Про «метастази» в церкві

0
415

 

 

Церковний скандал чи державна зрада? Минулої неділі телеканалом «1+1» (програма «ТСН. Тиждень») були оприлюднені документи, які свідчать про те, що керівники Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) юридично визнали анексований Крим частиною РФ, передавши усе майно двох кримських єпархій на баланс Російської церкви. У відповідь УПЦ МП розповсюдила заяву, де вказує, що вона не визнавала Крим частиною Росії і не передавала майно кримських єпархій на баланс Російської православної церкви. Про що свідчить ця ситуація? Якою вона є насправді? В якому стані зараз українське православ’я? В інтерв’ю з завідувачем відділу історії релігії та практичного релігієзнавства, доктором філософських наук, професором Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України Людмилою ФИЛИПОВИЧ:

 

— Цей скандал свідчить про ситуацію, яку в цілому переживає Україна. Якщо Кремль анексував людей спочатку світоглядно, а потім територіально, то логічно, що зараз відбувається і церковне захоплення. Скільки завгодно можна згадувати історичні підстави і посилатися на якісь документи, але факт залишається фактом. Це є порушенням усіх можливих і неможливих норм. У цій ситуації людям в Криму треба якось виживати. А ми ж розуміємо, що російська влада — це не українська беззуба і безхребетна влада. Там все чітко і конкретно — ухвалили якесь рішення, значить, виконувати будуть всі. Не виконуєш — санкції, переслідування, заборони.

 

Що ж до самої УПЦ МП. Тут існує два підходи: одні хочуть зберегтися у формі УПЦ МП, а інші хочуть прямого підпорядкування Російській православній церкві. Як сумістити в рамках однієї церкви ці два абсолютно не з’єднані крила — питання. Я думаю, що це неможливо, тому церкву чекає розкол. Та частина, яка хоче зберегтися як УПЦ МП значно слабкіша за ту, що тягнеться до РПЦ. Недарма ті, хто налаштований проукраїнськи в Криму, кажуть нам: ви тут можете все, що завгодно говорити, а я повертаюся в Крим, мені там жити, у мене там парафіяни. Наприклад, архиєпископ Сімферопольський i Кримський УПЦ КП Климент таке розповідає.

 

Тому головне — зберегти людей. Звісно, церква буде прагнути це зробити. Але я не бачу там жодного варіанту примирення між нинішньою Росією і Україною стосовно Криму. На мою думку, там продовжуватиметься ескалація і агресія, яка закладена анексією Криму і присутністю там російських військ.    

 

— ЗМІ наводили багато прикладів, коли представники УПЦ МП відкрито підтримували російську агресію. В якому взагалі стані сьогодні знаходиться УПЦ МП за Митрополита Київського і всієї України Онуфрія?

 

— УПЦ МП сьогодні знаходиться в стані корабля під час шторму. Таке враження, що капітан на цьому кораблі обрав неправильний маршрут, закрився в каюті і тихенько посиджує. А треба вже давно вийти на капітанський мостик і щось робити. Мовчанка — це не вирішення проблеми. Своє спасіння він забезпечив, але чи думає він про спасіння своїх вірних? Чи думає він про суперечності, які переживають парафії та їхні духовні лідери?

 

Ми вже маємо звернення священників, які не сидять на висотах церковної влади, а спілкуються з конкретними людьми. Тому їхні болі і слова є біллю і словами їхніх парафіян. Треба якось все-таки спуститися з церковного олімпу і послухати парафіян. Це не абстрактні віруючи, вони не можуть бути вільними і незалежними від тих процесів, які проходять в державі. Я розумію, що це не моя роль давати рекомендації Онуфрію, але мені видається, не став Онуфрій Мойсеєм для нашого народу, хоча були великі сподівання на це. Він не виводить свій народ із Єгипту.

 

— Якою може бути роль держави, коли з боку відповідної церкви зафіксовані відкрито антиукраїнські кроки?

 

— Нормальна держава мала б без сумнівів вплинути, тому що історія християнства, починаючи від Константина I, свідчить про роль державного чинника у створенні церкви, яка була елементом державного устрою. Зараз ситуація змінилася, але це не означає, що роль церкви зменшилася. Чи здатна нинішня українська держава це зробити? Поки влада у нас є слабкою для цих питань, вона здає позицію за позицією. А духовний фронт є не менш складним ніж реальний, а може навіть складнішим.

 

Можна і треба розмовляти з усіма духовними лідерами не як з епископами, архиєпископами, митрополитами, а як з громадянами. Якщо є заклик до сепаратизму, значить згідно з Кримінальним кодексом ця людина має відповідати незалежно від статусу і посади. Для цього потрібно зібрати документи і грамотно вибудувати справу. На сьогодні є матеріали, але у нас існує якийсь страх перед церквою. В тих питаннях, де церква є частиною соціуму, її соціальним інститутом, вона несе відповідальність за свої заяви і дії перед законом.

 

— Після смерті предстоятеля Української автокефальної православної церкви Мефодія місцеблюстителем престолу було обрано митрополита Львівського Макарія. Наскільки реальним на сьогодні виглядає об’єднання УАПЦ та УПЦ КП?

 

— Мені здається, що в УАПЦ поки залишиться автокефальний, в гіршому сенсі цього слова — хуторянський, місцевий, спосіб організації цієї церкви. Можливо за цей час, поки вони будуть готуватися до свого собору, епископи домоляться між собою. Спочатку їм потрібно об’єднатися між собою, тому що вони існують як асоціація в рамках однієї течії, а потім вже може йти мова про об’єднавчий процес з УПЦ КП. У мене в цьому плані поки песимістичні прогнози. В кращі часи вони не змогли цього зробити, а зараз, коли існує певний хаос, кожен з них думає більше про власне виживання.

 

— А можливо навпаки — в нинішній ситуації, коли проявляються плюси і мінуси сторін, легше об’єднуватися? Можливо, для цього потрібен потужний об’єднавчий чинник або авторитетна людина?

 

— Є така фігура, яка сконцентрувала своїх послідовників і симпатиків — це фігура патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Але вона не всіма приймається — в силу оцих двадцятирічних цькувань з боку УПЦ МП, а фактично з боку РПЦ, а також і з боку УАПЦ, за його державницьку позицію. На жаль, сьогодні я не бачу іншої такої фігури, яка б об’єднала всіх.

 

— За часів Януковича патріарх Кіріл часто приїздив до України — відбувалася підготовка ґрунту російській військовій агресії. А яким є сьогодні вплив РПЦ на духовну ситуацію в Україні?

 

— Звичайно, сьогодні в ситуації протистояння і фактичної війни Кремля проти України, перебування Кіріла на нашій території є непросто недоречним, а і небезпечним. Але це не означає, що РПЦ не впливає. Просто зараз все відбувається в більш завуальованій формі. На нашій території перебуває не мало духовних диверсантів. Наприклад, нещодавно я їхала в таксі. Весь салон обвішаний українською символікою, таксист назвався Богданом чи Тарасом, розмовляв українською мовою. Але поки ми доїхали з дому до інституту, він мені тридцять разів повторив — треба лягати під Путіна, треба лягати під Москву. Що це не як не духовна агресія? Добре, я в цьому розбираюся, а скільки їх таких невиявлених, які опрацьовують голови наших людей. Представники УПЦ МП також часто їздять в Москву. Нинішня війна насправді розкладає нашу країну більше зсередини. Що тут казати про Харків чи Одесу, вони в Чернівцях стоять із своїм «русским миром». Метастази присутні вже всюди. Чи ви думаєте, краща ситуація в тій самій Вінниці?

 

— Відомо, що кожна влада в Україні мала свої симпатії щодо певної конфесії, і це відображалося на її підтримці. Як ви в цьому плані охарактеризуєте нинішнє керівництво?

 

— Яценюк більше тяжіє до греко-католиків, Порошенко — до православних, але зараз ми не спостерігаємо якоїсь симпатії до тієї чи іншої релігійної структури. Думаю, нинішньому керівництву взагалі не до церков. Навіть якщо вони зустрічаються із Радою церков чи ходять спільними ходами. Наприклад, Порошенко нещодавно на Марші єдності обнявся з Філаретом і не обнявся з Онуфрієм, і тут зразу «розтризвонили», що він є прихожанином Київського патріархату. Разом з тим, він потиснув руку муфтію Духовного управлення мусульман України «Умма» Саїду Ісмаїлову. І що тепер? На мою думку, зараз держава має бути зацікавлена використати в хорошому сенсі цього слова будь-яку духовну підтримку з боку будь-яких духовних лідерів, організацій тощо.

 

Іван КАПСАМУН