Боролися до кінця

0
348

Бій біля Крут — славетна і трагічна подія в нашій історії. Але на полі бою полягли не всі з тих, хто виступив проти російського війська. Декому пощастило вижити, щоб донести правду про те, що відбувалося 29 січня 1918 року біля залізничної станції на Чернігівщині. Серед них були й герої з рівненсько-волинських теренів.

Представник старшого курсу 1-ї Української військової школи, поручник, стройовий командир Іван Грушецький готував старшин для Армії УНР. У бою поблизу Крут йому вдалося залишитись живим. Згодом Іван Грушецький висвятився у священика. Був парохом православної церкви на Волині. У вересні 1939 року, в перші дні окупації Волині радянськими військами, його як українського патріота арештували й кинули до в’язниці. Помер у камері Рівненської тюрми в серпні 1940 року.

Учень 1-ї Української військової школи Митрофан Швидун під час бою біля Крут отримав поранення в праву ногу вище коліна. У безпечне місце його винесли товариші. Виживши і вилікувавшись, Митрофан записався в Запорізьку дивізію, служив в дієвій Армії УНР на панцирних потягах «Стрілець», «Вільна Україна», «Кармелюк». Незабаром дістав іще одне поранення — у ліве плече, внаслідок чого оніміла рука. Залишився на стройових посадах в УНР і після того, як його визнали військовим інвалідом. У 1920—1930-ті роки мешкав у Луцьку, був активним діячем місцевої української громади. 1941-го став організатором Луцького куреня ОУН, багато бійців якого згодом опинилися у лавах Української повстанської армії. Подальша його доля не відома.

Уродженець села Годовичі Ковельського повіту Волинської губернії Гнат Мартинюк 1915 року закінчив Почаївську двокласну семінарію, потім навчався у військовому училищі в Петрограді, але не закінчив його. Після повернення в Україну вступив до 1-ї Української військової школи. Залишившись живим у бою біля Крут, у 1920-1921 роках служив старшиною охорони Головного Отамана, у грудні 1921 р. став випускником Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії. 1922-го повернувся додому, працював викладачем української мови у рідному селі, заснував український хор імені Кирила Стеценка. Під час Другої світової війни прийняв сан, був священиком у селі Великий Порськ на Волині. Загинув 1943 року.

Євген ЦИМБАЛЮК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here