У ПІДКАМЕНІ ЧЕКАЮТЬ НА ЧУДО

0
331

2a_315Підкаменський монастир Походження Дерева Христового мав стати другим наріжним каменем серед чотирьох найважливіших паломницьких місць християнської Європи. З середини XVІІІ століття рівного Підкаменському монастиреві не було на всій Русі. Не раз монастир опинявся на роздоріжжі ворогуючих сил. Не раз його грабували. Проте кілька століть не завдали йому такої шкоди, як декілька десятиліть радянської влади. Тепер напівзруйноване приміщення монастиря ділять між собою диспансер для душевнохворих та п’ятеро монахів, котрі прагнуть відновити обитель та повернути Підкаменю втрачену велич.

СТРІЛЯЛИ В БОГОРОДИЦЮ

Тут енкавеесівці вихвалялися один перед одним вмінням влучно стріляти.  Мішенню була фігура діви Марії з маленьким Христом на руках, встановлена на честь Тарноградської конференції шляхти, яка стояла на високій колоні посеред двору. Від куль на фігурі залишалися сліди. Були такі, що ціляли прямо в серце Христа. Проте знести скульптуру не вистачило духу. Стоїть вона донині.
Зимою 1946 року тут зробили в’язницю, де загинули сотні політв’язнів. На даху монастиря поставили кулемети. Втекти звідси було неможливо. На подвір’ї була родинна капличка місцевих магнатів Лідуховських. З каплички зробили псарню.  Тримали там сибірських вівчарок.
В’язні, рятуючись від холоду, палили все дерев’яне, що було у храмі, – вівтар, ікони. Не піднялася рука лише спалити старе розп’яття. Інсценуючи бійку, четверо ув’язнених відволікали увагу охоронців. А інші перекинули розп’яття через огорожу, де на нього чекали місцеві жителі. Згодом в’язницю закрили. З храму зробили конюшню, гараж для сільгосптехніки.
Король Ян Собєський заповів церкві свої коштовності, – вказуючи на дві ніші в стіні собору, оповідає послушник брат Василь. – Вони кілька століть зберігалися в стіні під картиною із зображенням урочистого прийняття короля до ордену Домінікан. Картину здерли, а коштовності розікрали.
На подвір’ї монастиря є стометрова кам’яна криниця. Вісімнадцять літ її вирубували в скелі! Коли приміщення віддали під диспансер, криницю загатили. Диспансер діє донині. Тут лікується 105 людей. Вони відвідують відремонтовану монахами невеличку церкву. Працівники диспансеру перед роботою моляться біля фігури Богородиці й кажуть, що не витримали б, якби не було поруч монахів.

НАРОДЖЕНИЙ НА ПОГАНСЬКИХ КАПИЩАХ

Назва поселення Підкамінь пов’язана з великим каменем висотою сімнадцять метрів. Кажуть, нечистий вночі ніс цей камінь, щоб кинути на Почаївську лавру. Не встиг. На сході сонця заспівав півень, і камінь лишився тут.
За язичницьких часів тут було капище богині Рожаниці, а на камені – жертовник Дажбога. Після прийняття християнства поганські споруди знищили. Підкамінь став осередком ранніх християн. Є дві печери у скелястій горі, біля підніжжя монастиря. Припускають, що більша печера слугувала церквою першим підкаменським ченцям. Мала печера – це келія. Обидві вони занедбані.

ДИВО, СТВОРЕНЕ КРІПАКАМИ

Перші згадки про монастир в Підкамені маємо з часу захоплення Галичини польським королем Казимиром Великим. Ополячені місцеві магнати передають цю землю ордену Домінікан. Вони в 1612 році зводять дерев’яний храм. Проте татари спалили його. В 1664 році знову приходять домініканці й беруться будувати фортецю.
– Будівництво собору ініціював король Ян ІІІ Собєський, – розповідає послушник брат Василь. – Ці місця схожі на сусіднє Олесько, звідки король родом. Він тут вирішив збудувати королівський собор.
Незважаючи на солідне фінансування будівництва храму родами Вишневецьких, Чарторийських, Любомирських, Собєських, Потоцьких та Калиновських, воно тривало впродовж століття. Сам король тричі виділяв величезні ресурси на будівництво склепіння собору. Та через великі розміри та помилки в проекті воно двічі провалювалося. Другою перешкодою став початок визвольної війни Хмельницького. У 1648 році монахи розійшлися по безпечніших монастирях і повернулися 1650 року.
У 1695 році храм освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, апостолів Петра й Павла та Всіх Святих. Остаточного вигляду храм набув у XVІІІ столітті, коли до нього прибудували вежу з великим годинником. Храм було оздоблено справді по-королівському. Внутрішні фрески писав видатний майстер Станіслав Строїнський.
Укріплення зводили під керівництвом відомого польського інженера, полковника артилерії Христофора Дальке. Спеціально для цього в Підкамені збудували цегельний завод. В 1746 році на кошти Михайла Потоцького добудували приміщення для монахів. При монастирі діяла величезна бібліотека, її матеріалами користувався відомий історик, домініканець вірменського походження Садок Баронч. Він постригся в монахи й сорок років провів в Підкаменському монастирі.
У роки розквіту обителі тут жило близько двохсот монахів з послушниками. До парафії було прикріплено сімнадцять навколишніх сіл. Тисячі паломницьких доріг з усієї Європи вели до Підкаменя. Навкруги монастиря на насипах стояла важка артилерія, що обороняла й без того надійну фортецю. Двісті сорок літ українські кріпаки будували цю дивовижну споруду.
– Під час світових воєн монастир не раз зазнавав артобстрілів, – розповідає брат Василь, вказуючи на пробої від великокаліберних снарядів. – Не раз грабували та підпалювали обитель. А виселення совєтами на початку 40-х років XІX століття ченців у Сибір призвело до закриття монастиря.

ПОЧАЛИ ТРАПЛЯТИСЯ ДИВА

3a_299Лише 1997 року сакральні споруди та частину келій передано монахам Студійського Уставу УГКЦ. Два роки тому сама почала оновлюватися фігура Богородиці посеред двору монастиря.
Раніше вона була зовсім чорна, – каже брат Василь. – Потім частинка статуї почала сяяти. Тепер вже половина фігури блищить, мов нова. Приїжджали хіміки з Києва. Наукового пояснення не знаходять. А недавно почала відновлюватися й корона на вершині собору.
У верхньому храмі в капсулі біля лампадок є частинка дерева з хреста, на якому було розіп’ято Ісуса. Поряд з часточками мощів святих – врятоване дерев’яне розп’яття, яке за віком ще древніше від собору.
– Нещодавно у нас трапилося ще одне диво, – каже брат Василь. – Оздоровилася жінка з сусіднього села Попівці. У неї був рак шкіри обличчя. Ніхто її вже не впізнавав. І всі відмовилися від неї. Жінка довго молилася в храмі й одного ранку прокинулася здорова.
Стараннями ченців відновлено маленьку верхню церкву (там раніше була комора) та облаштовано церковцю в підвальних криптах. Тут моляться за душі невинно закатованих. Відбудова собору та інших споруд потребує великих коштів. „Якби цей монастир був у Польщі, його б відновили за років п’ять”, – бідкається брат Василь. На ентузіазм своїх людей монахи не розраховують. Чекають на диво.

Андрій ПЕТРИК,
Львівська область,
Бродівський район