Чи надасть Південна Корея смертельну зброю Україні?

0
33
Президент Республіки Корея Юн Сок Йоль під час візиту в Україну. Липень 2023 р. Фото: Офіс Президента України

Південна Корея не поспішає ухвалювати рішення про надання летальної зброї Україні.

У відповідь на підписання договору про всеосяжне стратегічне партнерство між РФ і КНДР, який включає пункт про взаємну військову допомогу, радник із національної безпеки Республіки Корея Чан Хо Чжин зазначив, що Сеул планує переглянути питання надання зброї Україні, водночас зберігаючи стратегічну двозначність щодо видів озброєння, яке може бути надано. Окремо Південна Корея наклала додаткові санкції на чотири кораблі, п’ять організацій і вісім осіб, які беруть участь у передачі зброї й нафти між РФ і КНДР, а також додала 243 нові товари, що підлягають експортному контролю, й довела загальну кількість до 1402 одиниць.

Слід нагадати, що Республіка Корея надає гуманітарну та фінансову допомогу Україні від початку російського вторгнення, приєдналась до західних санкцій і ввела експортні обмеження щодо РФ. Однак як один із найбільших експортерів зброї у світі вона, втім, не наважується на пряме постачання зброї Києву. Офіційно уряд країни покладається на політику ненадання летальної зброї країнам, які перебувають у конфлікті. Однак головною причиною є зважування ризиків у відносинах із РФ: Путін неодноразово погрожував Південній Кореї негативними наслідками (насамперед ішлося про передачу військових технологій Пхеньяну) в разі прямої військової допомоги Україні.

Здавалося б, Москва власноруч зняла запобіжники, які стримували Південну Корею: вона демонструє відверте нехтування режимом санкцій Ради безпеки ООН щодо Північної Кореї та пішла далі — сформувала військовий союз із КНДР, що становить пряму загрозу безпеці на Корейському півострові.

Водночас підписання договору між РФ і КНДР відбулося в період значного посилення напруги у відносинах між двома Кореями. На початку цього року Пхеньян змінив політику щодо возз’єднання із Сеулом та визначив його як «головного ворога»; обидві країни призупинили дію військової угоди від 2018 року, покликаної запобігти військовому конфлікту «на землі, у морі та в повітрі»; Північна Корея посилила напругу вздовж Північної граничної лінії в Жовтому морі — де-факто морському кордоні, якого вона не визнає; останнім часом північнокорейські військові кілька разів здійснювали провокації — перетинали демаркаційну лінію та були зупинені пострілами вгору з боку південнокорейських військових. На цьому тлі зміцнення економічних і військово-технічних відносин із Росією зробить КНДР менш зговірливою в питаннях денуклеаризації та ракетно-ядерних загроз, а також дасть їй можливість значно посилити військовий потенціал завдяки взаємодії з РФ.

Південна Корея стримано відреагувала на порушення Москвою міжнародного ембарго на отримання зброї від КНДР, обмежившись накладанням санкцій на залучених фізичних осіб і компанії. Попри те, що ця взаємодія не лише дає змогу Росії поповнювати запаси у війні проти України, а й має безпосередній стосунок до її власної безпеки: Північна Корея випробовує та вдосконалює на українських фронтах озброєння, яке потенційно може бути застосоване й проти Республіки Корея (як це сталося з іранськими дронами, запущеними проти Ізраїлю). Здавалося б, у цих умовах військово-технічна взаємодія з Києвом мала б стати обопільним інтересом. Утім, Сеул обрав обхідні шляхи для непрямої допомоги, поповнюючи виснажені запаси США та європейських союзників України, але перетинати російські «червоні лінії» не наважився.

Попри погіршення стосунків через війну в Україні та військову взаємодію Росії з КНДР помітно, що в південнокорейських політичних колах прагнуть уникати зайвої напруги та стабілізувати відносини з РФ, у які Південна Корея активно вкладалася протягом багатьох років. На початку травня під час прес-конференції, присвяченої другій річниці президентства, лідер РК Юн Сук Йоль заявив, що Сеул і далі «керуватиме відносинами з Росією» в кожному конкретному випадку — «співпрацюватиме з питань, де є порозуміння, або буде настороженим щодо питань, де різняться позиції». Він зазначив, що Південна Корея намагатиметься зберігати відносини з РФ «дружніми, наскільки це можливо», підтримуючи економічне співробітництво та спільні інтереси у сферах, де це допустимо.

Щодо України, Юн Сук Йоль наголосив, що зосередиться на наданні гуманітарної допомоги та підтримці відбудови країни, «але дотримуватиметься своєї політики не надавати летальну зброю».

Поблажлива позиція стосовно РФ проілюструвала прагнення південнокорейського уряду втримати Москву в межах певних чутливих ліній та ілюзію, що відносини з нею допоможуть стримувати Північну Корею. Зі свого боку Росія та Путін особисто активно експлуатували цей чинник, намагаючись використовувати як тиск, так і стимули, щоб відмежувати Сеул від підтримки Заходом України в російсько-українській війні. Владімір Путін назвав Корею «найбільш дружньою» з «недружніх» країн, а під час зустрічі з представниками світових інформагенцій на початку червня наголосив: «Сьогодні, на жаль, за багатьма напрямами нашого співробітництва з боку Кореї створено відомі проблеми (йдеться про санкції. — Н.Б.), — дуже шкода. Ми працюємо з іншими країнами, хоча й далі працювали б із Кореєю, але це не наш вибір — це вибір корейського керівництва. З нашого боку канали відкриті, ми готові».

Візит Путіна до КНДР та укладання домовленостей про взаємну оборону стали глибоким розчаруванням для Сеула. Напередодні Південна Корея через дипломатичні канали намагалася донести до РФ застереження щодо цього кроку. Путін його проігнорував. У відповідь південнокорейський чиновник заявив про готовність перетнути «червоні лінії» Москви щодо надання летальної зброї Україні.

Владімір Путін одразу відреагував на заяву корейської сторони та пригрозив, що надання Сеулом зброї Україні буде «дуже великою помилкою», і якщо це станеться, пообіцяв «відповідні рішення, які навряд чи сподобаються нинішньому керівництву Південної Кореї». Сєрґєй Лавров спробував применшити загрозу договору для РК, аргументувавши це тим, що документ має виключно оборонну позицію та спрямований лише проти того, «хто планує агресію щодо КНДР і РФ».

За декілька днів після цього в інтерв’ю телекомпанії KBS радник із національної безпеки Чан Хо Чжін зазначив, що рішення Сеула про те, чи надавати зброю Україні, залежить від того, як відбуватиметься військова співпраця Росії та Північної Кореї: «Я хотів би наголосити, що все залежить від того, що робитиме Росія». Він зазначив, що не лише Південна Корея, а й Росія мають докласти зусиль для поліпшення двосторонніх відносин, «якщо вони хочуть відновити та просунути корейсько-російські відносини вперед, я хотів би повторити, що російська сторона має добре подумати».

На жаль, Україна в цій ситуації стала елементом підвищення ставок між РФ і РК, тоді як для українського суспільства попередня заява південнокорейського представника влади дала обнадійливий сигнал нарешті отримати південнокорейську зброю, якої наша країна нині дуже потребує.

Останніми днями корейсько-російські відносини увійшли в жорстку фазу загострення. Президент Юн Сук Йоль схарактеризував дії Москви та Пхеньяна як «анахронізм, який іде в розріз із історичним прогресом». Водночас представниця МЗС РФ Марія Захарова порекомендувала РК звільнитися від «маніакальної залежності» від США, припинити бути американським васалом і реалістично оцінити ситуацію, що складається на Корейському півострові. Заступник міністра закордонних справ РФ Андрєй Руденко закликав владу РК переглянути свій «конфронтаційний курс, який провокує зростання напруги в регіоні», та звинуватив у руйнуванні «накопиченого десятиліттями досвіду конструктивного партнерства» нинішнє керівництво країни.

Перед урядом і суспільством Південної Кореї постають нові реалії, в яких вони мають вибудовувати відносини з Росією. Втім, спершу потрібно позбутися ілюзій, буцімто можна перечекати, підтримуючи певний рівень двостороннього дипломатичного діалогу. Москва впевнено й беззастережно руйнує підвалини міжнародного порядку, сприймаючи слабкість позиції як сигнал до вседозволеності. Сеул у питаннях безпеки покладається на посилення двосторонніх відносин зі США та тристороннє співробітництво США, Японії й РК, а також активно підвищує рівень взаємодії з НАТО. Слід визнати, що Південна Корея — одна з небагатьох азійських країн, яка надає рішучу підтримку Києву, втім, і їй виявляється непросто вийти із зовнішньополітичних рамок відносин із Росією, оскільки її сковує північнокорейський чинник. Цього разу, здавалося б, Росія сама підштовхнула її до рішучих кроків, але поки що вони підвисли в тенетах стратегічної невизначеності.

Наталія Бутирська