РАДУНИЦЯ

0
555

Добігає завершення Світлий тиждень. 12 травня — Антипасха. Церковна відправа звеличує подію явлення Ісуса Христа святим апостолам у восьмий день після Його воскресіння та утвердження у вірі апостола Фоми. Тож цей день називають ще Фомина неділя, Неділя Антипасхи, Неділя Оновлення, Нова неділя; є й місцеві розмовні назви — Провідна неділя, Біла неділя, Дарна неділя.
Святі Євангелія оповідають, що по п’яти явленнях після Воскресіння (Марії Магдалині, деяким іншим жінкам-мироносицям, апостолам), у восьмий день учні Христові знову зійшлися всі під одним дахом. Цього разу був поміж них і Фома, який раніше висловлював сумніви і бажання побачити Його Повсталим із гробу. Двері були зачинені й замкнені. І крізь ті двері увійшов Ісус, став серед учнів і мовив: «Мир вам!» Тоді, звернувшися до Фоми, сказав: «Подай пальця свого сюди і поглянь на руки Мої, подай руку твою і вклади у ребра Мої, і не будь невіруючим, але віруючим». І вигукнув Фома: «Господи мій і Боже мій!» А Христос відповів докірливо: «Ти повірив, бо побачив Мене, але блаженні ті, котрі не бачили і увірували».
Увесь наступний тиждень також зветься Фоминим. Протягом нього у храмах та на цвинтарях здійснюються заупокійні богослужіння, поминання померлих вірних Церкви Христової. На вівторок цього тижня припадає Радуниця (Радониця, Радовниця, Радунець) — головний поминальний день. Після Літургії і панахиди православні християни вирушають на могили родичів та близьких, щоби сповістити їх про Великодню радість.
У стародавніх слов’ян Радуницею (або Весняною радістю) називався цілий цикл весняних свят, у тому числі й поминання померлих. За прадавніми народними віруваннями, мерці радіють, коли їх ізгадують добрим словом живі родаки, ще й приходять до них на могили. У сучасних українських народних обрядах слово «Радуниця» вже майже не вживається. Натомість поминання мертвих Фоминого тижня в різних місцевостях звуть по-різному: «гробки», «могилки», «бабський Великдень» (бо колись увечері жінки водили коло, і не лише дівчата й молодиці, а навіть бабусі), просто «поминки». Але в усій Україні поширена церковна назва «Проводи». Є свідчення, що початок вона бере від часів Петра Могили (перша половина ХVІІ століття).
Нині в кожній місцині, часом навіть у сусідніх селах, Проводи відправляють у різні дні Фоминого тижня, часто у сам день Антипасхи. Різняться в деталях і ритуали. Незмінними й спільними залишаються такі правила: напередодні Проводів люди ретельно прибирають свої оселі, готують обрядову їжу, яку візьмуть із собою на кладовище (насамперед пасочки та крашанки); у день відвідин вузлики чи кошики з їжею спочатку годиться освятити; після поминальної учти на могилі залишають або частину шкаралупи свячених крашанок, або й цілі яйця, скибки пасок чи цілу пасочку і свячену сіль. Слід також пригостити бідних людей, жебраків, подати милостиню.
Колись (нині вже рідко) глава сім’ї промовляв: «Тут моя родинонька, тут моя мати, тут хутко буду і я спочивати». А по закінченні обіду він же обводив могилу свяченою крейдою і наостанок виливав чарку горілки чи вина, примовляючи: «Їжте, пийте, споживайте і нас грішних споминайте!» Потому кожен учасник обіду випивав повну чарку, а глава сім’ї говорив: «Дай нам, Боже, довго на цім світі проживати, в добрім щасті панувати, а померлим — Царства Божого діждати»…
А третя неділя по Великодні (нині це 19 травня) присвячується пам’яті жінок, котрі були з Господом у день Його смерті, йшли жалобною ходою до печери і першими спізнали радість Воскресіння Христового.
Сторінку підготував Іван ДМИТРІВ