Володимир Великий

0
960

28 липня (15 липня ст. ст.), Церква наша вшановує пам’ять рівноапостольного великого князя Володимира, у святому хрещенні Василія.
Був він молодшим сином князя Київського Святослава і онуком княгині Ольги. Отримав від батька у володіння Новгород і князював там кілька років. По смерті батька, коли почалися чвари між братами, відплив за море до варягів. Через два літа повернувся з варязьким військом, вигнав з Новгорода старшого брата, хитрощами заволодів Києвом і, вбивши брата Ярополка, став можновладним князем Київським. Незабаром відзначився перемогами над сусідами, а загалом вів життя вельми гріховне і був надзвичайно жорстокий. Ставив язичницьким богам розкішно вбраних ідолів, приносив їм багаті жертви. Але в душі відчував порожнечу язичництва і врешті забажав пошукати істину. Можливо, далися взнаки спогади про бабусю Ольгу, від якої у дитинстві не раз чув про єдиного істинного Бога і вчення Христове.
Як би там не було, пише Нестор, а вирішив Володимир знайти собі й народові своєму іншу віру. І з’явилися до нього проповідники юдейські, мусульманські, католицькі та православні (грецькі). Вислухавши всіх, не схвалив князь повчання мусульман-булгарів та католиків-німців, а єврейських маггідів запитав: «Де ваша земля?» «Наша земля — Єрусалим і Палестина, — відповіли ті, — але ми прогнівили Бога гріхами, і Він розсіяв нас по всіх усюдах». «Як же ви наміряєтеся вчити інших, коли самі покинуті Богом і розпорошені по світу? — всміхнувся князь. — Ми не хочемо, подібно до вас, утратити свою Вітчизну».
А після проповіді доброчесного грецького філософа Володимир замислився. Бояри ж порадили ще випробувати кожну віру. І князь послав десять мудрих мужів у різні країни. Посли побували на релігійних відправах і, повернувшися до Києва, із захватом розповідали про переваги православного християнства та про чудесне богослужіння, на якому присутні були у Константинополі.
І ухвалив Володимир прийняти православну віру. Проте язичницька погорда спонукала його не просити наставників у Візантії, а зброєю здобути закон любові й миру. Вирушив князь із військом до міста Корсунь (Херсонес у Криму) і оволодів ним. А тоді зажадав од візантійських імператорів-братів Василія та Константина руки сестри їхньої — царівни Анни. У разі ж відмови погрожував завоюванням Константинополя. Знаючи, що не в змозі протистояти князевому війську, брати погодилися за умови, щоби Володимир прийняв християнство. Уклали угоду, і невдовзі царівна прибула до Корсуня. Але застала Володимира хворим на очі, і він уже вагався, чи міняти віру, бо гадав, що то язичницькі божища карають його. Анна ж умовила князя хреститись негайно, і, ввійшовши в купіль, він прозрів і радісно вигукнув: «Нині пізнав я Бога істинного!» Після хрещення князеві дано було ім’я Василій на честь старшого з братів-імператорів. Разом із Володимиром хрестилося й чимало його вояків, сам же він обвінчався з Анною за християнським обрядом і, повернувши грекам Корсунь, відбув до Києва з молодою дружиною в супроводі кількох грецьких єпископів та священиків.
По прибутті Володимир негайно відпустив численних своїх жон-наложниць, охрестив синів (на тому місці, де нині вулиця Хрещатик), знищив ідолів, а головного з них, Перуна, звелів скинути у Дніпро. Першого серпня 988 року за наказом князя київське духовенство на чолі з першим митрополитом Михайлом охрестило всіх киян у водах Дніпра.
Після Києва Володимир наполегливо поширював і утверджував християнство на теренах Київської Руси (не завжди це вдавалося мирно), будував численні церкви (в тому числі Десятинну в Києві, куди переніс труну своєї бабусі Ольги), дбав про облаштування духовенства, відкривав школи. І дивував усіх, хто знав його раніше, своїм цілковитим переродженням. Наскільки в язичництві був жорстокий та помстливий, настільки після хрещення став милостивий і співчутливий, навіть не завжди зважувався карати злочинців, і єпископи мусили переконувати його бути суворим до лиходіїв.
А ще Володимир Святославович будував міста, розширював кордони держави, зміцнював міжнародні зв’язки Київської Руси.
15 липня 1015 року оплакуваний усіма Володимир помер у своїй заміській резиденції в селі Берестове на 63-му році життя. Тіло його поклали у мармуровій труні в Десятинній церкві.
Як відомо, 1240 року цей храм було знищено під час Батиєвої навали. 1635 року митрополит Київський Петро Могила, оглядаючи те місце, знайшов голову князя Володимира і передав до Києво-Печерської Лаври. Там її вмістили у срібну раку і поставили біля іконостаса в Успенському соборі.
За ненастанні труди у розповсюдженні християнської віри князя Володимира, як і його бабусю княгиню Ольгу, Православна Церква прилучила до сонму святих і ухвалила йменувати рівноапостольним, подібно до царя Константина.
…У столиці України на схилі над Дніпром (Володимирова гора, чи, по-народному, Володимирська гірка) стоїть пам’ятник святому рівноапостольному князеві, його ім’я носить одна з головних столичних вулиць. А на бульварі Тараса Шевченка велично височіє Кафедральний собор Святого Володимира — головний храм Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Сторінку підготував Іван ДМИТРІВ