Хто готовий жертвувати життям за Дональда Трампа

0
58

Конфлікт між прибічниками президента Трампа і майбутнього президента Байдена наростає. У чому суть розбіжностей? 

Після відмови президента Трампа визнати перемогу Джо Байдена на виборах поведінка його відданих прибічників (багато яких озброєні) стає дедалі загрозливішою.

Днями Республіканська партія Аризони (штату, в якому Байден виграв із невеликим розривом у 11 тисяч голосів) розмістила на своєму сайті сцену з фільму «Рембо» з цитатою: «Це те, що ми робимо, це те, які ми є. Краще померти за справу, ніж жити без сенсу».

Але на цьому республіканські партійці не зупинилися. Наступного дня офіційний акаунт Республіканської партії Аризони звернувся до своїх прибічників із запитанням, чи готові вони пожертвувати життям за президента Дональда Трампа. Одночасно на сайті з’явився ретвіт повідомлення правого активіста і пропагандиста групи «Зупинити злодійство» А. Александра, який бореться проти результатів листопадових виборів. Твіт містив заяву активіста про те, що він «готовий віддати своє життя задля цієї боротьби».

«Він готовий. А ти?» — підписали під твітом члени партії. «Живіть так, щоб служити більшій справі, ніж ваше власне життя», — порадили вони.

Республіканська партія Аризони почала підбурювати прибічників до насильства після того, як суд не виявив жодних доказів порушень під час голосування і кампанія Трампа програла два судових процеси у цьому штаті.

Пристрасті спалахнули і в Мічигані, де озброєний натовп прибічників президента намагався залякати держсекретарку штату Мічиган Джоселін Бенсон. «Минулої суботи мій будинок оточили озброєні люди. Вони вигукували брехню й лайки в мегафон, поки моя сім’я закінчувала розвішувати різдвяні прикраси, а моя чотирирічна дитина влаштовувалася дивитись «Як Грінч украв Різдво». У темряві ці агітатори, незадоволені результатами виборів, на яких їхня партія програла, ведені брехнею й бездоказовими обвинуваченнями у шахрайстві, 40 хвилин скандували спростовані теорії змови про вкрадені вибори», — написала Бенсон у своїй офіційній заяві.

Демонстранти перед будинком Бенсон у Детройті вели трансляцію у прямому ефірі на Facebook. «Ми перебуваємо перед будинком держсекретарки і хочемо, щоб вона знала, що ми нікуди не підемо». За словами генерального прокурора Мічигану та прокурора округу, «у відеороликах, завантажених у соціальні мережі, можна було почути, як принаймні одна людина кричить «ви вбивці» в межах зони чутності спальні дитини Бенсон». «Тероризувати дітей і сім’ї у їхніх власних будинках — це не активізм», — сказали вони у спільній заяві.

Не кращі справи і в Джорджії. Після того, як держсекретар штату республіканець Б. Раффенспергер відмовився викинути голоси виборців, які послали свої виборчі бюлетені поштою (переважно поштою голосували демократи), Трамп, наслідуючи Сталіна, назвав його «ворогом народу», а прибічники президента стали загрожувати держсекретареві розправою й надсилати погрози сексуального характеру на телефон його дружини.

Погрози отримали й інші чиновники, причетні до виборів, у Джорджії, Аризоні, Вермонті, Кентуккі, Міннесоті та Колорадо.

Підкидають хмизу у вогонь і республіканські конгресмени, більшість яких відмовляється публічно визнати перемогу Байдена.

Днями ультраконсервативний радіокоментатор Раш Лімбо озвучив неможливість примирення між прибічниками демократів та прибічниками республіканців: «Я справді думаю, що ми йдемо до розділення країни, — сказав він. — Я бачу, що дедалі більше людей запитують, що спільного в нас із людьми, котрі живуть, скажімо, у Нью-Йорку? Що примушує нас повірити в те, що нас достатньо, аби навіть мати шанс виграти у Нью-Йорку? Не можуть мирно співіснувати дві абсолютно різні теорії життя, теорії уряду, теорії того, як ми керуємо своїми справами».

У чому ж полягають ці такі різні погляди на життя?

Почнемо з історії і географії. На сьогодні за Республіканську партію голосує майже весь американський Південь. (Нинішнього року відпала Джорджія, проголосувавши з невеликим відривом голосів за Байдена.) Північні ж штати голосують за демократів. У цьому важко не помітити відлуння громадянської війни Півночі та Півдня (1861–1865), у результаті якої було скасовано рабство.

Але не все так просто, — до середини ХХ ст. Демократична партія мала сильний вплив і на Півночі, і на Півдні. Як і тепер, ця партія стояла за перерозподіл капіталу від багатих до бідних із допомогою податків. Така позиція влаштовувала жителів півдня, — Південь був бідним, а Північ — багатою. Але багатство тодішні демократи-жителі Півдня, що стояли й після війни на варті расової дискримінації, хотіли перерозподіляти тільки між білими. Ще наприкінці 1930-х років президент від демократів Ф.Д. Рузвельт відмовився підписати закон про боротьбу з лінчуванням, заявивши, що коли він його підтримає, голови південних комітетів «заблокують кожен законопроєкт, який я прошу прийняти Конгрес, щоб не дати Америці впасти».

Тільки після Другої світової війни, коли тема расової справедливості стала невід’ємною частиною платформи Демократичної партії, жителі Півдня змінили партійну орієнтацію і примкнули до республіканців.

У 1950-х і 1960-х роках білі жителі Півдня бачили в діях федерального уряду, який диктував їм закони про громадянські права чорношкірих, нахабне втручання у встановлену ними расову ієрархію. Це їхня справа, вважали вони, як поводитися з чорношкірими. Звідси походить нелюбов республіканців до «великого уряду» і «глибокої держави», тобто до сильного апарату федеральної влади.

Безперечно, Трамп грає на традиційній недовірі до державних інститутів і підігріває застарілий расизм своєї партії, відмовляючись, наприклад, критикувати неофашистські угруповання.

Велику роль у поляризації американців відіграє релігія. Згідно з опитуванням Pew, найбільша група в республіканській коаліції — це протестанти-євангелісти. При цьому протестанти-євангелісти теж пов’язані з боротьбою проти расової десегрегації. Наприкінці 50-х — початку 60-х років ХХ ст., аби не посилати білих дітей навчатися разом із чорними, євангелісти, які проповідували, що дискримінація — від Бога, відкрили мережу приватних «християнських шкіл», куди приймали тільки білих. (Згодом федеральний уряд поклав край цим хитрощам.)

Нині ця група особливо люто через суди бореться проти абортів і ратує за традиційне місце жінок у суспільстві.

У Демократичній же партії найбільшою релігійною групою виявилися люди, котрі не належать до жодної релігії. Природно, це вони захищають право жінок на аборт і не перше десятиліття борються за рівноправність статей.

Але найбільша проблема — ідеологічний конфлікт між містом та селом. Така колізія є в кожному штаті.

Перед листопадовими виборами уподобання міста й села були особливо наочні: у місті Нью-Йорк у вікнах та на балконах люди виставляли плакати з ім’ям Байдена, а плакатів із іменем Трампа не бачив ніхто. Але варто було опинитися в глибинці штату Нью-Йорк (у маленьких містечках, розкиданих серед гір, лісів та полів), як ситуація змінювалася — на багатьох галявинах перед невеликими будиночками красувалися заклики голосувати за Трампа, а заклики за Байдена були тільки вкрапленнями.

Виступаючи на конференції в Індії 2018-го, Гілларі Клінтон недипломатично, але чітко сформулювала нинішнє розмежування між містом та селом: «Я виграла (на виборах-2016. — А.Б.-К.) у районах, які представляють дві третини ВВП Америки. Я перемогла там, де люди налаштовані оптимістично, де разом живуть люди різних рас, де життя динамічне і рухається вперед».

Така заява хоч і відображає правду, але може викликати тільки образу в жителів провінції. Саме уражене самолюбство, на думку багатьох соціологів і психологів, лежить в основі відданості прибічників Республіканській партії.

Головна опора цієї партії — білі чоловіки без вищої освіти.

Колись хлопець без освіти, але при цьому білий і християнин (зазвичай протестант), був частиною середнього класу, потужною силою в американському суспільстві. Але тепер страх безробіття внаслідок автоматизації та переміщення індустрії в такі країни як Китай і Мексика, а також зниження зарплат робітничого класу поставили під загрозу соціальний статус цілої верстви населення. (Ця проблема особливо гостро стоїть на Середньому Заході.)

Крім того, приплив мігрантів усіх мастей і професій поставив під сумнів відчуття звичної переваги та привілейованості старожилів, а дедалі більша кількість жінок-лідерів і жінок-професіоналів на високооплачуваних посадах відкрила шлюзи для гендерних образ.

Саме до цих виборців із невизначеним майбутнім звертається Трамп, коли обіцяє «повернути колишню велич Америки», тобто зберегти знайому вертикаль соціального статусу з традиційною ієрархією расових та гендерних груп. Невипадково президент і його прибічники не соромлячись намагаються скасувати результати виборів, — прагнення відновити традиційну соціальну ієрархію відповідає амбіціям авторитарного лідера й не суперечить авторитарному типові правління. Прикметно, що прибічників Трампа не відлякують його теплі відносини з Путіним.

Тоді як республіканці борються за ієрархічну вертикаль, демократи пропонують горизонталь рівноправності. Основна ідеологічна позиція американського лібералізму і Демократичної партії — зрівнювання громадян у правах. Із покоління в покоління демократи досить успішно борються за права робітників, етнічних і расових меншин, жінок, інвалідів, ЛГБТ, іммігрантів, дітей мігрантів, які в’їхали в країну нелегально разом із батьками, але виросли у США.

Під час пандемії демократів і республіканців стало легко розрізнити візуально: демократи, що вірять ученим і лікарям, усі без винятку в масках. Республіканці ж, уповаючи на Бога та президента Трампа, який заперечує серйозність COVID-19, від масок здебільшого відмовилися й дихають, чхають та кашляють, не прикриваючи носа і рота.

Все це не віщує нічого доброго, але обраний президент Байден не перестає звертатися до людей, які не голосували за нього, і планує створити комісію з урегулювання відносин із консерваторами. Можливо, йому вдасться пом’якшити цей ідеологічний конфлікт, який, очевидно, не доведе країну до добра.

Анна Бродські-Кроткіна