НЕЕФЕМЕРНІ ОСІННІ ПРЕЗЕНТАЦІЇ МУЗИ У „ХИМЕРІ”

0
407

Перші враження гостей від Івано-Франківська – європейська провінція. Тут все здається таким маленьким і спокійним після шаленого ритму мегаполісів: ніхто тебе не штовхає, не лізе в очі нав’язлива реклама, дороги не забиті невпинним потоком авто. Вузенькі вулички історичного центру міста викладені ще не стоптаною бруківкою, охайно підстрижені молоденькі клени, подібні один до одного, свіжопофарбовані фасади кам’яниць і родзинка – на всіх балконах, у кожному вікні й над кожними дверима привабливі горщики з яскравими петуніями. Якщо хоча б на мить забути про нинішній час і не зважати на непоодинокі пивнички з усіма сучасними атрибутами, здається, що й справді блукаєш містом початку XX сторіччя. Проте час невблаганний. З кожним днем столиця Прикарпаття набирає ознак європейського міста. І не лише завдяки сучасним архітектурним формам, а передусім завдяки не в міру активним творчим життям, епіцентром якого є арт-кафе „Химера”.

„ХИМЕРА”- МІСЦЕ, ДЕ ЗБИРАЄТЬСЯ СПРАВЖНЯ ЕЛІТА, КВІТ НАЦІЇ   

bogdan_benyuk_270Івано-Франківськ, вулиця В’ячеслава Чорновола, 23 – це адреса митецької кав’ярні, що є нині популярною під офіційною назвою „Арт-Клуб „Химера”. Сучасний заклад громадського харчування, кав’ярня, клуб займає п’ять залів напівпідвального поверху капітального будинку забудови 20-х років ХХ сторіччя. Вдале розташування у центральній частині міста з динамічним плином транспорту та перехожих, здебільш студентів.

Основною звабливою рисою арт-клубу є культурно-мистецька діяльність, що було ключовою ідеєю втілення проекту з ініціативи Петра Шкутяка та його партнера – директора закладу Ярослава Яцишина. „Химера” народилась у лютому 2004 року.

Для розробки концепції функціонування та художнього вирішення дизайну інтер’єрів було запрошено відомого письменника Тараса Прохаська, який власне і є автором назви „Химера”, і художника Мирослава Яремка, що виконав проектну частину дизайну приміщень, умеблювання, обладнання та розписів стін.

andriy_kurkov_27030-річний керівник арт-кафе Ярослав Яцишин вважає „Химеру” нешаблонним за дизайном та наповненням заклад. Саме він розворушив людей, яким набридли однотипні будні. Все ж таки, це бізнес, зі своїми щоденними проблемами, успіхами та розчаруванням.

„Химера” – це поєднання протилежностей, це спокій і динаміка в одному. Щочетвергові літературні зустрічі, щомісячні митецькі виставки та презентації колекціонерів, виступи музичних колективів, і все це в кафе, де багато молоді, де ти себе вільно почуваєш, навіть якщо ти не належиш до знавців сучасного мистецтва”, – переконаний Ярослав Яцишин

А Юрій Андрухович розмірковує так: „Івано-Франківськ напрочуд нехимерний. У ньому все без претензій, без примх, у ньому суцільна легкість та простота і загалом нуль містики. Зрештою, про містику – це інша тема. Що ж стосується „Химери”, то вона могла виникнути тут і тільки тут, узявши на себе обов’язок концентрувати все, чого Франківську так бракує”.

dmutro_stus_270„Химера” – це місце зустрічі. Тут зустрічаються люди і мистецтво. Люди – з мистецтвом, люди – з іншими людьми, мистецтва – з іншими мистецтвами.

Це лабіринт, потрапити в який може кожен, а вийти з якого не хоче ніхто: всі мріють знайти свого Мінотавра”, – такої думки Юрій Іздрик, редактор часопису „Четвер”.

Дійсно, за трьохрічну історію у „Химері” побували десятки, ба сотні знаних і шанованих людей: Юрко Покальчук і Юрій Андрухович, нині уже спочилий у Бозі Опанас Заливаха і отець Борис Ґудзяк, Дмитро Стус і Богдан Бенюк, Наталя Сняданко і Петро Мідянка…

„Химера” – це катакомби, станіславського феномену, – розмірковує прозаїк, поет і культуролог Юрій Іздрик. – Це феномен як такий. Під машкарою кулінарії тут часто відбувається історія. Підземними галереями „Химера” зв’язана з паризькими „Closerie des Lilas” та „Cafe du Home”, лондонськими „Mr Wolfs” і „Ministry Of Sound”, нью-йоркськими „C.B.G.B.” та „Studio 54”. Жодні аналогії тут ні до чого – „Химера” химерна, як і належиться химерам, і тут щодня – четвер”.

opanas_zaluvaha_270Починаючи із осені 2004 року і понині мистецька кав’ярня „Арт-Клуб „Химера” забезпечує проведення банкетів, корпоративних обідів, молодіжних вечірок, музичних та DJ-виступів, літературних зустрічей, презентацій, лекцій, прес-конференцій, кіно-клубу, прес-клубу, клубу колекціонерів, Rotary- клубу, покази мод, художників та колекційних виставок.

За задумом автора концепції інтер’єрів кожна кімната закладу має своє функціональне та ідеологічне наповнення. Перший, найбільший зал з умовною назвою „Місто фортеця” забезпечує проведення літературних читань, лекцій, музичних виступів, корпоративних банкетів та обідів.

Друга кімната, умовна назва „Персона-парсула”. Тут працює бармен. Стіни декоровані світлинами митців та діячів культури, що побували та виступали в „Химері”.

taras_chubay_270Назва третьої кімнати пов’язується із історією мистецтва та іронічно звучить як „Леонардо-да-Далі”. Атракцій на стелі у стилі „Джексон Поллок – навиворіт”, консервативні меблі та лагідно вишуканий відтінок кольору стін, проектована функціональність та динамічність освітлення забезпечує зручне монтування картин на стінах для щомісячного проведення художніх та інших виставок.

Четверта кімната, що очікує своєї номінації, за наявності сучасного відео, DVD-обладнання, та великоформатного телевізора забезпечує реалізацію акцій, пов’язаних з екранними видами мистецтва. У цій кімнаті проводять регулярні зустрічі та виставки клубу колекціонерів.

П’ята кімната (умовна назва „Лігво Химери”) вирізняється підвищеним рівнем затишку та відокремленої компанії до шести-восьми осіб.

ПРИКАРПАТСЬКА ЗОЛОТА ОСІНЬ – ПОРА ЖАТИ ПИСЬМЕННИЦЬКІ ВРОЖАЇ

yuriy_andruhovuch_270За словами директора івано-франківського видавництва „Лілея-НВ” Василя Іваночка, цього сезону частину четвергових презентацій „Лілея-НВ” віддала письменнику Юркові Андруховичу. П’ять четвергів протягом сезону він запрошуватиме в „Химеру” до представлення публіці авторів, яких би йому хотілося репрезентувати в Івано-Франківську, саме Юрій Андрухович виступатиме ініціатором та організатором таких вечорів. Відбудеться презентація антології „Бу-Ба-Бу”, під час якої, окрім Юрія Андруховича, очікують на Віктора Неборака та Олександра Ірванця. Перших два вечори листопада – 1 та 8 числа – Андрухович запросив до міста в межиріччі двох Бистриць одеситів Марту Погорілу та Івана Коценка, а також польського поета Томаша Ружицького.

Серед презентацій, які організовуватиме, власне, видавництво „Лілея-НВ”, буде представлення нової книги Юрія Іздрика – „Флешка”, яка є збіркою есеїстики та публіцистики. До Івано-Франківська завітає й Оксана Забужко. У жовтні в серії „Агресивна Бібліофілія” очікують на презентацію книги Олега Ущенка „Барменцаль”. Навідається до Івано-Франківська й Любомир Литвинчук.

25 жовтня „Лілея-НВ” запросить представників об’єднання „Моє місто”. В цій серії у видавництві вийшло чотири книги – „Історія окружного міста Станіславова” польського історика Михайла Грибовича, „Фортеця на Волоському тракті” Івана Бондарєва, який також виступив перекладачем попередньої книги Грибовича, „Вулицями старого Станіславова” Михайла Головатого і також „Станіславів: його пам’ятки з давніх часів” Станіслава Гайковського. До часу презентації серії „Моє місто” Василь Іваночко обіцяв випустити ще кілька книг з цієї серії.

На 15 листопада запрошено Галину Карпу, в серії „АБ” вона презентуватиме свою книгу. 22 листопада „Лілея-НВ” прийде з новим „Четвергом” – 28-м числом журналу.

Останньою презентацією осіннього сезону директор видавництва назвав Тараса Жеребецького, молодого автора зі своєю книгою „Сніданки з самотністю” в тій же серії „АБ”.

andrij_lubko_350У ЛЮБКИ – „ВІСІМ МІСЯЦІВ ШИЗОФРЕНІЇ” 

Нещодавно івано-франківські шанувальники літературного слова зібралися у мистецькому кафе-клубі „Химера”, щоб познайомитися з творчим доробком ужгородського поета Андрія Любки, якого запросили прикарпатське видавництво „Лілея-НВ” і знаний письменник Юрій Андрухович. Саме закарпатський віршувальник й розпочав осінні презентації в „Химері”.

Андрій Любка – поет, перекладач, критик. Йому фантастично поталанило із прізвищем. Для хлопця, а тим паче для віршописця воно – просто знахідка. Цього Андрій Любка і не приховує. А вдячним за це він має бути своєму дідові, бо саме його прізвище носить. Хоч народився Андрійко від великого кохання, неня з ненем формально обвінчатися не встигли. Студенткою майбутня лікарка, закохавшись у курсанта Ризького військового училища, зачала первістка на першому курсі і змушена була взяти академічну відпустку. Марія поїхала на рідне Закарпаття, а батько її хлоп'яти, отримавши розподіл, зостався служити в російській армії. Сподівався, що там кращі перспективи для військовиків. Якраз канув в лету СРСР, і молодий лейтенант потрапив на чеченську бойню, під час якої, у 1992 році, й поліг. Андрій так ніколи його і не бачив, окрім як на світлинах. Так він не став Марченком, а залишився Любкою.

Андрій Любка за свої неповні двадцять літ встиг побувати військовим курсантом, тепер студіює українську філологію в Ужгородському національному університеті, голова Студентського Парламенту УжНУ. Мешкає в Ужгороді і вважає себе професійним революціонером (відсидів 15 діб у білоруській темниці за спостережницьку діяльність на тамтешніх президентських виборах). Підготував до друку першу збірку віршів „Вісім місяців шизофренії”, яку й презентував в Івано-Франківську.

Варто зазначити, що парубок таки справді має особливу харизму: миловидний, із грайливою ямочкою на щоці не може не подобатися, особливо дівчатам. Не зважаючи на молодість, тримається доволі впевнено, завжди влучно відповідає на питання, бо він уже поет! І „Вісім місяців шизофренії” – перша збірка молодого лірика – чудове тому підтвердження. Його вірші насправді вартісні.

Пише ужгородський літератор здебільшого неримовані поезії у формі верлібру. Саме через них, стверджує Андрій, найкраще можна висловлювати власні думки. Зауважу, доволі незатерті як для його віку. „Екзистенціальні переживання є інтимною стороною соціального, а відтак несуть приховані ідеологічні мотиви, – каже юний поет. – Іншими словами – не всякий білий вірш расистський за змістом”.

На завершення літературного вечора Юрій Андрухович зізнався: якби нині ще існувала премія „Бу-Ба-Бу” за найкращий вірш року, то на цю відзнаку могли б запросто претендувати і навіть декілька віршів Андрія Любки.

Слухати декламування Любки, дійсно, було любо. Тембр голосу, манера читання, жестикуляція чимось скидалися на його літературного батька Юрія Андруховича. Гожа зміна росте маститим!

Іван ДМИТРІВ,
Івано-Франківськ
На фото: гості „Химери”; Андрій Любко