Люди Байдена

0
48
(L-R) U.S. Vice President Joe Biden, Deputy National Security Advisor Tony Blinken, National Security Advisor Susan Rice and Secretary of State John Kerry listen as President Barack Obama and Iraqi Prime Minister Nuri al-Maliki address reporters after their meeting in the Oval Office at the White House in Washington, November 1, 2013. Obama told visiting Al-Maliki on Friday that the United States wants an inclusive, prosperous Iraq free of violence. REUTERS/Jonathan Ernst (UNITED STATES - Tags: POLITICS) - GM1E9B20FSC01

Формуючи свою адміністрацію, новообраний президент США наразі робить ставку на представників демократичного істеблішменту.

Нарешті перехід від адміністрації президента Дональда Трампа до новообраного президента починає входити в нормальне русло. Трамп дав відповідний і довгоочікуваний дозвіл своєму уряду розпочати перехідний період, хоча і відмовляється визнати свою поразку публічно.

В історії країни мало аналогів ситуації, що склалася: президент, який зазнав поразки, до останнього відмовляється визнати цей доконаний факт і намагається максимально ускладнити процес передачі влади переможцю, незважаючи на катастрофічну епідеміологічну ситуацію та безпекові загрози. Висловлюються різні думки щодо причин поведінки Трампа. Як на мене, їх належить шукати насамперед у психофізіології чинного президента США: як реакцію на катастрофічний для нього факт невдачі на виборах, він обрав те, що психологи називають «стан заперечення абсолютно неприйнятної реальності». Може бути й більш прагматичне пояснення: в такий спосіб Трамп хоче тримати в «кондиції» свій багатомільйонний електорат, готуючи ґрунт для повернення 2024 року.

З іншого боку, Джо Байден демонстрував максимальну витримку і намагався утвердити серед американського загалу думку, що перехідний процес відбувається, попри перешкоди, що їх створює Дональд Трамп та його оточення. В цьому сенсі важливе значення мала анонсована новообраним президентом низка призначень на ключові посади в апараті Білого дому та уряді, що формуються.

Представляючи команду традиційних дипломатів, міцних професіоналів, які звикли поважати і діяти за усталеними принципами світової політики, Дж.Байден від самого початку хоче показати відмінність між своєю адміністрацією та хаотичним правлінням Д.Трампа.

При цьому Байден, за його словами, виходить з того, що склад нової адміністрації має відображати «різноманіття Америки:»: йдеться насамперед про представництво жінок, расових та етнічних меншин. Зокрема, про це свідчать наміри призначити першого міністра внутрішньої безпеки латиноамериканського походження (Алехандро Майоркас), перших жінок — міністра фінансів (Джанет Єллен) і національного директора з питань розвідки, яка координує роботу всіх розвідувальних органів (Авріл Гейнс), чорношкіру американку главою місії США в ООН (Лінда Томас-Грінфілд). Разом з тим послужні списки цих та інших анонсованих призначень свідчать, що Байден наразі робить ставку на представників демократичного істеблішменту, висококласних професіоналів, добре відомих йому по минулій роботі в Сенаті та на посаді віцепрезидента США, і тих, хто майже на 100% поділяє його погляди.

Чи не найбільшою мірою цим критеріям відповідає обранець Джо Байдена на посаду державного секретаря США — 58-річний Ентоні Блінкен, якого нерідко називають «другим я» новообраного президента, його найближчий радник ще з часів головування в комітеті у закордонних справ Сенату США. Про їхню близькість і ставлення Байдена до свого соратника свідчить така фраза: «Тоні Блінкен — суперзірка, і це не гіпербола… Він здатний виконати будь-яку роботу». Поза будь-яким сумнівом, новий держсекретар матиме неоціненний, за бюрократичними мірками, привілей: доступ до вуха президента. Можу порівняти їхні довірливі стосунки з тими, які існували між Кондолізою Райс і Джорджем Бушем.

Після роботи в офісі віцепрезидента США Блінкен був призначений на посаду заступника радника з національної безпеки Барака Обами, а згодом — першого заступника держсекретаря. Серед досьє, якими опікувався Блінкен, — Ірак, включно з виведенням американських військ із цієї держави, та ядерна угода з Іраном.

Майбутній держсекретар США народився в Нью-Йорку. Він — представник американської зовнішньополітичної еліти: батько був послом США в Угорщині, дядько — послом у Бельгії; його вітчим — відомий адвокат. Закінчив Гарвардський університет, за фахом — правник, але в юридичній сфері працював недовго, приєднавшись до виборчої кампанії Майкла Дукакіса (кандидат від демократів на посаду президента США 1988 року), а згодом став головним спічрайтером Білла Клінтона з питань зовнішньої політики.

Знайомі Е.Блінкена характеризують його як класичного дипломата, «дипломата у квадраті», відзначаючи притаманні йому виваженість, спокійну манеру поведінки (як правило, він не шукає надмірної публічності), схильність до досягнення консенсусних рішень, уміння слухати. Погоджуючись із цим, маю зазначити, що він, як і його бос, може бути достатньо жорстким та емоційним (залежно від обставин), оскільки я мав нагоду неодноразово зустрічатися з Е.Блінкеном під час його роботи в Сенаті та Білому домі.

Щодо зовнішньополітичного світогляду Е.Блінкена, то він цілком очікувано збігається з поглядами Дж.Байдена. Майбутній держсекретар також виступає за поновлення лідерських позицій США у світі, оскільки вважає їхнє послаблення «поганою альтернативою» з огляду на інтереси країни. На думку Блінкена, США мають відновити відносини із своїми союзниками, аби «протистояти відступу демократії, який дозволив автократіям — від Росії до Китаю — скористатися нашими труднощами в своїх інтересах». У своїй діяльності на цьому напрямі він може спертися на широку мережу контактів і знання Європейського континенту, зокрема Франції, де він навчався у школі і зберіг вільне володіння французькою мовою.

Очікується, що порівняно з адміністрацією Б.Обами під час президентства Дж.Байдена та держсекретарства Е.Блінкена США приділятимуть значно більшу увагу просуванню демократії та прав людини, насамперед у відносинах із Росією та Китаєм. Колишній посол США в Росії Майкл Макфол згадує, що саме Ентоні Блінкен активно підтримав ідею проведення зустрічі віцепрезидента Джо Байдена з лідерами демократичної опозиції після перемовин з Владіміром Путіним.

Ентоні Блінкен вважається архітектором режиму санкцій, запроваджених проти Росії після анексії Криму. У своєму виступі в Інституті Брукінгса він зазначив: «Президент Путін і Росія визначають силу тільки як результат того геополітичного впливу, який вони отримують. Протидіючи Росії політично в міжнародній спільноті та ізолюючи її політично, ми зменшуємо цю силу». Таким чином, за моєю оцінкою, динаміка еволюції поглядів Блінкена на відносини з Росією в цілому повторює шлях, пройдений Байденом, про що ми писали раніше. Як і Джо Байден, він добре орієнтується в українській проблематиці.

Один із лівих оглядачів охарактеризував Е.Блінкена як «ліберального інтервенціоніста». Це, звичайно, є перебільшенням, але треба пам’ятати, що він виступав за проведення військової операції проти режиму Башара Асада у відповідь на застосування ним хімічної зброї (попри протилежне рішення, прийняте Б.Обамою) і проти виведення американських військ із Сирії під час президентства Д.Трампа.

Разом з тим він має репутацію центриста, прагматика, який розуміє межу спроможностей США, людини, в якої відсутня ідеологічна заангажованість.

Певною родзинкою, що характеризує особистість Е.Блінкена, є його любов до року та джазу, професійна гра на гітарі: він є автором двох пісень, розміщених на інтернет-сервісі потокового аудіо Spotify.

До категорії «вірних байденівців» і представників аристократії Демократичної партії можна також віднести іншу ключову фігуру у зовнішньополітичній команді — Джейка Саллівана, який працював в адміністрації Барака Обами, на різних посадах в Держдепі Гілларі Клінтон (пізніше він був заступником керівника її президентської кампанії) та, що, мабуть, найважливіше, був радником з питань національної безпеки віцепрезидента Джо Байдена, замінивши Ентоні Блінкена. Під час своєї роботи на цих посадах Салліван серед іншого опікувався такими чутливими проблемами, як ядерна угода з Іраном (він відіграв ключову роль в її підготовці), Лівія, Сирія та М’янма. Під час нинішніх президентських перегонів відповідав у команді Байдена за питання внутрішньої політики. І от тепер Салліван буде радником новообраного президента з питань безпеки.

Необхідно зауважити, що і за посадою, і за досвідом зовнішньою політикою США реально керуватиме сам новообраний президент. Утім, призначення на ключові зовнішньополітичні позиції міцних професіоналів (до цієї категорії належить також новий постпред в ООН), які поділяють його зовнішньополітичні погляди та методи, свідчить про те, що він хоче бачити на цьому напрямі команду, здатну вирішувати складні завдання з першого дня його президентства, особливо зараз, коли на першому плані роботи адміністрації безперечно перебуватиме боротьба з коронавірусом.

Олег Шамшур

Досьє

Олег Шамшур – Надзвичайний та Повноважний Посол, заступник міністра закордонних справ України (2004–2005), посол України у США (2006–2010), посол України у Франції (2014–2020).