Покрова

0
555

Наступного вівторка, 14 жовтня (1 жовтня ст. ст.), велике нерухоме Богородичне свято — Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Установлено його на честь вікопомної події, яка сталася в X столітті. Християнські історики пишуть, що тоді на Візантійську імперію напали вороги. Були вони сильні, і грекам загрожувала страшна небезпека. У той час жив у Царгороді (Константинополі) святий Андрій, Христа ради юродивий. Разом з учнем своїм Єпифанієм прийшов на всенічну до Влахернського храму, де зберігалися ризи і частина пояса Богоматері. Молячись, побачив Пресвяту Богородицю під склепінням храму на хмарах, оточену святими в білих одежах. І сказав Андрій Єпифанієві: «Чи бачиш ти Володарку і Царицю світу?» — «Бачу, отче мій духовний, і жахаюся», — відповів той. Коли дивилися на Пресвяту Богородицю, Вона, схиливши коліна, молилася і плакала. Завершивши молитву, зняла із Себе сяючий омофор (покривало) і розпростерла над усім людом, що стояв у храмі. Потім і Богородиця, і покрова Її стали незримі. А греки, підбадьорені й утішені дивовижною подією, зібралися з силами, рушили на ворога і розгромили невірних. У пам’ять цього видіння і було встановлено свято Покрови Пресвятої Богородиці. Відтоді у наших храмах на утрені лунає величальний спів: «Величимо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо Покров Твій чесний, бо Тебе бачив святий Андрій у повітрі, як Ти за нас Христу молилася».
Цей празник здавна дуже шанований у народі. Розмовні назви Покрова, Покров, Покрів. На цей час літні роботи в полях закінчувались, і починалися сватання та весілля. Тож дівчата, котрим уже надокучило дівувати, молилися: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою». Варіант: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи у шмату, чи в онучу, най ся дівкою не мучу».
На Запорожжі була церква Святої Покрови, і запорозькі козаки вважали Покрову Богородиці своєю оборонницею та покровителькою. Після зруйнування Січі москалями 1775 року козаки, котрі пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови. Українська повстанська армія, що постала під час війни як збройна сила проти всілякої окупації, теж обрала собі свято Покрови за День Зброї, віддавшися під опіку Пресвятої Матері Богородиці. Таким чином, в Україні Покрову відзначаємо не тільки як релігійне і народне, а й як національне свято.
* * *
Цього ж дня наша Церква вшановує пам’ять Петра Калнишевського (1690-1803) — останнього кошового отамана Війська Запорозького Низового (1765-75). Здібний адміністратор і дипломат, він багато зробив для економічного та культурного піднесення Запорожжя й захисту його державної автономії, дбав про поширення хліборобства й торгівлі. Кілька разів був послом Коша в Петербурзі, де обстоював територіальні права Запорожжя від зазіхань російського уряду та оселених ним на півдні України чужинських військових колоній. Але відвернути остаточного знищення Запорожжя не зміг. 1775 року П.Калнишевського було заслано до Соловецького монастиря, де перебував ув’язненим у жахливих умовах до 1801 року. Після звільнення постригся у ченці й незабаром помер. Там і похований. Могила Петра Калнишевського є святинею і місцем прощі.
* * *
Ураховуючи таке велике історичне значення свята Покрови Богородиці, в незалежній Україні 14 жовтня названо Днем Українського козацтва.
Сторінку підготував Іван ДМИТІВ