ПАТРІАРШЕ СЛОВО ПРО ВАЖЛИВІСТЬ ПОСТУ

0
234

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Кожен з нас повинен прагнути до моральної досконалості, до богоуподібнення, жити з чистою совістю! Сам Спаситель наш Ісус Христос вима¬гає цього від Своїх послідовників, тобто християн, і   вказує нам способи досягнення цієї мети. До чис¬ла таких способів належить і піст, бо він сприяє  очищенню совісті і досягненню моральної досконалості. Сам Ісус Христос освятив піст власним прикла¬дом, коли протягом 40 днів і но¬чей, проводячи час у молитві і пості, готував Себе до суспільного служін¬ня родові людському. І під час Свого слу¬жіння Він не раз вказував Своїм послідовникам на необхідність посту. Настануть дні, сказав Господь, коли відберуть у них (учеників) жениха, і тоді поститимуть (Мф. 9, 15).
У Своїй промові про хворих, які страждали на біснування, Він сказав:”Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом’’ (Мф.17, 21). За при¬кладом Спасителя і апостоли вважали піст необхід¬ним для християн. Так, апостол Павло, перераховуючи свої подвиги, згадує і про піст. “В усьому, – говорить він про себе, – показуємо себе як служителі Божі, у великому терпінні,.. у трудах, у неспанні, в постах” (2 Кор. 6, 4-5).
Таким чином, піст необхідний для кожного християнина: він зміцнює здоров’я, вгамовує плоть, очищає душу і спрямовує до Бога всю людину. Св. Афанасій Великий про користь і значення посту говорить так: “Піст зціляє хвороби, проганяє диявола, видаляє злі помисли, прояснює розум, очищає тіло, підносить людину до Престолу Божого”.
Найважливішим з усіх постів, установлених православною Церквою, є Великий піст, або свята Чотиридесятниця. Церква заповідає дотримуватися цього посту суворіше від усіх інших постів. Він установлений на честь і в наслідування 40-денного посту Господа Ісуса Христа в пустелі і для того, щоб у цей час християни очищалися від гріхів та гідно, з чистою совістю, зустрічали велике свято Світлого Христового Воскресіння.
Багато подвижників, наслідуючи Ісуса Христа, Який віддалився для посту і молитви в пустелю, йшли також на дні Великого посту зі своїх обителей у пустелі.
У прощену неділю, попросивши взаємного прощення і благословення, вони розходилися по лісах і пустелях для усамітнених подвигів. Ворота обителей зачинялися до Вербної неділі, коли подвижники звичайно поверталися до своїх монастирів.
Яким має бути наш піст? “Постячи, браття, тілесно, постимося й духовно ”, – співається в одній церковній пісні. За вченням Церкви, тілесний піст повинен обов’язково супроводжуватися постом духовним: один тілесний піст без духовного, тобто без стримування пристрастей, без старанної молитви, без покаяння, без цнотливості, милосердя та інших християнських чеснот, не приносить ніякої користі.
“Не кажи мені, – розмірковує з цього приводу св. Іоан Золотоустий, – скільки днів ти постився, не їв того чи іншого, не пив вина, ходив у лахмітті. Але скажи мені: чи став ти з гнівливого тихим, з жорс¬токого добрим? Якщо ти наповнений злістю, то навіщо тобі виснажувати твоє тіло? Якщо всер嬬¬дині у тебе панують заздрість і користолюбство, яка користь у тому, що ти п’єш воду, а не вино?.. Не показуй посту марного, бо один піст тілесний не сходить на небо без супроводу сестри своєї – милостині, яка є не тільки його супутниця і союзниця, але і його колісниця. Ти постишся? Доведи мені це своїми ділами. Якими, питаєш, ділами? Якщо побачиш жебрака, подай милости¬ню. Якщо побачиш ворога, примирись. Якщо побачиш свого друга щасли¬вим, не заздри”.
Святий Тихон Задонський про властивості справжнього посту вчить так: “Якщо хочеш, щоб піст був для тебе корисним, то, постячи тілесно, постись і духовно. Нехай поститься розум твій від суєтних помислів; нехай поститься пам’ять твоя від злпам’ятності; нехай поститься воля твоя від злого хотіння; нехай постяться очі твої від поганого бачення; відверни очі твої, щоб не бачити суєти! Нехай постяться вуха твої від поганих пісень і нашіптувань наклепницьких; нехай поститься язик твій від наклепу, осуду, кощунства, неправди, лестощів, лихослів’я і будь-якого пустого і гнилого слова. Нехай постяться руки твої від биття та крадіжки чужого майна. Не¬хай постяться ноги твої від ходіння на зле діло. Ухились від зла і сотвори благо”.
Дні Великого посту більше, ніж в інші пости, є днями жалю і розкаяння за гріхи. Тому Церква усім складом і характером великопостових богослужінь хоче викликати і підтримати у нас покаянний настрій. Справжнє покаяння полягає не в тому, щоб дотримуватися тільки зовнішньої форми, встановленої давньою православною традицією. Ні! Це дуже складний внутрішній процес серця, який треба болісно вистраж¬дати, щоб у ньому, як у вогні, перегоріли всі гріховні звички, які, подібно до зарази, охоплюють душу.
Треба старанно і неупереджено, зі щирим са¬моосудом, перевірити все своє минуле і теперішнє. Якщо ми дійсно, а не лицемірно, йдемо каятися до Бога, – не як той фарисей, який навіть у цей момент визнав за можливе похвалитися і осудити іншого, – а як митар або блудний син, то ми повинні всіма силами своєї душі зненавидіти гріх у всіх його видах і прийти на сповідь перед Богом з твердою рішучістю не повторювати того, що було гріховне в нашому минулому. Це буде дійсно покаяння, яке з отецькою любов’ю приймає Господь і якому разом з Ним радіють ангели.
Звичайно, і після такого покаяння людина не застрахована від гріхопадінь. Але нехай це будуть гріхи випадкові і невільні, гріхи немочі людської, а не свідома впертість у злі. Що ж робити в такому випадку? Знову каятися, адже Бог багатомилостивий і довготерпеливий. “Згрішити – діло людське, – говорить св. Тихон Задонський, – а в гріху бути і лежати – диявольське”. “Немає гріха непростимого, – говорить інший подвиж¬ник, преп. Єфрем Сирін, – крім гріха нерозкаяного”.
Святе Письмо наводить багато прикладів істинного покаяння, які Церк¬ва завжди подає нам для повчання.
Вся історія Церкви містить у собі постій¬но діючий процес покаяння. Відбувається він і в наш час. Ось один з прикладів. Біля ліжка умираючого батька стояв його єдиний і палко люби¬мий син – безрозсудний і легковажний юнак, який завдав своєму батькові багато тяжкого горя. Рано овдовівши, батько хотів укласти всю свою душу у виховання сина, щоб зробити його доброю людиною, чесним трудівником, корисним членом суспільства. Та син рано познайомився з пороками; лихі друзі затягли його на гріховний шлях: пияцтво, розпуста, дармоїдство. Да¬ремно умовляв його батько – він не слухав ні порад, ні погроз, ні прохань. Та ось батько захворів, і захворів від душевного смутку та непри¬ємностей. Відчувши наближення смерті, він покликав свого сина і, прощаючись з ним і з життям, сказав йому: “Дитя моє! Ти бачиш – я вмираю. Підійди ближче. Не бійся: ти більше не почуєш від мене на¬рікань, докоряти тобі не буду. Знай: за життям я вже не жалкую, мені шкода тільки тебе. Як би мені хоті¬лося бачити тебе добрим юнаком. Після смерті твоєї матері всі мої по¬мисли і таємні бажання були про тебе, але мої надії та мрії не збулися. Не прошу тебе виправитися; не беру з тебе клятви про це. Але дай мені слово, що ти після моєї смерті протягом тижня будеш заходити на кілька годин у цю кімнату, в якій я зараз умираю”. Щоб не засмутити вмираючого батька, син обіцяв виконати його прохання.
У перший же день після похорону приходить юнак у кімнату, де помер його батько. Тихо довкола. Немає більше серед живих його батька; не почує він його нарікань. Повна свобода: живи, як хочеш. Минає хвилина за хви¬линою – і в пам’яті сина мимоволі виникає дорогий образ батька, роздав¬леного горем. І невідома раніше туга защеміла в його серці. Думки одна за одною вихорем понеслися в його голові – одна жалісливіша за іншу. “Адже любив мене батько, – подумав юнак. – Скільки турбот і трудів поклав він, щоб дати мені освіту і виховання! І чим я відплатив йому?!” І згадалися потім його друзі, як він проводив з ними дні і ночі, розтрачав у гульбищах і здоров’я, і здібності. Який бруд! Яка ганьба! І краска сорому залила його обличчя. Минала година, друга, а юнак усе сидів, схиливши зажурену голову, опустивши руки; і сльози невтримно текли по його облич¬чю. Того дня він уже не пішов до своїх друзів.
Минали день за днем. Перед його поглядом усе ясніше і ясніше поставав образ батька, якого він перед¬часно звів у могилу своїм порочним життям. Совість заговорила в юнакові. Раніш йому ніколи було заглянути в себе, заглушувана совість мовчала, і він падав усе нижче і нижче. Знав умираючий батько, що робив, коли про¬сив сина заходити до його кімнати протягом тижня. За ці дні син опам’я¬тався, одумався і вирішив порвати зі своїм темним минулим і почати нове життя. Подібно до того, як після темної непогожої ночі настає світанок, так після бурхливого розгулу в душі юнака загорілася зоря нового життя.
Так, браття і сестри, знає Церква, що робить, коли визначає дні Великого посту. Життя наше – як бурхливе море. Людина – наче корабель, який не знає, куди він пливе і де розіб’ють його хвилі. Як тріска, підхоплена швидкою течією, нестримно мчить уперед, так і суєта житейська носить нас у своєму гомінливому вирі. Ось нам і треба час від часу, усамітнившись, подумати: для чого ми живемо, куди пориваємося? На що витратили дані нам Богом таланти?
Церква визначила нам дні Великого посту і ніби говорить: “Зупинися, грішнику! Куди поспішаєш ти, не оглядаючись? Хоч тиждень на рік при¬святи роздумам, заглянь у себе, у свою душу, розберися у своїх ділах і вчинках, оглянься на пройдений тобою життєвий шлях”.
Заглибимося ж, браття і сестри, в себе у дні Великого посту і при світлі Слова Божого заглянемо в свою совість. Ми побачимо там весь бруд, усю ганебність свого життя. Юнак згадував свого батька, якому завдав стільки горя і якого передчасно звів у могилу, згадував його поради, повчання, його любов. І під променями батьківської любові зігрілося його холодне серце, потекли вдячні сльози.
Так і ми поставмо себе під промені Боже¬ственної любові та згадаймо розіп’ятого і померлого за наші гріхи Спасителя нашого Ісуса Христа. Ніщо не говорить нам про Його любов більше, як Животворчий Хрест. Чого не досягають ні погрози, ні покарання, те іноді чинить погляд на розіп’ятого за нас Христа. Станьмо перед Хрестом Хрис¬товим і спитаймо самі себе: чим ми відповіли на безмежну любов нашого Спасителя?
Обмиймо себе сльозами покаяння і приступімо до Нього в Таїнстві Святого Причастя. Споживіть і побачите, Який милостивий Гос¬подь, і промінь нового життя засяє в нас.
Амінь!
 +ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

Сторінку підготувала Марічка ДОБРОВОЛЯ