Не все йде за Планом

0
44

Чому Києву потрібна угода з Вашингтоном про співробітництво в оборонній сфері, а не статус основного союзника США поза НАТО

Київ має намір укласти з Вашингтоном двосторонню угоду про співробітництво в оборонній сфері. Проєкт документа вже передали американській стороні. Якщо його схвалить Білий дім і підпишуть Вашингтон та Київ, це ознаменує не лише новий формат взаємин України зі Сполученими Штатами: ситуація у сфері безпеки для нашої країни хай і не дуже, та все ж зміниться.

Підготовлений українською стороною проєкт угоди передбачає не лише тренінги українських військовослужбовців американськими інструкторами, спільні навчання або поставки озброєння, — все це є й тепер. Українська сторона закладає в документ принцип постійної ротаційної присутності американських підрозділів на всій території України. Це, звісно, не убезпечить нашу країну від російських танків. Та все ж підвищить для Росії ризики вторгнення в Україну.

Угоду про співробітництво в оборонній сфері Київ і Вашингтон обговорювали за каденції Віктора Ющенка, а підготували під час президентства Петра Порошенка. Однак після приходу на Банкову Володимира Зеленського в Києві заморозили роботу над цим документом. Інтерес до нього відновився лише на початку нинішнього року, коли Зеленського переконали в тому, що Києву слід ставити перед НАТО питання надання Україні Плану дій щодо членства в Альянсі (ПДЧ). Чому? Пояснимо трохи нижче.

За інформацією ЗМІ, в офісі президента хочуть, щоби угоду було підписано до кінця нинішнього року: або в серпні до 30-річчя незалежності України, або у вересні, під час сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку. Проєкт документа американській стороні передали ще в середині весни, проте відповіді з Вашингтона поки що немає. Тим часом, як свідчать наші джерела, позиція Держдепу щодо угоди — нейтральна, а Пентагон підтримує її підписання.

Рішення Вашингтона залежатиме не так від рекомендацій американських відомств, як від позиції Білого дому, яку значною мірою визначить результат зустрічі Джо Байдена та Владіміра Путіна в Женеві, а також подальші дії самого Києва. І не тільки в питанні проведення реформ: на тлі відсутності прогресу в питанні надання Україні ПДЧ не всі в українському керівництві підтримують підписання угоди про співробітництво в оборонній сфері, виступаючи за те, щоб Вашингтон надав Україні статус основного союзника США поза НАТО (MNNA).

Якщо надання Україні ПДЧ підтримують віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина і міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, то за отримання нашою країною статусу основного союзника США поза НАТО вболівають перший віцеспікер Руслан Стефанчук і глава ОП Андрій Єрмак. За надання статусу MNNA — і ряд відомих у нашій країні колишніх високопоставлених американських військових та чиновників. Серед них — не лише екскомандувач Збройних сил США в Європі Бен Ходжес, а й експосли США в Україні Вільям Тейлор та Джон Гербст, колишній координатор держдепартаменту із санкційної політики Деніел Фрід, а також колишній заступник генсека НАТО Александер Вершбоу.

Аргументи прибічників надання статусу MNNA зводяться до того, що країні, яка воює, легше й швидше отримати цей статус, який надасть Україні низку фінансових і військових переваг. Зокрема можливість отримати за полегшеною процедурою надлишки американської військової техніки. (Тим часом у Центрі «Нова Європа» відзначають, що нинішній рівень американської допомоги Україні співмірний із тим, який отримують деякі країни, що мають статус основного союзника США поза НАТО.)

Очевидна перевага статусу MNNA — і в тому, що рішення про його надання ухвалює президент, і для цього не потрібне схвалення Конгресу. Та є й серйозні вади. По перше, хоча статус MNNA і демонструє значущість цієї країни для США, проте має, радше, символічне значення, оскільки (на відміну від Вашингтонського договору Альянсу з його п’ятою статтею) не передбачає гарантій безпеки з боку Вашингтона перед своїм союзником.

По-друге, статус основного союзника США поза НАТО отримали держави, які не претендують на членство в Альянсі. На сьогодні його мають 17 країн, у тому числі Австралія, Аргентина, Єгипет, Ізраїль, Кувейт, Нова Зеландія, Пакистан, Філіппіни, Південна Корея та Японія.

Хай ніде й не зафіксовано, що статус MNNA зачиняє двері до НАТО, наші співрозмовники (зокрема й західні дипломати) стверджують: саме так і буде. І, хоча такі апологети MNNA як Тейлор, Гербст, Фрід та Вершбоу пропонують надати Україні й ПДЧ, зважаючи на позицію Німеччини, Франції та низки південноєвропейських країн, негативно налаштованих щодо намірів Києва отримати План, статус союзника США поза НАТО дасть Берлінові й Парижу додатковий аргумент проти членства нашої країни в Альянсі.

По-третє, отримання Україною статусу MNNA поставить під сумнів готовність адміністрації Зеленського реалізувати положення Конституції про курс на повноправне членство в ЄС і НАТО. Адже і політичні коментатори, і прості громадяни звертатимуть увагу на те, що цей статус союзника США —поза НАТО. Як наслідок, націонал-патріотична частина українських виборців іще більше розчарується в Зеленському, який нині декларує намір домогтися для країни ПДЧ.

По-четверте, є побоювання, що надання Україні статусу MNNA негативно позначиться на готовності українського керівництва проводити реформи в нашій країні. Адже якщо ПДЧ передбачає проведення економічних і політичних перетворень, судової та антикорупційної реформ, адаптацію сектора безпеки та оборони до стандартів Альянсу, то статус основного союзника поза НАТО надає президент США лише на підставі того, наскільки країна важлива для Вашингтона.

У дискусії, що спалахнула на Печерських пагорбах, перемога поки що за прибічниками ПДЧ. Один із їхніх аргументів полягає в тому, що роботу з отримання Плану дій щодо членства в НАТО супроводжуватиме підготовка двосторонньої українсько-американської угоди про поглиблене співробітництво в оборонній сфері, яка своїм змістом фактично відповідатиме статусові союзника США і, посилюючи обороноздатність України, не зачинятиме при цьому дверей до Альянсу.

Зазвичай такі угоди Сполучені Штати підписують, аби врегулювати (чи полегшити) американську військову присутність у тій чи іншій країні на постійній ротаційній основі. Важливо й те, що схожі угоди мають і країни, котрі нині є членами НАТО — Литва, Норвегія, Польща, Румунія. До речі, угоду з поляками американці підписали в серпні 2020 року. І у Варшаві це розцінили як серйозний зовнішньополітичний успіх.

Щоб отримати ПДЧ, слід налаштовуватися на тривалу гру. Можливо, радникові глави ОП Михайлу Подоляку й відкрилися якісь таємні знання, якщо він запевняє, що до кінця 2021 року Україна отримає План. Та поки що позиція Парижа й Берліна залишається незмінною — вони категорично проти. Та й Вашингтон не лобіює цього питання, незмінно повторюючи: спочатку реформи, а вже потім — ПДЧ.

Реальність така: якщо в Києва і є перспектива отримати бажаний План, то лише на саміті НАТО 2022 року, або й на саміті 2023-го. Та, оскільки нинішнього року Україні не світить не лише ПДЧ, а, можливо, навіть розмова про початок процесу його надання, тоді як відповіді з Вашингтона на проєкт угоди про співробітництво в оборонній сфері немає, глава ОП Андрій Єрмак знову заговорив про статус основного союзника США поза НАТО.

Тут не треба шукати якусь ідеологію чи стратегічні розрахунки: офісу президента потрібні швидкі перемоги, на яких Зеленський може хайпонути в рік 30-річчя незалежності України. Тож не варто дивуватися, якщо на тлі відсутності прогресу в питанні НАТО МЗС невдовзі отримає з ОП доручення пропрацювати варіант із наданням нашій країні статусу MNNA.

Ставка на статус основного союзника США поза НАТО вносить сум’яття в українську політику на євроатлантичному напрямі й підриває довіру до українського керівництва з боку як українського виборця, так і міжнародних партнерів України. І було б добре, якби РНБО на засіданні у п’ятницю раз і назавжди поставила крапку в дискусіях про українські пріоритети, зокрема і в питанні оборонних угод України зі Сполученими Штатами.

Володимир Кравченко