УТІХА БІДНИХ ДУШ

0
669

Потойбіччя: хочеш – вір, хочеш – не вір                
ЙОЗЕФ АКЕРМАН
ПОВЧАННЯ ТА ПРИКЛАДИ ПРО СТАН БІДНИХ ДУШ У ЧИСТИЛИЩІ
________________________________________________________
(Продовження. Початок у № 3-14)
РОЗДІЛ 5 ДЕЯКІ НАСТАНОВИ ПРО БІДНІ ДУШІ

ПРО ОСОБЛИВИЙ ОБОВ’ЯЗОК ДІТЕЙ ЩОДО ПОКІЙНИХ БАТЬКІВ

Діти зобов’язані уже від природи любити і шанувати своїх батьків, тому що вони від них отримали своє життя. «Усім твоїм серцем прославляй свого батька, – написано у Святому Письмі, – і не забувай про болі матері своєї. Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?» (Сирах 7, 27-28). Діти отримують від своїх батьків крім життя ще й багато інших добродіянь. Тому вони зобов’язані до ніжної взаємної любові і до добродійного співчуття до них після їх смерті. Ще суворіше стосується це священиків, оскільки вони, як представники Церкви, – особливо під час святого Причастя можуть зробити для них набагато більше. Благословенні ті батьки, сини яких стають священиками.
Батькові єпископа Томи Кантімпре Чину Проповідників (як він сам розповідає) було сказано в Єрусалимі, куди він ходив на прощу, що він отримає звільнення від одного дуже великого гріха, за якого сповідався і за якого заслуговує покарання в чистилищі, якщо його син стане священиком і звільнить його передчасно від цього гріха. Тому родичі Томи Кантімпре, після того як він став священиком, а його батько помер, віддавали йому невпинно увесь свій запал, особливо при виставленні святих Божих Дарів і незабаром отримали велику втіху, коли дізналися про звільнення його батька з чистилища. Про це дбає також і Церква, коли під час панахиди додає три молитви за батьків священика, і перша з них звучить так: «О, Боже, що наказав нам шанувати наших батьків, змилуйся милосердно над душами мого батька і моєї матері, пробач їм їхні гріхи, а я сподіватимуся побачити їх коли-небудь у великій радості вічної розкоші. З допомогою Ісуса Христа, Амінь».

ПРО ОСОБЛИВИЙ ОБОВ’ЯЗОК ПОДРУЖЖЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ ЧОЛОВІКА ЧИ ДРУЖИНИ

Чоловік і дружина з любов’ю і співчуттям повинні допомагати одне одному також після смерті. Подружня любов, яка повинна увесь час підтримуватися сакраментальним (утаємниченим) милосердям, зобов’язує їх присвятити себе одне одному, як Ісус Христос Церкві. Адже не можна з певністю сказати, що між ними панувала справжня взаємна любов, якщо вони зовсім не допомагають одне одному після смерті. З цього приводу Тертуліян висловився так: «Вдова молиться за душу свого чоловіка; вона молиться за його спокій і за поєднання з ним і робить у роковини його смерті пожертвування. Якщо вона цього не робить, то вона віддаляється від подружніх уз зі своїм чоловіком». А Цезарій пише про те, що одного разу жінка сказала єпископу, який не хотів виділити місце для її покійного чоловіка на прицерковному цвинтарі через те, що той був лихварем: «Я чула, що чоловік і дружина – це одне й те ж, і апостол сказав, що невіруючий чоловік може бути врятований віруючою жінкою. Якщо мій чоловік, з яким я утворюю одне тіло, занадто мало робив для віри, то я готова його замінити і служити Богові замість нього». Та жінка незабаром поселилася у помешканні недалеко від цвинтаря, де її чоловік все-таки був пізніше похований, молилася і робила свої добрі справи день і ніч задля нього. Через сім років він явився їй і сказав: «Бог винагородить тебе! Дякуючи твоїм добрим справам я зараз звільнений від найтяжчих мук. Якщо ти ще сім років будеш для мене робити такі ж добрі справи, то я буду звільнений повністю». Пізніше так і сталося.

МАЮТЬ ЧОГО БОЯТИСЯ ТІ, ХТО НЕ ПРОЯВЛЯЄ НАЙМЕНШОГО МИЛОСЕРДЯ ДО СТРАЖДЕННИХ ДУШ

«Якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» {Мт. 7, 2). Кожному зрозуміло, що ці слова Божественного Спасителя стосуються і тієї допомоги, яку потрібно надавати стражденним душам у чистилищі. Про це свідчать численні приклади про душі, які самі були недбайливими і тепер змушені самі за це спокутувати, або були забуті іншими, і з цієї причини здійснювані для них добрі справи зараховувалися іншим. Між прикладами такого типу довідуємося про одного францисканця, який після смерті явився своєму побратиму і признався, що він мусить перетерпіти дуже великі болі в чистилищі лише тому, що недбало раніше молився за небіжчиків і що всі молитви та святі пожертвування, які були призначені для нього, не принесли йому ще ніякої користі, тому що були, як покарання за його недбалість, подаровані Богом іншим душам. З цього приводу кардинал Каєтан каже: «Ті, що у цьому житті забувають про небіжчиків, будуть, за моїм переконанням, коли-небудь у чистилищі позбавлені всіх добрих справ та благодатних молитов (хоч вони і були призначені для них), оскільки Божественна справедливість карає таким чином проявлене немилосердя та черствість серця». Багато духовних наставників ідуть ще далі і вважають, що за таке немилосердя буде призначено не лише більше часу в чистилищі, але і вічне прокляття. Підтвердженням цього є вислів святого Якова (2, 13): «Суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя». І далі – слова Святого Духа: «Хто затуляє вухо на крик бідака, той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде»(Приповідки 21,13). Тому св. Вінченцо Феррерій каже: «Душі у чистилищі просять також помститися тим, хто відмовив їм у допомозі». І закінчує словами святого Луки: «А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять?»

МАЮТЬ НА ЩО НАДІЯТИСЯ ТІ, ЩО ПРОЯВЛЯЮТЬ МИЛОСЕРДЯ ДО СТРАЖДЕННИХ ДУШ

В Євангелії сказано: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя»(Мт. 5, 7), а на особливе милосердя в іншому житті можуть сподіватися лише ті, які проявляли милосердя до стражденних душ! «Чини добро побожному, то й знайдеш нагороду, – сказано в книзі Сираха 12, 2, – хай не від нього, зате від Всевишнього». Духовні наставники тому й обіцяють зменшення страждання та допомогу в чистилищі для тих, що чинять милосердя; вони вбачають у щирій любові до стражденних душ надійний знак божественного обрання, щоб зазнати після смерті небесного блаженства. Герсон називає таких доброчинців словами св. Августина: «Перед воротами пекла сидить милосердя, яке слідкує за тим, хто куди потрапляє»(Проп. 9). Святий Тома Аквінський також каже: «Це правда, що той, хто для стражденних душ чинить багато, для себе ще робить небагато; з іншого ж боку, правда і те, що такий заслуговує набагато більше, аніж полегшення покарання, а саме, – вічною життя». Нарешті устами свого царя-провидця говорить сам Бог: «Блажен, хто дбає про нужденного та вбогого; в лиху годину Господь його врятує» (Пс. 40,1).

РОЗУМНО ПОТУРБУВАТИСЯ ПРО СЕБЕ ЗАРАЗ, АНІЖ ХТОСЬ ІНШИЙ МАЄ РОБИТИ ЦЕ У МАЙБУТНЬОМУ

«Не покладайся на своїх друзів та родичів, – каже блаженний Тома Кемпійський (Насл. Хр. Т.1, 23), – тому що люди забудуть про тебе швидше, ніж ти думаєш. Якщо ти зараз сам про себе не потурбуєшся, хто потурбується про тебе в майбутньому?» Крім того, справи, які ми робимо за життя для зменшення нашого покарання, набагато дієвіші за ті, які будуть робити коли-небудь для нас інші. Тому цей блаженний єпископ мовить далі: «Те, що ти робиш при доброму здоров’ї – золото; те, що ти чиниш, помираючи, – срібло; а те, що ти робиш після смерті – свинець».
Про це висловлюється також св. Катерина Генуезька, яка написала свою власну книжку про стражденні душі: «Хто спокутує свої гріхи у цьому житті, оплачує кількома пфенігами тисячу дукатів; хто відсуває їх спокутування у інше життя, оплачує тисячею дукатів кілька пфенігів». «Нарешті, – пише святий Папа та Отець Церкви Григорій Великий у своїх бесідах (4. В. 58), – це набагато надійніша дорога, якщо кожен з нас ще за життя буде творити це добро для себе, а не буде надіятися, що це робитимуть для нього інші; піти вільним уже з цього життя – безперечно більша заслуга, аніж шукати волю після смерті у кайданах чистилища».

ТЯЖКІ СТРАЖДАННЯ НА ЗЕМЛІ СКОРОЧУЮТЬ ТЕРПІННЯ У ЧИСТИЛИЩІ

Один францисканець зліг від затяжної та болючої хвороби. Відчуваючи, що став тягарем для інших, він попросив у Бога скоротити його страждання. Хворий був почутий: йому з’явився ангел і запропонував вибір між смертю і трьома днями покути в чистилищі та одним роком важкої хвороби, після якої він відразу потрапить на небо. Чернець вибрав перше. Після перших кількох годин, проведених в чистилищі, він відчував страшні болі, і в нього було враження, що він перебуває тут уже багато років. Ангел, який його відвідав, запропонував йому, якщо він жалкує, повернутися до ще не захороненого тіла. Монах поспішно прийняв цю пропозицію через один рік страждань від хвороби помер, потрапивши після цього уже безпосередньо на небо (Вагіндус, Хроніка Братів Менших 1283 року).
Св. Тереза у свої сповідях розповідає дослівно таке: «У нашому монастирі померла одна монахиня: побожна душа, старанна у молитві, у виконанні будь-якого обов’язку. Їй було лише вісімнадцять років, і вона увесь час страждала від тілесних болів. Я подумала, що дівчина буде звільнена від мук чистилища, оскільки вона прожила свої роки невинно і в набожній покірності перенесла великі страждання. Але все-таки і вона змушена була пройти очищення в чистилищі (хоча і не довго), тому що за чотири години перед її похоронами я під час панахиди бачила, як вона відправилася з глибини високо на небо».
Переклад з німецької Василя УГРИНЮКА
(Далі буде)
P.S. Цю книгу та іншу релігійну літературу читачі «Українського Слова» можуть замовити поштою у видавництві «Нова Зоря»: 76018, м. Івано-Франківськ, пл. Міцкевича, 5. Тел.: (380342) 52-73-48, Факс: (380342) 55-24-45.