Волинь

0
358

Заклали сад біля батьківського обійстя загиблого на сході воїна в Олеську
І сьогодні в селі Олеськ мешкають мама солдата Юрія Гіля та його сестра. Дружина й четверо дітей мешкають у селі Радехів, де волонтери придбали їм будинок. Юрія мобілізували в так звану АТО у лютому 2015 року, а загинув 3 травня у селі Катеринівка на Луганщині. На закладеному фугасі на ґрунтовій дорозі підірвалася БРДМ-2. Із п’яти чоловік, які перебували у транспорті, загинуло двоє військових — Юрій Гіль та Аркадій Чухнов, ще троє зазнали поранень і були госпіталізовані.
Пам’яттю про воїна стане молодий сад, який заклали біля його батьківського обійстя. Тут ростуть фруктові дерева, але вже старі, а десять яблунь і десять персиків ростимуть ще багато років і будуть хорошим спогадом про солдата. Бо кам’яні монументи не такі, образно кажучи, «живі». Придбав деревця Юрій Гупало, депутат Волинської обласної ради. Загалом у Любомльському районі висаджено його коштом понад 500 дерев. У Висоцьку біля школи, в інтеграційному центрі «Замлиння», біля Замлинівського ФАПу, біля шкіл в Олеську, Вишневі, Згоранах, Забужжі, Столинських Смолярах, Рівному, біля дитсадка і школи в Заозерному, в Гущі біля місцевого озера.
 Штраф і судовий збір…
Камінь-Каширський районний суд призначив штраф у сумі 850 гривень жителю села Стобихівка Сергію Сухацькому,  якого звинувачували за начебто ухиляння від виконання батьківських обов’язків. Також чоловік має сплатити і 300 гривень судового збору. Він — батько шести дітей, у числі інших стобихівчан вже два місяці не пускає дітей на навчання  у школу. Ситуація зі Стобихівською школою вже відома далеко за межами Волині. Нагадаємо, понад десяти років батьки домагаються спорудження нового приміщення, бо старе аварійне і навіть його недостатньо. У селі — понад 200 дітей дошкільного віку, і їх просто нема куди посадити у школі. Голова Волинської ОДА Олександр Савченко, котрий вперше побував у Стобихівці у квітні цього року, висловлював думку, що і сам би не пускав дітей у таку школу. Але йому довелося, як кажуть, розхльобувати не зроблене попередниками.
Світлана Сидорук, помічник народного депутата Ірини Констанкевич, каже, що за сприяння депутата ще у вересні 2017 року було спрямовано 100 тисяч гривень на виготовлення документації на нову стобихівську школу. Її зробили, але у березні 2018  року виявилося, що… документація — це просто гарна картинка, бо не прив’язана до землі, треба виготовляти нову, оформивши документально найперше земельну ділянку. На початку червня надійшло 500 тисяч, які народний депутат «добула» у столиці на спорудження нової школи.  Вони мали бути спрямовані саме на будівництво школи, але районна влада використала їх знову на виготовлення документації, навіть не узгодивши це з депутатом.  Саму документацію було замовлено лише у липні, а за експертизу документації було заплачено аж у кінці вересня. Тобто чиновники затягнули  час, були витрачені кошти на  документацію, яку фактично викинули у смітник, і нікого за це не карали і не судили.
А карають, як бачимо, батьків, які не хочуть посилати своїх дітей на навчання туди, де, як вважають, їм загрожує небезпека. Аргументи, що в інших селах діти навчаються у ще гірших умовах, їх не переконує, своє, як кажуть, видніше і більше болить. Причому Сергій Сухацький є головою громадської організації «Стобихівський пролісок», яку батьки створили, коли ще попередній голова ОДА Володимир Гунчик закликав їх долучитися до спорудження школи. Батьки зібрали 600 тисяч гривень! Могли б і більше, аби були порухи від місцевої влади. Днями доведені до відчаю стобихівці вийшли на міжнародну трасу Київ — Варшава, аби таким чином привернути увагу до своєї проблеми. Їх обурювало вже те, що документація готова, експертиза її здійснена, а все не оголошується тендер. За рік вони більш ніж 50 разів зверталися у різні чиновницькі кабінети. Ірина Констанкевич  писала листи до міністра освіти, отримала… копію пояснення, яке давав керівник відділу освіти Камінь-Каширського району. Тобто в Києві, схоже, ніхто не перевіряє дії чиновників на місцях.
І ось — суди. Після Сергія Сухацького мають притягнути до відповідальності ще  кількох батьків, які так само не пускають дітей у школу. Батьків звинувачують, що вони «взяли в заручники власних дітей і не турбуються про їхнє виховання».Тобто вимагати, аби діти навчалися в нормальних умовах, це вже невиконання батьківських обов’язків…
У Луцьку відзначили 45-річний ювілей художнього музею
На жаль, до наших часів дійшло дуже мало речей з колись багатого палацу Радзивіллів в Олиці, але їх все ж чимало, аби вони стали основою колекції Волинського краєзнавчого музею,чиїм підрозділом є Художній музей у Луцьку. Починався він із картинної галереї, що якось навіть не знайшлося іншого місця, ніж… приміщення колишнього моргу міської лікарні. Звідти зусиллями подвижників, серед яких — перший завідувач галереї Микола Черенюк,унікальні картини вдалося перенести у приміщення на території середньовічного Луцького замку. Це — будинок повітової канцелярії і шляхетських судів, збудований 1789 року на руїнах княжого палацу — видатної пам’ятки архітектури і історії ХІV століття. Започаткована у XVI столітті родиною магнатів Радзивілів й поповнена науковими співробітниками Волинського краєзнавчого музею впродовж ІІ половини XX — початку XXI століть, колекція Художнього музею нині є однією із найкращих та найцікавіших мистецьких збірок в Україні.
2013 року, після проведення у приміщенні Художнього музею ремонтно-реставраційних робіт, було оформлено нову експозицію. Реставрація  та оформлення експозиції стали можливими завдяки зусиллям тодішнього голови Волинської ОДА Бориса Клімчука, якрого добрим словом згадали і під час відзначення 45-річниці створення музею. Ювілей  музейні працівники відзначили виставковим проектом «Мистецькі скарби Олицького палацу». В межах проекту представлено артефакти із колекцій музею: живописні (репрезентативні) портрети магнатів з родини Радзивілл та їхніх сучасників (XVII—XVIII стст.); графічні портрети невідомих європейських митців; твори скульптури, предмети декоративно-прикладного мистецтва, фотографії, особисті речі представників цієї родини; пейзажні етюди (1930 рр.) із історичних пам’яток Олики. Більшість із цих експонатів представлено на огляд глядача вперше. Родзинкою проекту стало великоформатне полотно невідомого художника XVIII століття «Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго», яке нещодавно повернули до життя художники-реставратори у Львові.
Представили і невелику виставку робіт Миколи Черенюка. Якби не Микола Черенюк, то хтозна, як би склалася доля ікони Холмської Богородиці. Саме він першим побачив ікону після десятків років її невідомості та переховувань у родині Горлицьких-Коробчуків. Члени цієї родини, вболіваючи за аварійний стан святині, звернулися за порадою та допомогою до Миколи. Він, оцінивши ситуацію, чітко усвідомив надзвичайну цінність і значимість цієї пам’ятки та спрямував її на реставрацію до професійного реставратора Анатолія Квасюка. Опинись на його місці інша людина — все могло б піти зовсім інакше…
Після презентації виставки відбувся концерт «Від України до Неаполя», в якому взяли участь лауреати міжнародних конкурсів, солісти Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Михайло Малафій та Микола Корнутяк. Концертмейстер — лауреат міжнародних конкурсів Габріела Асталош.
Під час імпрези засновники Музею сучасного українського мистецтва (музею Корсаків) представили і новий екскурсійний маршрут: «Від сакрального через Ренесанс до сучасного». Він включає три  музеї Луцька: Музей волинської ікони, Художній музей і Музей сучасного українського  мистецтва.