Синдром неусвідомленого заперечення

0
33
Синдром неусвідомленого заперечення

Що вийде, коли скласти долар, американську мрію, Гарвард, бейсбол, Стіва Джобса та Марка Цукерберга, — країна чи Франкенштейн?

Нассіму Ніколасу Талебу час сідати й писати новий опус. Чорні лебеді більше не виняток, а антикрихкість стає нормальним станом речовини. Те, що відбувається у світі, водночас таке неочікуване й неймовірне, що питання причин, які запустили бурхливий розвиток цих подій, заганяє в глухий кут навіть дуже сміливих аналітиків.

Пандемія коронавірусу, в суті якої ще належить ретельно розібратися; небачена за останні 100 років економічна рецесія, викликана панікою та хаотичними діями політичних еліт; нарешті, масштабні протести у США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії, Нідерландах (перелік не повний) проти “расизму”, іскрою для яких стала загибель неодноразово засудженого афроамериканця Джорджа Флойда, — все це розцінюється як свідчення стрімкої деградації ліберальної моделі соціального устрою Заходу.

Кажуть, що світ стоїть на порозі глобального переходу до… чого? Проблема дуже складна й багатогранна, і все ще незрозуміло, якою буде розв’язка нинішньої ситуації. Не претендуючи на повноту, все ж таки варто спробувати розібратися в її причинах і наслідках, не дуже очевидних, на перший погляд. Соціальні протести, у тому числі з застосуванням насильства, не ексклюзивні, і краще вчитися на чужих помилках, щоб на випадок чого не повторювати їх та не імпортувати зла.

Стверджувати, що у США існує системний расизм, так само безглуздо, як казати, що в Україні є системний антисемітизм. Безліч американських ідолів музики та спорту, кіно й політики — афроамериканці. На що можна скаржитися, коли вищі пости в державі обіймали Кондоліза Райс, Колін Павелл, Барак Обама. А як щодо Вілла Сміта та Моргана Фрімена, Мохаммеда Алі та Майкла Тайсона, Кобі Браянта та Майкла Джордана, Луї Армстронга та Насіра бін Олу Дара Джонса? Так, серед батьків-засновників Америки були рабовласники, але громадянська війна велася проти рабства. З якої причини нащадки вдячних звільнених рабів розграбували Нью-Йорк — той самий, який був на боці Півночі? Ще не забута, на думку самих американців, й до кінця не викорінена расова сегрегація та Ку-клукс-клан. Але навіщо треба громити Філадельфію, де народилася свобода США, і чим особливо завинили Чикаго та Сіетл?

У країнах, де темний колір шкіри співвітчизників — швидше, великий виняток, ніж правило, такий розвиток подій викликає, щонайменше, подив. Очевидно, що різке погіршення соціально-економічної ситуації, психологічний шок, пережитий у зв’язку з панічними репортажами ЗМІ про тисячі й тисячі жертв СOVID-19, неадекватні викликові часу дії адміністрації Трампа (як і урядів ряду країн Європи) зробили свій внесок у дестабілізацію громадського порядку. Пандемія завдала досить сильного удару по іміджеві квітучого і стабільного Заходу, а грабежі на Мангеттені, безвладдя в Сіетлі та повсюдний “падіж” і спаплюження пам’ятників великим людям зіпсували його ще більше.

Певна річ, усьому, що відбувається, є цілком раціональні пояснення — від історичних екскурсів у рабовласницький період історії Північної Америки та європейських монархій і до нагромаджених диспропорцій в економіці. Але не буття визначає свідомість (хай вибачать мені поціновувачі Карла Маркса). Усе з точністю до навпаки. Можна зрозуміти неконтрольоване бажання повалити статуї генералів армії Півдня, які все ще трапляються у США (це стається не вперше).

Однак до чого тут Колумб, Томас Джефферсон, Маттіас Болдуїн, де Голль, Черчилль, Ганді та Марк Твен? Хіба справедливо переписувати історію на догоду натовпові? Невігластво — страшна руйнівна сила. Якби не Черчилль і де Голль, такі протести, можливо, припинялися б кулеметними чергами. Багато учасників конвенту у Філадельфії, які підписали прийняту в жорсткому протистоянні з опонентами Конституцію США, пізніше поплатилися за це життями, як і ті чорношкірі поліцейські, яких убили афроамериканці, що нині протестують. Але одне беззаконня не виправдовує інше.

Проблема в тому, що погромники й ґвалтівники не знають історії, незалежно від кольору шкіри. Їхній світ відрізняється від світу випускників Єля та Ітона. Він дуже простий і, на їхню думку, несправедливий. Їм скільки завгодно можна розповідати, що вони живуть у країні однакових можливостей. Але вони точно знають, що їхні шанси отримати кредит на освіту, престижну роботу, купити будинок і жити у Флориді, швидше за все, незначні, і вже точно набагато нижчі, ніж у представників істеблішменту. І таких із кожним роком стає дедалі більше — прямо пропорційно зростанню волаючої нерівності між боргами середнього класу та доходами надбагатої еліти. Можна спробувати контролювати цю частину населення виключно силою, але тоді рано чи пізно знайдеться ще один Джордж Флойд.

Лао-Цзи вчив, що наведення порядку треба починати тоді, коли ще немає заворушень. Тому важливо, серед іншого, звернути увагу на дві системні проблеми, які безпосередньо стосуються як того, що відбувається сьогодні на Заході, так і того, що цілком може статися завтра в будь-якій іншій точці Європи, Південної Америки чи Азії. Йдеться про синдром (неусвідомленого) заперечення та про те, що сума частин не є ціле.

Синдром (неусвідомленого) заперечення — це коли нібито всі знають про існування проблеми, але ніхто нічого не робить, аби змінити стан речей, і при цьому навіть не усвідомлює власної бездіяльності. Афроамериканці становлять абсолютну більшість учнів громадських шкіл і державних університетів, де гірші вчителі та нижчі зарплати. Знайти добре оплачувану роботу з такою освітою — неможливо. Але це нікого не турбує, — капіталізм передбачає природний відбір. У США щорічно реєструють десятки випадків масових убивств із застосуванням вогнепальної зброї. Але неможливо прийняти закон про її заборону. Канаді вистачило одного “стрільця” з автоматом, щоб таку зброю заборонити. Культ насилля у масовій свідомості, часто невиправдана жорстокість і навіть агресія з боку поліції (зазвичай пояснювані надзвичайно високим рівнем озброєності населення), катастрофічний занепад масової, та й політичної культури, розкол світу на “ми” і “вони”, — все це рано чи пізно мало вийти назовні. Ось і вийшло.

Ви можете назвати останній геніальний фільм західного виробництва, який чимось зачепив вас, зробив кращим? Прізвища акторів, молодших від 60-ти, гра яких заворожує? Хто сьогодні зніме і хто зіграє у фільмі, такому як “Запах жінки” або “Одного разу в Америці”? Які твори мистецтва, крім банана, приклеєного скотчем до стіни, або коров’ячої голови у формаліні, запам’яталися? І не знайдеться жодного морального авторитета, який назвав би лопату лопатою і сказав би — стоп, є мистецтво, а є жалюгідна пародія, є справедливі протести, а є звичайний кримінал.

Сума частин — не є ціле. Приклад Франкенштейна засвідчив, що хоч би які чудові частини ми склали докупи, без того цілого, що робить людину людиною, вийде тільки монстр. На початку XXI століття десь посередині Трансатлантики загубилося те ціле, що свого часу зробило Захід таким успішним післявоєнним проєктом. Можна скільки завгодно складати разом долар, американську мрію, Гарвард, бейсбол, Стіва Джобса й навіть Марка Цукерберга, але без об’єднавчої мети, мрії та спільного осмисленого майбутнього спільнота індивідуумів країною не стане.

“Америка передусім” — це не майбутнє, це минуле. Популізм, націоналізм і Брекзит — із тієї самої категорії. Недарма дедалі частіше пишуть і говорять про загрозу виникнення нової масштабної війни. Бо агресивну Росію, яка начебто повернулася в XIX століття, треба було зупиняти, а не загравати з нею. Знехтуване міжнародне право стосовно однієї країни повернеться бумерангом до всіх інших. Не можна скласти неефективну РБ ООН, ОБСЄ (де не вдається прийняти рішення, бо “баба-яга” вічно проти) і Раду Європи, що, наче насміхаючись, включає у свої члени найлютіших порушників прав людини, і вдавати, що франкенштейн міжнародного права живий і на вигляд — симпатичний.

Те, що відбувається в міжнародній політиці, тільки на перший погляд існує окремо від внутрішньої. Відсутність цілого — системний феномен. І якщо за три місяці карантину 40 млн втрачають роботу, а 25 співвітчизників тим часом стають багатшими на 255 млрд доларів, то це — франкенштейн. Слабка держава, яка не здатна впоратися з кризою і при цьому відмовляється від діалогу з суспільством, — це теж франкенштейн.

Без стратегії, бачення, лідерства, без цілого спільноту майбутнього не сформувати. Як не зупинити рук молодого чорношкірого американця, який без жодної на те причини б’є 92-річну білу жінку, яка повільно бреде мимо, спираючись на ходунки. Тому вкрай дивують озвучувані навіть деякими нобелівськими лавреатами прогнози і плани повернути все до початкового стану, ну хоча б у грудень 2019 року. Надрукувати грошей, роздати всім, хто попросить, трохи підрихтувати правоохоронну систему, — і все буде гаразд. На жаль, це неможливо.

Звісно ж, чутки про загибель Заходу у вогні антирасистських демонстрацій трохи перебільшені. Інститути західної демократії сильні, процедури налагоджені, і порядок, безперечно, буде відновлений повсюди. Можливо, будуть прийняті нові закони, можливо, відбудеться переформатування соціальних відносин. Гірше — з незрілими демократіями, де, попри наявність досить схожих проблем, немає ні процедур, ні інститутів, ні бачення цілого. Якщо такі протести виникнуть там, наслідки можуть бути непередбачувані.

Землетрус уже стався. Тепер слід готуватися до цунамі.

Сергій Корсунський