Удар по нирках і що з цього випливає

0
68

США завершили свій відхід з Афганістану, який вже прозвали американським «Дюнкерком». Двадцятирічна війна закінчена. Америці ще доведеться болісно приходити до тями після шоку, болю, відчаю і дезорієнтації хаотичної евакуації з Кабулу.

Світ завмер, чекаючи куди тепер поверне єдина наддержава. Як би кому не хотілося, Америка продовжує визначати світовий вектор, а решта гравців змушені пристосовуватися до неї, обурюючись або огризаючись.

Тим часом, Америка опинилася перед грандіозними викликами. По-перше, потрібно впоратися з поразкою, що паралізує державу, яка звикла демонструвати непереможність. По-друге, потрібно повернути втрачену довіру союзників і тих, хто намагається знайти укриття під американською «парасолькою». По-третє, необхідно вирішити, як відтворювати себе: через ізоляцію від світу або через залучення в світові справи. Америка перенапружилися і їй необхідно зайнятися собою. Але справа в тому, що збереження внутрішньої впевненості великої нації можливе лише через її потужну присутність на світовій сцені.

Драма виходу з Афганістану, яка в очах світової спільноти стала приниженням Америки, змушує її думати про способи компенсації та відповіді на «удар по нирках». Інакше не можна: держава з місіонерською легітимацією, пропустивши ляпас і дозволивши світу твердити про її провали, перестає бути державою. У підсумку покривається тріщинами державна конструкція, яка спирається на світове лідерство і роль еталона для наслідування.

Держава-місіонер потребує безумовного підтвердження сили і політичної волі. Скажімо, допомога США Африці в боротьбі з пандемією або інші аналогічні жести навряд чи допоможуть відновити американське лідерство і непохитність.

Значить, доведеться оголошувати новий антитерористичний похід. Президент Байден вже прийняв рішення про ракетні удари по терористах без схвалення Білого Дому.

Про неминучість продовження війни з тероризмом говорить вашингтонський істеблішмент. Леон Панетта (директор ЦРУ і міністр оборони при адміністрації Обами): «Наша робота в Афганістані не завершена. Ми будемо змушені повернутися і знищити Ісламську державу (заборонене в Росії – ЛШ)». Конгресмен Том Малиновський: «Американські війська пішли з Афганістану, але додому не повернулись – вони передислокувалися на інші бази в регіоні. Вони залишаються здійснювати місію боротьби з тероризмом».

Варто згадати, що після відходу американських військ ісламські терористи захопили Ірак. Три роки по тому Обама був змушений їх повертати в Ірак.

Словом, афганська сага ще далеко не завершена. Йдеться, звичайно, про новий формат війни, яку можна вести дистанційним способом за допомогою безпілотників і операцій спецслужб. Як пише західна преса, ще недавно передбачалося, що ЦРУ переорієнтується з контртерористичної місії на діяльність проти Росії і Китаю. Але тепер американське развідспівтовариство «повертається до роботи з протидії загрозам з Афганістану». Причому, мова не йде про просування демократії, а про реакцію на загрозу можливого нападу на США і їх союзників.

Тим часом, новий похід проти тероризму підриває траєкторію, яку Байден нещодавно запропонував Америці і всьому Заходу. Суть цієї траекторіі – в боротьбі ліберальної демократії зі світовим авторитаризмом під лідерством США. Зрозуміло, що така боротьба виводить на перший план ідеологію і повертає світ, нехай частково, до ситуації холодної війни. Зрозуміло, що Росії в цьому зіткненні відводиться роль противника, правда, не головного, а того, що йде слідом за Китаєм. Але Вашингтон признає Росію ворожою країною, вважаючи, що Росія зацікавлена не в зміні ліберального порядку на свою користь (як Китай), а в його руйнуванні.

Але якщо США повернуться до війни з терором, Росія стає більше союзником, ніж противником. Якщо тільки Кремль не зробить того, чим завжди займався з насолодою: не дасть Америці приводу зміцнити свій антиросійський консенсус. У західній пресі знову обговорюється питання: чи погодиться Путін на створення американських військових баз у Центральній Азії? Втім, у Вашингтона з’явиться основа і для співпраці з Пекіном – своїм головним опонентом.

Америка не раз змінювала модель самоствердження – від самоізоляції до активного залучення в світові справи. Америка переходила від конфронтації зі світовим комунізмом і холодної війни – до світової гегемонії після розпаду СРСР і глобалізації; від неї до світової війни з тероризмом після 11 вересня 2001 року. Остання модель себе вичерпала і Байден запропонував новий цикл самоствердження США через повернення до цінностей демократії і стримування авторитаризму з глобальними амбіціями.

Але, мабуть, невчасно: Афганістан змушує Америку знову заводити машину боротьби з ісламським тероризмом. Так, Америка перенапружилися. Але не тільки загроза тероризму, а й прагнення розплатитися за поразку змушують Америку затриматися на світовій арені. Піти після провалу місії значить підрубати не тільки себе, але і весь західний світ: в Афганістані ми побачили безпорадність Європи, якщо вона залишається без прикриття США.

Америка розмірковує, зализує рани і концентрується. Від того, який шлях обере американський лайнер – занурення в себе, війну з тероризмом або боротьбу з авторитаризмом – залежить поле маневру для Росії. Кремлю доведеться вибирати свою відповідь на американський курс і свій спосіб самоствердження: підвищення градуса агресивності, готовність до союзництва з Заходом, занурення в свою раковину. Не варто, однак, нинішню драму Америки і її пошук відповіді на питання «По кому дзвонить дзвін?» злорадно розглядати як доказ занепаду цієї нації.

Варто нагадати тим, хто готується до заходу сонця Америки: кожна поразка Америки пробуджувала в цій нації прагнення до відродження і концентрації міці; кожне приниження викликало готовність до брутальної відплати. Поразка цієї наддержави може дорого обійтися її суперникам і противникам.

Лілія Шевцова