасштабного вторгнення в Україну в російських Z-патріотів накопичилося достатньо претензій до Шойґу: не взявши Київ «за три дні», російська армія продемонструвала неготовність до повномасштабної війни. Фраза Пріґожина «Шойґу! Ґєрасімов! Де снаряди?» стала символом некомпетентності та корупції російського військового керівництва. Захоплення Бахмута, Авдіївки не змінили негативного ставлення турбо-патріотів до ексміністра.

Переживши невдачі військової кампанії 2022 року та заколот Пріґожина, Шойґу, можливо, й далі очолював би Міноборони: Путін цінує лояльність вище за професіоналізм, тим паче, що ситуація на фронті для росіян наразі складається успішно. Але з огляду на якісь причини Путін вирішив, що перебування Шойґу на посаді міністра оборони несе для нього більше негативу, ніж відставка лояльного міністра, що задовольнить широкі верстви російського суспільства.

Ознакою наближення цієї відставки був арешт заступника та конфідента Шойґу Тімура Іванова, який курирував питання житлового забезпечення військ, будівництва та капремонту об’єктів Міноборони.

Секретар Ради безпеки РФ Сєрґєй Шойґу

Російські експерти пишуть, що звільнення Шойґу з Міноборони шокувало генералітет. Та якщо ексміністра пожаліли, зберігши йому обличчя, й відправили в почесне заслання, призначивши на нову посаду, то з багатьма його підлеглими вчинять геть інакше. І Шойґу не зможе їх захистити, як не зміг уберегти Іванова: попри гучну назву посади секретаря Радбезу в нього, на перший погляд, більше не буде ні реальної влади, ні значних фінансових ресурсів. Водночас, із урахуванням  улюбленого путінського «розділяй і володарюй», усе залежатиме від того, яку реальну роль відведе російський самодержець своєму вірному поплічникові.

Найімовірніше, на Міноборони за каденції Бєлоусова чекає аудит і контроль над гігантськими військовими витратами, боротьба з корупцією та кадрові чистки. Однак призначення економіста на посаду міністра оборони за умов війни означає й підготовку Міноборони до тривалої затяжної війни з Україною. «Важливо вписати економіку силового блоку в економіку країни, щоб вона відповідала динаміці моменту», — пояснив Дмітрій Пєсков призначення «державника з незаплямованою репутацією».

Бєлоусов відомий лояльністю до Путіна, участю в адаптації російської економіки до санкцій, просуванням мобілізаційної економіки під гаслом «усе для фронту, усе для перемоги». Російські експерти постійно нагадують: на посаді першого віцепрем’єра Бєлоусов прославився як прибічник викачування коштів із найдохідніших компаній — гірничодобувних і металургійних гігантів — для збільшення державних резервів.

Коментуючи переміщення Бєлоусова, російський експерт Алєксандр Баунов пише: «Пропозиція поставити на чолі Міноборони одного з головних придворних економістів і головного державника в економблоці може означати, що Путін збирається вигравати війну на заводах ВПК і міжнародних ринках… Стратегія виграшу в цьому разі буде не в мобілізаціях і проривах, а в повільному тиску на Україну переважаючою міццю російського ВПК і економіки загалом, яку, вочевидь, прагнуть змусити ефективніше працювати на фронт і тил».

Інші призначення виявилися менш радикальними, але не менш цікавими, оскільки Путін посилив друзів і родичів і послабив Мішустіна.

По-перше, замість Вікторії Абрамченко, яка пішла з уряду «на іншу роботу», віцепрем’єром став син колишнього секретаря Ради безпеки РФ Ніколая Патрушева Дмітрій, який донедавна очолював Мінсільгосп. Цілком імовірно, що призначення Дмітрія Патрушева віцепрем’єром є компенсацією за відставку Патрушева-старшого. «Один Патрушев піднявся, другий упав», — єхидно прокоментувала ситуацію російська журналістка Фаріда Рустамова.

По-друге, замість Андрєя Бєлоусова, прибічника «надзвичайних заходів» у економіці та опонента міністра фінансів Антона Сілуанова й глави Центробанку Ельвіри Набіулліної, першим віцепрем’єром став Дєніс Мантуров, який раніше очолював Мінпромторг. Він, як і його наступник на посаді глави Мінпромторгу Антон Аліханов, вважаються політиками, близькими до глави «Ростеху» Сєрґєя Чємєзова.

По-третє, колишній міністр енергетики Алєксандр Новак став віцепрем’єром, який курирує енергетичний, економічний і бюджетно-фінансовий блок. Раніше цими питаннями займався Андрєй Бєлоусов.

По-четверте, до уряду покликали чотирьох губернаторів — Сєрґєя Цивільова (Кемеровська область), Антона Аліханова (Калінінградська область), Міхаїла Дєгтярьова (Хабаровський край) і Романа Старовойта (Курська область). Майбутній міністр енергетики Цивільов одружений із двоюрідною племінницею Путіна Анною, власницею 70% вуглевидобувної групи «Колмар». Цивільов — людина, орієнтована на Гєннадія Тімченка, а кандидат на посаду міністра транспорту Старовойт вважається креатурою Аркадія Ротенберґа.

По-п’яте, син путінського друга-олігарха Юрія Ковальчука Боріс очолив Рахункову палату.

Коментуючи призначення, російський політолог Ілья Ґращенков зазначив, що «супереліти зберегли контроль над профільними напрямами (Патрушев — АПК, Ротенберґи — будівництво, Ковальчуки — освіта, Трутнєв — Далекий Схід, Чємєзов — ВПК тощо), а куди їм дітися?». Водночас російські експерти зазначають, що новий кабінет Мішустіна став конфліктнішим, а вплив прем’єра зменшився: якщо раніше йому опонував перший віце Бєлоусов, то тепер іще й Мантуров і Патрушев.

Ці кадрові ротації не означають істотної зміни політики Кремля. Йдеться лише про оптимізацію системи влади з урахуванням нових апаратних розстановок і відносин між вежами. Як написав російський публіцист Анатолій Нєсміян, «піде Лавров — прийде хтось інший. Політика МЗС від цього не зміниться ніяк. Піде Шойґу — буде хтось іще. Усе залишиться як було. Уряд — тільки для перерозподілу бюджетних ресурсів, боротьба триває лише за це. Хто до якого шматка отримає доступ. Усе решта — суто побічна історія».

Однак для Києва ці кадрові перестановки означають, що впевнений у своїх силах Путін має намір і далі вести тривалу війну, максимально готуючи до цього країну, армію, народ. Відповісти на це Україна має відповідальною та системною спробою вибудовування машини ВПК, а не піар-машиною її окремих вузлів.

Володимир Кравченко
Фото: kremlin.ru