Боголюбиця й боговгодниця

0
355

Наступного вівторка, 13 січня, маємо день преподобної Меланії Римлянки. Чим уславилася ця свята, чому пам’ять її вшановують Церква й віряни? Пригадаймо.
Що означає слово «преподобний»? Це чин святих, чий подвиг полягав у досягненні сукупності досконалостей, любові до Бога й людей, монашого служіння. Чернеча, монашеська аскеза як різновид святості передбачає відмову від мирських уподобань, принад і прагнень, а натомість обрання шляху слідування Христові, посту й молитви, боговгодні діяння. Отакою й була Меланія, про котру сказано в «Житіях», що «з юних літ линула до Христа, уражена Божественною любов’ю».
Народилася у шляхетній та заможній християнській сім’ї, проти власної волі була віддана заміж за такого ж знатного й багатого юнака Апініана. Від самого початку спільного життя благала чоловіка, щоб лишив її у цноті та непорочності душі й тіла. Той обіцяв, коли народяться в них двоє дітей — спадкоємці усіх статків, — «разом зречемося світу». Першу дитину — дівчинку — присвятили Богу. Меланія, продовжуючи жити у шлюбі, носила волосяницю і багато молилася. Другі пологи були передчасні й болісні. Народився хлопчик, його похрестили, і він одразу відійшов до Господа. Бачачи страждання дружини, доброчесний Апініан склав обітницю провести решту спільного життя у непорочності. Незабаром померла і дочка. І тоді для подружжя почалося нове життя, цілком присвячене служінню Богові. Апініанові було тоді 24 роки, а Меланії 20. Разом полишили Рим і заходилися відвідувати хворих, приймати подорожніх, щедро допомагати вбогим. Обходили в’язниці, місця заслання, копальні і звільняли нещасних, котрих утримували там за борги. Продавши маєтки в Італії та Іспанії, допомагали старцям і монастирям, купуючи для них землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Палестині. На їхні кошти постало багато храмів та лікарень. Церкви Сходу і Заходу одержували від них благодіяння. Під час подорожі до Африки врятували християнське місто, обложене язичниками, давши їм викуп. І в Африці теж допомагали всім нужденним. У той же час Меланія продовжувала впокорювати своє тіло постом, а душу утверджувала читанням Слова Божого, переписуючи святі книги і роздаючи незаможним. Сама пошила волосяницю і носила не знімаючи. В Африці Апініан із Меланією пробули сім років, а потім, звільнившися від усіх своїх багатств, вирушили до Єрусалима. Дорогою, в Олександрії, зустрілися зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва і передрік Меланії славу небесну. В Єрусалимі святі роздали бідним усі гроші, що ще залишалися, і проводили дні в убогості й молитві. Після нетривалої подорожі в Єгипет, де відвідали багатьох отців-пустельників, Меланія зачинилася в окремій келії на горі Єлеонській, лише зрідка бачачись із Апініаном. Поступово біля келії утворився монастир, де зібралося до дев’яноста черниць. Меланія через смиренність не погодилася бути в ньому ігуменею і, як і доти, жила й молилася на самоті. У повчаннях закликала сестер до молитов, плекання насамперед любові до Бога і одна до одної, дотримання віри Христової та чистоти душі й тіла. Її старанням у монастирі було збудовано молитовню та вівтар, під яким упокоїлися мощі святих: пророка Захарії, Першомученика Стефана і Сорока мучеників Севастійських. На той час Апініан одійшов до Господа. Свята Меланія поховала його і близько чотирьох років перебувала біля того місця в пості й молитві. Потім забажала спорудити чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши христолюбця, котрий дав кошти для цього. І вже через рік постала обитель із церквою Вознесіння. А свята Меланія вирушила до Константинополя, де жив її дядько-язичник. Навернула його у християнську віру і деякий час жила у столиці Східної імперії, напоумлюючи тих, хто звертався до неї по пораду. Багато сталося тоді чудес за молитвою блаженної Меланії. А коли Божа угодниця повернулася у свій монастир, то відчула наближення кончини. Покликала пресвітера і сестер, щоб дати останні настанови, і ті вислухали святу в глибокій скорботі та сльозах. Потім преподобна Меланія причастилася Святих Таїн і тихо й спокійно віддала душу Господові. Сталося це 439 року по Р. Х.
У народі свята Меланія (Меланка, Маланка) завжди була у великій пошані. Традиційно поєднувалися два празники, утворивши «Щедрий Вечір на Маланку». Наддніпрянська Україна святкувала Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Так само і Гуцульщина. А от Галицьке Поділля не святкувало, бо Щедрий Вечір у галичан — напередодні Водохрещів, тоді як на Наддніпрянщині — це «Голодна кутя», Богоявленське навечір’я. З обрядів чи не найпопулярніша була «Коза» — веселе дійство з усталеним рядом персонажів. Між іншим, існували дві «Маланки» — парубоча і дівоча. А ще на Маланку дівчата ворожили — десь так само, як на Андрія (слухання попід вікнами, кидання чобітка, збирання «дивацького зілля», «нечуй-вітра»). А ніч із Маланки на Василя вважалася «чародійною»: згідно з поетичним повір’ям, цієї ночі вірянам «розкривається небо», і вони можуть сподіватись на здійснення загаданих бажань.