Женевський саміт Байдена-Путіна: на що може розраховувати Україна?

0
34
Кремль намагатиметься торгуватися, вважають експерти, але навряд чи Вашингтон готовий знехтувати інтересами своїх партнерів

Президент США Джо Байден і президент РФ Владімір Путін проведуть свою першу зустріч на саміті у Женеві (Швейцарія) 16 червня. На ній вони обговорять весь спектр нагальних питань у відносинах між Вашингтоном та Москвою, щоб ці відносини, як повідомила речниця Білого дому Джен Псакі, стали більш «передбачуваними та стабільними». Українське питання, безумовно, також буде порушене: «…з акцентом на підтримку Америкою суверенітету й територіальної цілісності України».

Очевидно, що деяких наших аналітиків, які обговорюють ймовірну небезпеку для нашої держави стати «розмінною монетою» в політиці РФ та США, слова пані Псакі не надто переконали. Утім, ще жодного разу апокаліптичні прогнози про якийсь «розмін» України на когось/щось не підтверджувалися. Навіть за часів Дональда Трампа, який дуже хотів дружити з російським колегою, нічого подібного не сталося. Зрештою, як наголосив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, без України ніхто домовлятися не буде: «Сполучені Штати будуть разом із нами координувати ті питання, які обговорюватимуться з Росією стосовно України».

Отже, напередодні Женевського саміту: що важливо Україні робити в цьому ракурсі, на що можемо розраховувати, чи є гарантії того, що українськими інтересами не знехтують, зрештою, якими є ці гарантії?

Без гарантій, або Україна як «козир» у геополітичному преферансі Байдена з Путіним

За словами голови Української фундації безпекових студій, ексрадниці міністра з інформаційної політики Юлії Каздобіної, Україні важливо сформулювати чіткі побажання та чіткі червоні лінії. «Адже набагато простіше представляти інтереси країни, якщо вони чітко артикульовані», – наголошує вона.

Щодо самих переговорів Байдена з Путіним, то, швидше за все, вони не матимуть якихось конкретних результатів, каже пані Каздобіна, а будуть певним обміном вимогами та погрозами, промацуванням позицій сторін. «Сьогодні йдеться про те, що закінчується період однополярності, який розпочався після закінчення Холодної війни, і під час якого США були домінуючою силою. Росія кидає виклик сьогоднішньому світовому порядку, невпинно набуває ваги Китай, і це призводить до дестабілізації та зростання ризиків. Байден хоче деескалації та досягнення передбачуваності та стабільності у світі. Цього неможливо досягти без певних домовленостей з силами, які намагаються кинути виклик США», – коментує голова Української фундації безпекових студій.

І Україна – це лише одне питання з багатьох, які обговорюватимуться.

«Точно можемо розраховувати на те, що США не відступлять від підтримки нашої територіальної цілісності і продовжать політику стримування російської агресії, але виходячи з власного бачення та власних інтересів у першу чергу, – стверджує пані Каздобіна. – Нам треба розуміти ці інтереси, розуміти, де вони не співпадають з нашими, а також думати про можливі компенсації наших втрат, про які ми могли б просити союзників».

Політолог, журналіст-міжнародник Віктор Каспрук підкреслює, що для України дуже важливо, щоби президент США продовжував перейматися українськими проблемами. «Немає сумнівів у тому, що так воно й буде. Проте той факт, що Байден не знайшов часу зустрітися з Зеленським до того, як має відбутися його зустріч з Путіним… Думаю, це говорить про те, що у Вашингтоні вирішили не узгоджувати повністю свої позиції з Києвом доти, доки не почують від Москви, що ж вона хоче від України», – коментує політолог.

Наразі, якби першою відбулася зустріч з Зеленським, то, продовжує він, можна було б зробити припущення, що Байден, обговоривши з президентом України нюанси питань окупованого Криму і окупованої частини Донбасу, готовий на зустрічі з Путіним тиснути на Росію. «Хоча, можна не сумніватися, що Путін готовий викинути на стіл свої козирі. Це і російські бомбардувальники в Сирії, і війська навколо кордонів України, і «Північний потік-2», і посилення Балтійського і Чорноморського флотів, – перелічує пан Каспрук. І додає: Не виключено, що Путін зробить спробу «виторгувати» Україну в Америки в обмін на те, що він не чіпатиме країни Балтії й Польщу, якщо у Вашингтоні погодяться з тим, що Україна є винятково зоною стратегічних інтересів Російської Федерації».

Чи витримає президент США «геополітичну спокусу»

«Гарантій, звичайно, нема, але я не думаю, що в інтересах США нехтувати інтересами України. На сьогодні вони зацікавлені у збереженні та збільшенні власної ваги на міжнародній арені. А союзники – це важливий компонент такої ваги, тому вони працюватимуть над збереженням та розширенням кола союзників, серед іншого і намагаючись врахувати їх інтереси», – зауважила Юлія Каздобіна.

«Ніяких гарантій, звісно, немає і бути не може, з огляду на нашу залежність від американської фінансової і військової допомоги», – стверджує політолог-міжнародник Максим Ялі.

Крім того, за словами експерта, ніяких рішень щодо України за підсумками зустрічі, навіть якщо певні домовленості будуть досягнуті, озвучено не буде. А тому судити про результати цієї зустрічі можна буде лише постфактум. «Якщо Байден не піде на поступки Путіну по Україні – невдовзі спостерігатимемо чергове загострення на Донбасі. У зворотному випадку, в українському інформаційному просторі представники влади знову заговорять про доцільність відновлення подачі води в Крим. Саме це для Кремля зараз головний пріоритет на короткострокову перспективу. Те саме стосується проведення виборів в ОРДЛО за російським сценарієм. Щодо Вашингтону, то там за підсумками зустрічі заявлять про підтримку територіальної цілісності і суверенітету України. Адже не секрет, що ми є головним «козирем» у геополітичному преферансі Байдена з Путіним», – запевняє Максим Ялі.

Віктор Каспрук частково погоджується з цим. Зокрема, він також вважає, що не всі деталі та нюанси цієї зустрічі стануть відразу відомы світовій громадськості. «Хоча у цій зустрічі головною є не форма, а її зміст. Путін мріє про перерозподіл світу і від цієї мрії відступитися ніяк не бажає», – наголошує політолог.

Водночас, продовжує пан Каспрук, не варто думати, що тема України буде в Женеві головним питанням. «Байден не бачить Росію головним конкурентом США на міжнародній арені. Основним конкурентом Америки у Вашингтоні вважають Пекін. Оскільки економіка Китаю в наступні роки може почати обганяти американську. А Росія для Америки була і є регіональним, хоч і агресивним гравцем, – каже він. – Крім того, слід пригадати, що президент США вже не раз заявляв, що його ціль зупинити Китай, а без «держави-бензоколонки», якою є Росія, КНР не зможе досягти своєї цілі стати економікою номер один у світі».

Але навряд чи Вашингтон задля цієї глобальної цілі буде готовий пожертвувати інтересами своїх партнерів. Утім, серйозне обговорення «китайського питання» може підштовхнути США до певних компромісів. «Хочеться сподіватися, що за цієї ситуації українські інтереси все ж будуть захищені», – додав Віктор Каспрук.

Маневри «дядька Джо» навколо «Північного потоку-2» – це про перехід «червоних ліній»?

Джо Байдена називали запеклим критиком будівництва російського газопроводу «ПП-2». Зрештою, саме він у далекому 2016 році першим з високопоставлених чиновників США засудив цей проект. «Німеччині слід готуватися до «похоронів» газопроводу «Північний потік – 2» після приходу до влади в США демократа Джозефа Байдена», – писала у листопаді минулого року німецька газета Bild. Та що змінилося? Чому у своїй крайній заяві глава Білого дому назвав запровадження додаткових санкцій проти ПП-2 (зокрема, проти компанії-оператора Nord Stream 2 AG та її проросійського очільника Матіаса Варніга) контрпродуктивним кроком? У Кремлі таки домоглися свого чи, можливо, це якісь хитрі маневри пана Байдена перед майбутньою зустріччю з Путіним? Над цими питаннями українські та іноземні експерти досі, скажемо так, «сушать голову». Нас же цікавить, де гарантована «червона лінія» президента США, власне, чи є вона у принципі?

«Необхідно розуміти, у чому сьогодні полягають національні інтереси США. Після років президенства Трампа, який чинив значний тиск на Німеччину і навіть вдавався до шантажу, відносини між цими країнами значно погіршилися, – каже Юлія Каздобіна. – Це відбулося не лише на рівні урядів, а й на рівні громадської думки: понад 50% німців негативно ставляться до США. Але Німеччина є ключовим союзником США в Європі, і відновлення цих стосунків для Штатів є стратегічним завданням».

Шантаж союзників, продовжує вона, є неприйнятною практикою в цивілізованому світі, довіру між двома країнами майже зруйновано, і тому, щоб довести серйозність своїх намірів Байден змушений іти на таку поступку. «Це, звичайно, значним чином б’є по Україні і виглядає дуже неоднозначно з політичного погляду, але на сьогодні адміністрація Байдена розставляє пріоритети саме так. Не думаю, що цей крок свідчить про відсутність «червоних ліній». Він швидше свідчить про здатність Байдена приймати складні рішення», – вважає пані Каздобіна, водночас наголошуючи, що, зрештою, об’єднаний захід – це захід, який більш здатний протистояти РФ та утримувати свої «червоні лінії», а наслідки шантажу та тиску стоять на заваді такій єдності.

«Очевидно, що одним із основних питань зустрічі Байдена і Путіна стане проблема «Північного потоку-2». Але тут необхідно враховувати, що санкції вже накладено, і їх повністю скасувати Байден не зможе, оскільки це б принесло величезні репутаційні втрати для Сполучених Штатів», – коментує Віктор Каспрук.

Тому, на думку політолога, глава Білого дому змушений маневрувати. Якщо він піде на якість поступки, то це означатиме одне – за цим криються неможливість сертифікації цього трубопроводу і запуску його в дію. «Що ще більш болюче вдарить по Росії, яка вже почала потирати руки, смакуючи свою ймовірну перемогу над США. Путіна розслабило те, що Байден так і не окреслив «червону лінію» щодо «ПП-2». Але це зовсім не означає, що її немає. Просто американський президент, який вже 49 років у великій політиці, не бачить можливості вирішувати це питання в лоб», – каже Каспрук.

В цьому контексті експерт також згадав про Німеччину: «Якщо восени 2021 року до влади прийде нова коаліція, головна політична роль в якій буде у «зелених», то це важливе питання може вирішитися саме собою. «Зелені» самі назавжди заблокують «Північний потік-2», – запевняє політолог.

А поки – Байдену важливо не втратити одного з основних стратегічних союзників США у Європі. «Тому він може піти на нібито тактичну поступку, яка дозволить йому зберегти добрі стосунки з Берліном, знаючи, що термін перебування на найвищій посаді в ФРН у головного політичного лобіста «ПП-2» Ангели Меркель закінчується вже за кілька місяців. А якщо «Північний потік-2» ніколи не вдасться запустити в експлуатацію, то єдине на чому Путін зможе компенсувати свої витрати, це порізати труби на металобрухт», – іронізує Віктор Каспрук.

Своєю чергою Максим Ялі закликає припинити дискусії щодо «ПП-2» й змиритися з тим, що він усе ж буде добудований. Всі «червоні лінії», на його думку, вже пройдені. А тому час зробити роботу над помилками попередніх провалів нафтогазового монополіста щодо збільшення видобутку власного газу за п’ять років, а також максимально використовувати ті чотири роки, які у нас ще є. «Я маю на увазі контракт між «Газпромом» і «Нафтогазом» щодо прокачування російського газу через нашу ГТС. Власних запасів газу в нас, насправді, достатньо не тільки для того, щоб повністю покривати потреби населення і промисловості, а й щоб стати конкурентом «Газпрому», – переконує пан Ялі. – Інше питання, як ми «вміло» розпоряджаємося наявними ресурсами. Як казав класик: «Не треба скиглити!» Потрібно починати працювати. Сподіваюся, керівництво України усвідомлює всі ризики, які перед нами стоять в цьому плані».

Мирослав Ліскович