ПРОЩА – СВІТАНОК СХОДУ СОНЦЯ ВІРИ, НАДІЇ ТА ЛЮБОВІ

0
356

Іти пішою прощею із Самбора у Зарваницю не тільки почесно, але і трудно, позаяк «трудно віднайти свою вузьку дорогу, яка приведе нас до Бога», – звернувся з благословенням владика Йосиф (Мілян) до паломників Міжнародної пішої прощі родин мігрантів Самбір-Зарваниця, яка тривала  9 днів і успішно прибула у Зарваницю 13 серпня.
Кожен духовний здобуток потребує жертви і «щоби глибинно торкнутися єства – це коштує», – зауважує єпископ Київський. «Комусь вистачає «сокрушена сльоза, а хтось увесь час шукає за Богом, набиваючи гулі і рани і, може, лише на заході життя Господь дозволить торкнутися Його риз», – додає єпископ.
Побажав учасниками прощі напередодні святкування 20-ліття Незалежності України, щоб Господь прийняв кожен крок і відгук серця «як цілопальну жертву» і додав, що можна робити вчинки, які оцінить держава, «але найважливішим є спасти свою душу», – наголосив владика Йосиф.
Уділяючи благословення на дорогу, побажав, щоб «Бог благословив цю подорожуючу Церкву, прочан, котрі в ім’я «євангелія власної душі» і її спасіння будуть освячувати і звеличувати її на цих дорогах». Попросив помолитися за усіх єпископів, духовенство, мирян, усю нашу Церкву, яка за 20 років після виходу УГКЦ із підпілля в особі священиків розійшлася по усюдах нашої землі і «хтось вибрав теплі Італії, Іспанії, Португалії, а хтось –  дорогу у Росію», – зауважив єпископ.
Опісля о. Василь наголосив на важливості пішої прощі як жертви, яку складає людина цілісно – і тілом і душею. У своїй першій духовній науці на прощі побажав усім її учасникам визначити для себе «кредо» паломництва, згідно з яким, паломник має «не сумувати, а радіти, не нарікати, а дякувати, не користати, а служити», – говорить о. Василь.
Попереду колони діти несуть вишитий рушник та ікону Чудотворної Матері Божої.
Бог подарував нам усім на цій прощі дивовижного хлопчика з його матір’ю. Дитина є хворою на ДЦП від народження. «Вірю, що якщо я пройду цю прощу, – Бог допоможе, і мій синочок буде здоровий», – ділиться учасниця прощі.
Мати хлопчика, п. Оксана, молиться у цій дорозі за свого хворого п’ятирічного сина Артура. Упродовж усього шляху вона везе його у колясці. У своєму намірі складає жертву – піст на хлібі і воді.
Участь у паломництві бере також сліпа 54-річна жінка зі своєю донькою, котра її веде. «Я собі сказала, – говорить жінка, – я зможу – і піду».
Отець Василь у духовному слові заохочує до дії, кроку, який має зробити сама людина. «Бог бажає, щоб людина віддала йому все до кінця», – говорить провідник прощі і наголошує, «що у безсиллі Господь розмножує дуже обильно».
Як завжди, чудова організація та маршрут цьогорічної прощі сприяє максимальному зосередженню на молитві. Краса природи, свіже повітря, спів пташок, легіт вітру та сонце на твоєму обличчі подарували, мабуть, кожному мир, за яким багато з тих, котрі ідуть, шукають. Цього року маршрут пролягав лісами, полями, плавнями – і це сприяло глибокому наставленню до молитви.
Відпочинок біля цілющого джерела чи на лоні природи втамовував спрагу паломника та скріплював тіло.
Щороку у програмі прощі несподіванкою для нових прочан є інсценізація біблійного сюжету ламання хліба. «Жестом – «дайте їм їсти» – Христос бажає, щоб людина віддала усе, на що надіється», – наголосив у воскресній проповіді о. Василь Поточняк і зауважив, що на прощі ми щодня ділимося. У цьому діленні закликав бути уважними, «коли переносимо Божу любов, щоб не додавати свого егоїзму», – зауважив священик. Звернув увагу на важливості дії з нашого боку. «Часто не робимо кроку у державі, церкві, своєму селі, – говорить організатор і ставить риторичне запитання: «Чи ми принесли Ісусові хліб?».
Третій день паломництва прочани, за словами  організаторів, мали пережили у пості, без обіду. «Господь сьогодні подбає про нашу поживу», – говорить  о. Василь.
Обідня зупинка була у с. Верин, Львівської області. Тут, розмістившись на траві навколо храму святого Михаїла, паломники розділили Господню поживу – рибу та хліб.
 Одним із основних дійств прощі є таїнство Єлеопомазання. Воно відбулось у с. Сенів (Тернопільська область). Цей духовний зцілюючий момент  наближає паломника до кінцевої мети. Зміцнює тіло та душу тих, хто просить.

У програмі прощі до та після обіду слухаємо духовні науки на тему: «Дружба, сім’я, родина» – о. Ігор Козанкевич та «Віра і прощення» – о. Василь Поточняк. «Ці науки ставлять до нас серйозні вимоги, як до духовно зрілих християн, – говорить Катерина (Київ), – учасниця паломництва і додає, що нам потрібно до них тягнутися.
Щоденна Ісусова молитва, яка «розкодовує серце, робить його чутливим на Слово Боже», – як говорить о. Василь, є ще однією дуже глибокою можливістю для зустрічі із собою. Щоночі у храмах сіл, в яких ночуємо, маємо чування. Тут молимося за мешканців цієї місцевості. «Коли надворі усе затихає – молитва є якоюсь особливою», – ділиться Анатолій (Київ), учасник паломництва.
Несподіванкою для прочан стали останні дні прощі. Із п’ятниці на суботу уся паломницька спільнота мала нічні чування. Опісля, близько третьої години ночі із запаленими свічками та факелами, з прочанським гімном паломники вирушили у Зарваницю. «Уночі голос Бога чути особливо, і той, хто очистив свою душу упродовж цього шляху – відкрив місце для Його слова та відповіді», – говорить о. Василь.
Зі сходом сонця, немовби з темряви гріха, з яким кожен у свій спосіб боровся ці десять днів, прочани ввійшли у святе місце -Зарваницю. Це святе місце стало сходом сонця віри, надії і любові у серці кожного.

У Зарваниці на співочому полі відбувся паломницький фестиваль на тему «Шлях до святості», зорганізований спільними зусиллями прочан. Тут в інсценізованій формі було глибоко розкрито теми про народження, хрещення, шлюб, подружжя, смерть.
Відтак у спільній Архиєрейській Літургії, яку очолив владика Василь (Семенюк), єпарх Тернопільсько-Зборівський, паломники подякували та склали свої просьби Пресвятій Богородиці.  «Ви зібрали великі «торби» заслуг, – сказав Владика Василь, вітаючи паломників Самбір-Зарваниця, – Мати Божа вас виглядала».
Опісля відбувся хід зі свічками учасників трьох прощ (були присутні ще паломники із Кам’янець-Подільського та Бережанського деканату) від парохіяльного храму до Собору. Відтак усі спільно помолились Молебень до Богородиці.
У неділю, 14 серпня, паломники пройшли Хресну дорогу, де глибоко розважили над значенням хреста у житті кожного. «Уміймо відділити хрест від життя», – сказав о. Василь, звертаючи увагу на те, що хоч ми і прибиті до своїх хрестів великими цвяхами, все ж усе залежить від того, куди повертаємо своє обличчя: на Схід, де сонце зможе його освітити і зігріти, чи на Захід – темряву.
Відтак у Соборі відбулась подячна Божественна Літургія. Очолив богослужіння о. Василь Поточняк. Він звернув увагу на нашу духовну сліпоту та глухоту, яка проявляється, «якщо ми у своєму житті перестаємо бачити і зауважувати потребуючого». Звернув увагу, що в тому місці, де людина відчуває найбільш міцний фундамент, – потопає, якщо не опирається на Господа. Закликав спішити ділитися з іншими Божими дарами та радістю, а свої болі і труднощі віддавати Богові, не навантажувати ними людей, нарікаючи. За приклад такого тихого слухання Бога поставив хворого п’ятирічного паломника Артура та його маму, які майже увесь час пішки долали цей десятиденний шлях.
Проща організована Пасторально-місійним відділом УГКЦ у співпраці з БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії, спільнотою мирян  з м. Дрогобича та спільнотою «Пієта», м. Івано-Франківськ.

У прощі взяли участь представники з 11 країн світу: Італія, Іспанія, Чехія, Казахстан, Росія, Польща, Білорусія, Ізраїль, Канада, США, Естонія.
Представники родин мігрантів з 19 країн світу:  Португалія, Чехія, Росія, Іспанія, Англія, Ізраїль, Бельгія, Канада, Білорусія, Австрія, Нідерланди, Німеччина, Швеція, Колумбія, Пакистан, Норвегія, Латвія, Польща, Казахстан, а також учасники із Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької, Волинської областей, мм. Києва, Донецька, Чернівців.
Духовними провідниками упродовж шляху були: о. Василь Поточняк, ПМВ УГКЦ, о. Ігор Козанкевич БФ «Карітас» СДЄ, о. Іван Ковба, СДЄ, о. Мирослав Пронюк, Івано-Франківська єпархія (Тисменицький деканат).
Із Самбора вийшло 263 особи. У Зарваницю прибуло 320 осіб. Найстаршому учасникові 80 років, наймолодшому,  хворому Артурові  – 5 років. Прочани пройшли 240-кілометрову відстань, щодня долаючи в середньому 30 км.
Іванна РИЖАН
Фото: Ярослав Павлюк, Іванна Рижан