Ще раз про «непомильність» Папи

0
392

Кожен міф має підстави. Завжди є певна причина. Звідки походить міф про «непомильність»?
Швидше за все, його витоки слід шукати в неправильному перекладі терміну. Латинське слово «infallibilitas» можна перекласти і як «безпомилковість», і як «непомильність» (безгрішність). Тобто в латинському слові немає нічого спільного з коренем «peccatum», що означає «гріх». Це проблема перекладу. Причому якщо розглядати слово «непомильність», то походження його пов’язане не зі словом «безгрішність», а зі словом «помилка». Тобто коли ми говоримо про припустиму помилку (похибку) в галузі математики чи соціології, це не означає, що 2-4% роблять гріх. Це межа похибки. Отож, швидше за все, це пішло від таких непорозумінь і набуло, на жаль, ідеологічного та, часом, юридичного забарвлення. Тому що в полеміці щодо Католицької Церкви часто спливає цей міф.
Насправді ж, ніхто й ніколи в Католицькій Церкві не говорив, що Папа безгрішний. Нікому нічого подібного не могло спасти на думку.
Церква за своєю природою соборна. В Катехизмі сказано, що непомильність — правильний термін — це дар Святого Духа. Цим даром користується не окрема людина. Він даний Церкві. Тому в перші століття Церкви, коли починає визначатися християнське віровчення, саме такою непомильністю володіє Собор, на якому ієрархи, в єдності між собою, під дією Святого Духа проголошують догмати (істини віри), загальні для всієї Церкви. Так було встановлено догмати, спільні для Католицької Церкви та Православних Церков: про природу Христа, про Богоматеринство Діви Марії. Коли виникали якісь розбіжності та суперечки, то це вирішувалося саме Соборами. Збирався Собор, приїжджали єпископи, сперечалися, роздумували, молилися, доводили і визначали. І рішення Собору становило основу, фундамент віри. Якщо ти хочеш бути християнином — ти повинен це приймати. Якщо ти цього не приймаєш, то ти єретик або схизматик. Саме така безпомилковість (непомильність) у вигляді Собору була характерна для Церкви.