«ВІЗИТ ВАРФОЛОМІЯ І ЗНАКОВИЙ НЕ ЛИШЕ ДЛЯ УКРАЇНИ, АЛЕ Й ДЛЯ СВІТОВОГО ПРАВОСЛАВ’Я»

0
181

bartholomew_349Перший Президент України, голова Оргкомітету зі святкування 1020-річчя хрещення Русі Леонід Кравчук під час чергового обговорення в рамках спільного проекту «Україна — Росія: діалог культур» поділився думками стосовно візиту в Україну Вселенського патріарха Варфоломія І.

— Як ви оцінюєте підсумки візиту Константинопольського патріарха Варфоломія до Києва на святкування 1020-річчя хрещення Русі?

— Я вважаю, що цей візит слід розглядати як знаковий для України — і не лише України, а й для всього сучасного світового православ’я. Тому, що в такому контексті, так широко масштабно за все сторіччя хрещення Русі в Україні не відзначалося. Друге: це дало можливість Україні повернутися до джерел Хрещення. Це етап, який показав роль сучасного православ’я і християнства взагалі у цивілізованій місії всі ці 1020 років. Православ’я зіграло дуже важливу роль у писемності, освіті та в багатьох інших сферах, які потім розвивалися у східних слов’ян, зокрема, в українців. Це можна зрозуміти з того, як Україна сьогодні шанує віру, серйозно ставиться до канонів віри. Це дало нам право сьогодні сказати, що Україна сучасна, демократична держава, де пройшло святкування всіх церков канонічних і неканонічних без яких-небудь конфліктів.

— Які перспективи створення єдиної Української православної церкви?

— Я пошлюся на офіційні заяви патріарха Вселенського Варфоломія I. Він, фактично в усіх своїх заявах повторював одне й те саме: що церква-мати — Константинопольська церква, стурбована тим станом православ’я однієї з найбільших православних держав, у якому воно сьогодні перебуває. Він говорив, що Константинопольська церква, Вселенський патріархат, сам патріарх прагнутиме надати якомога активнішу допомогу в тому, щоб об’єднати всі православні церкви, які є в Україні, в єдину православну, канонічну церкву. Тому перспектива, з точки зору Вселенської православної церкви є, тобто патріарх не закрив кордону, а навпаки підкреслив важливість розв’язання цієї проблеми. Коли це буде? Це вже інше питання. Які способи, форми й методи рішення? Також питання, яке треба вивчати. Але моя думка полягає в тому, що такий стан, як сьогодні, з православними церквами в Україні не може залишатися довго. Бо майже половина віруючих (Київський патріархат) не можуть перебувати поза спілкуванням iз світовим православ’ям. Вони не належать до тих, хто входить до канонічної церкви. І я як людина не можу їм відповісти, чому віруючі, які відвідують Володимирський собор, не вписуються або на порядок нижчі від тих віруючих, які ходять до Києво-Печерської лаври? Всі перед Богом рівні, тому моя думка така: об’єднання має статися, це неминуче. А влада та церква повинні діяти в рамках Конституції України і канонів церкви в ім’я інтересів України, віруючих, православних у нашій державі.

— Які перешкоди стоять на цьому шляху, зокрема, чи чинить РПЦ пряму або непряму протидію цьому процесу?

— Перешкода одна. Для того, щоб почати об’єднання всіх православних церков, потрібно щоб УПЦ КП і УАПЦ стали канонічними, тобто були визнані в рамках канонів церкви, щоб вони не вважалися розкольниками. Якщо вони стануть канонічними, тоді можна говорити про об’єднання УПЦ КП, УАПЦ і УПЦ МП. Сьогодні митрополит Володимир (гoлoва УПЦ МП), якого я дуже поважаю, не може ставити питання про об’єднання тому, що якщо керуватися дослівно, то не можна об’єднуватися канонічну церкву з неканонічною. Тому багато людей, які представляють УПЦ МП, такий стан речей хотіли б продовжити. У цьому випадку, з їхньої точки зору, в Україні є одна православна церква — МП, а інших нібито й немає. Якщо говорити відверто, то Московському патріархату невигідно, щоб в Україні була єдина православна помісна церква, бо неминуче виникне питання: а яка церква історично давніша на території колишнього Радянського Союзу? І тоді всі дійдуть до висновку, що за фактом історичного Хрещення — це українська православна помісна церква. Тут виникне друге питання: а скільки тоді віруючих буде у МП і скільки у КП? Я гадаю, що це буде не на користь Московського патріархату. Ось вам проста відповідь: є бажання, є слова, а є реальні інтереси, вони в церкви такі самі реальні, як і в суспільстві. Бо до церкви ходять люди. Далі — це друге — коли будуть створені вже дві канонічні православні церкви (УПЦ КП і УАПЦ), постане питання про переговорний процес між канонічними церквами щодо об’єднання. Тоді, звісно, треба буде консультуватися і вести переговори з Московським патріархатом, а Вселенський патріарх, завдяки своїй історичній ролі, вже прийматиме рішення.

— Чи є створення єдиної Української церкви надзавданням для керівництва країни? Якщо так, то до яких позитивних або негативних наслідків це могло б привести? Наприклад, чи це, на вашу думку, згладило б ідеологічні розбіжності між населенням Східної та Західної України або навпаки — посилило б суперечності між регіонами України?

— Думаю, це не є самоціллю. Є мільйони віруючих, які як громадяни України рівні перед законами й Конституцією, але не рівні перед канонами церкви. І коли починається якась політична кампанія або вибори, ми дуже чітко відчуваємо, як цю відмінність використовують політичні сили. Крім політичних цілей є глибші питання — це нерівність віруючих, а ця нерівність перед законом, перед канонами, це взагалі не може бути припустимо для віруючих. Інша річ — для ієрархів, які, як і політики, можуть робити щось там у своїх інтересах, а в інтересах віруючих молитися Богу. Я вам наведу приклад. Я народився в Рівненській області, церква в моєму селі, в Західній Україні, належала МП, і коли я став президентом, чимало націоналзбуджені люди підходили до мене й казали: як же так, ви український президент, а у вас у селі церква МП. Я кажу: люди добрі, це не я вирішую, це вирішують віруючі мого села, вони хочуть мати таку церкву, це їхнє право. Але є й інше, вони не позначають різницю сьогодні між церквою КП чи МП, їх самі ділять патріархи, вони цього не відчувають, тому не можна розглядати якісь ідеологічні відмінності. Ідеологічні відмінності в політиці, але за православними канонами служба, обряд проводяться, як у нашому селі, так само й у сусідньому, де церква Київського патріархату, в обох селах українською мовою. Чим же вони відрізняються? Абсолютно нічим. Протиріччя згладяться тоді, коли буде одна православна церква й вона буде суворо дотримуватися православних канонів, законів України й Конституції України. Протиріччя виникають там, де, коли хтось відступає від канонів або від законів, влаштовуються конфлікти, є люди, яким це імпонує. Цього не повинно бути.

— Чи можна погодитися з думкою, що, прагнучи створення єдиної, визнаної іншими помісними православними церквами і незалежної від РПЦ церкви, Ющенко переслідує політичні цілі, набираючи додаткові очки до грядущих президентських виборів?

— Якщо будь-який Президент, Ющенко чи не Ющенко, ставитиме завдання зрівняти всіх віруючих перед законом і перед Богом, обов’язково політичні наслідки будуть. У нас навіть незначні речі (наприклад, будують дорогу не там, де треба) мають політичні наслідки. А тут вирішується величезне, колосальне завдання для віруючих, для мільйонів людей, для України. Адже ми ставимо завдання рівняння віруючих, а не відділення від світового православ’я, це благородне завдання, а політичні наслідки можуть бути. Звісно, говоритимемо відверто, якщо йдеться про вибори Президента, тоді якщо не Ющенко, то хтось інший з кандидатів буде це використовувати. Але це ж не означає, що ми маємо припинити процес об’єднання православ’я або створення рівних умов для всіх віруючих.

— Чим викликаний «прохолодний прийом», як його охарактеризувало більшість світових ЗМІ, патріарха всієї Русі Алексія керівництвом України?

— Це штучно створюють напруження певні політичні, духовні сили, деякі ЗМІ. От я — голова організаційного комітету, я щодня зустрічався з представниками різних церков, з міністрами. Я стежив за тим, як готується візит Алексія до України, можу сказати, що ніяких перешкод ні я, ні Президент, ні оргкомітет, ні будь-хто інший не чинив. Цей візит Алексія корисний для України. І зрештою, два патріархи (Вселенський і Московський) зустрінуться на українській землі й зможуть поговорити й вирішити багато, зокрема й конфліктних, питань. Ми, навпаки, вважали, що українська земля допоможе якось пом’якшити напруження, що виникло. Можливо, так, з такими почестями, як зустрічали Вселенського патріарха, не зустрічали патріарха Московського. Тому що в усьому світі існує протокол, якщо Вселенський патріарх перший патріарх у світовій православній церкві, то Московський не перший. Тоді чому не зустрічати з такою ж помпою, наприклад, Румунського або Болгарського, вони ж рівні, кожний займає своє місце, тому не можна було зустрічати Московського патріарха, як Вселенського, на яких підставах, нас би ніхто не зрозумів. Тому, я вважаю, ніякого прохолодного прийому не було, його скрізь запросили, скрізь він відзначився, ми його зустріли з честю й гідністю, все як годиться.

— Які вимоги міг виставити патріарх Варфоломій українським церквам (УПЦ КП та УАПЦ) для їхнього входження під «юрисдикцію» Константинопольського патріархату?

— Щоб вони стали канонічними, вони, за канонами в православному світі, мають звернутися до патріарха Вселенського з проханням про розгляд питання про їхню канонічність. Коли це буде зроблено, тоді треба розглядати друге питання. Під юрисдикцію кого ці канонічні церкви могли б підпадати, чи до Московського патріарха, чи до Константинопольського. Я, наприклад, вважаю, що до 1687 р. українська церква була під юрисдикцією Константинопольського патріарха, Петро I силою передав її, не звертаючи уваги ні на які канони, Московській патріархії. Така була історія. Коли це все буде вирішено, тоді можна вирішувати наступне питання, об’єднувальне. Вселенський патріарх казав, що все робитиметься в рамках чинних канонів і встановленими століттями порядками, якихось особливих вимог не буде.

— Чи згодні ви з думкою, що на Україні релігійне питання навіть більшою мірою, ніж питання мови, відображає проблеми, пов’язані з національною ідентичністю?
Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило заявив, що релігійне питання в Україні «дуже політизоване. Як був створений розкол під впливом політичних сил, так він і продовжує лишатися зброєю, такою собі палицею в руках політичних сил». Як ви прокоментуєте це твердження?

— Якщо брати православ’я загалом, то з ніякою національною ідентичністю воно не пов’язане. Це розділення сталося не за національною ознакою. Як у східних, центральних областях живуть українці, так і в західних, де більше, де менше. Церква розділилася на початку 1990-х рр. за канонічністю, а не за національною ознакою. Навіть мова не відображає проблеми. Наприклад, чимало українців назвали рідною російську мову, деякі росіяни назвали рідною українську мову, хоча мова більшою мірою відображає проблеми, пов’язані з ідентичністю, але не церква, тим паче православна. 9. Те, що питання політизоване, я згоден, але те, що дуже — це перебільшення. У різних селах, у різних областях — по-різному, все залежить від того, яка там загальна ситуація. Тому церква використовується, а чимало ієрархів дозволяють себе використовувати, бо їм, кажучи відверто, це вигідно: їх підтримують, їм допомагають, не лише морально, а й матеріально. Але сказати, що церква сьогодні перебуває поза політикою, я б не насмілився. Але щодо «палиці» — це перебільшення. Давайте говорити відверто, нехай би МП сьогодні виступив і визнав ту церкву, яка зараз неканонічна, канонічною, разом із Вселенським патріархом. Тоді ніякої політизації б не було. Ті церкви, які сьогодні під крилом Філарета, вони постійно відчувають неповноцінність, скажімо, їх не запросили на святкування. Як я поясню віруючим — чому? Якщо, як це розуміє митрополит Смоленський і Калінінградський, ставлячи питання, нехай вони прийдуть до нас, покаються (я маю на увазі церкву Філарета) й саморозпустяться, тоді ми будемо задоволені. Тобто вони їх штовхають, хочуть вони цього чи ні, на конфлікт. Я думаю, що так можуть говорити тільки люди, які не розуміють, що відбувається сьогодні в Україні. Де ви сьогодні знайдете віруючих в будь-якій з областей, які ходять до церкви КП, які мусять покаятися й саморозпуститися. За що? За те, що вони моляться в іншій церкві, на іншій території. Але церква ця православна. Нерозв’язання цього питання штовхає їх до незадоволення, й це створює, зокрема, певну політичну ситуацію. Цю ситуацію продовжує підтримувати МП, не приймаючи канонічності церков, які фактично існують в Україні.