Захід-Росія: небезпечна інтрига

0
45

Росія своїми агресивними діями останніми роками, особливо місяці, фактично змусила західні країни переглянути відносини з Москвою. Після захоплення Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей України злочинна поведінка Кремля та виклики на східному фланзі альянсу не могли більше залишатися поза відповідною увагою з боку Брюсселя. Звідси й такі дії.

Міністри закордонних справ країн НАТО на екстреній зустрічі 7 січня обговорять нарощування військової могутності Росії в Україні та на її кордонах, а також безпеку Європи загалом. “Позачергове віртуальне засідання Північноатлантичної ради відбудеться у форматі відеотелеконференції”, – повідомила 4 січня прес-служба Альянсу, і пройде під головуванням генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга.

17 грудня МЗС РФ оприлюднило так звані проекти договорів (простіше кажучи – хотєлкі путінського режиму) про фактичний розподіл сфер впливу в Європі, які Москва хоче підписати з Північноатлантичним альянсом та США. В одному з пунктів Росія пропонує країнам НАТО взяти на себе зобов’язання, що унеможливлюють подальше розширення НАТО, у тому числі приєднання України, а також інших держав.

Шантаж з боку Москви отримав свої плоди. Заходу довелося утихомирювати агресора (тримайте мене семеро) шляхом згоди сісти з ним за стіл переговорів. Президент США Джо Байден у грудні двічі переговорив в онлайн режимі з президентом Росії Володимиром Путіним, якому як мантру повторює – подальший широкомасштабний наступ на Україну матиме серйозні наслідки для Росії.

А загалом, якщо Москва хоче нормальних переговорів та суттєвого прогресу у діалогах, то це можливо «в умовах деескалації, а не ескалації», наголосив американський президент. Дата запланованих діалогів уже відома. 10 січня відбудуться переговори США з Росією у рамках платформи Стратегічного діалогу з безпеки. 12 січня очікується зустріч Ради Росія-НАТО, а на 13 січня заплановано зустріч Росія-ОБСЄ.

Звичайно, в Україні існує занепокоєння щодо намічених переговорів, де росіяни збираються порушувати питання про неможливість вступу нашої країни до НАТО, що є зазіханням на право України вирішувати свою зовнішньополітичну долю. Після телефонної розмови Джо Байдена з президентом України Володимиром Зеленським, яка відбулася 2 січня, в Офісі президента повідомили, що український президент висловив подяку за підтримку президентом США принципу «нічого про Україну без України», а також за готовність американської сторони вжити рішучих заходів у разі здійснення Росією агресії проти нашої держави. «Сьогодні йдеться про майбутнє не тільки України, а й європейської безпеки та світового порядку, заснованого на правилах та демократичних цінностях», – заявив Зеленський.

Слід зазначити, що абсолютно неприйнятні та зухвалі вимоги Москви, яка хоче по-новому розподілити сфери впливу в Європі, вже викликали зворотну реакцію окремих європейських країн, які не є членами НАТО. Швеція рішуче виключила вимогу Росії про те, щоб Північноатлантичний альянс не приймав нових членів. «Ми категорично відкидаємо всі переговори щодо європейського порядку безпеки. У нас має бути світовий порядок, заснований на правилах, де ми маємо міжнародне право, і кожна країна має право робити свій власний вибір з політики безпеки», – заявила міністр закордонних справ Швеції Анн Лінде (eurointegration.com.ua).

Хоча вимоги Росії адресовані, насамперед, США і НАТО, вони також зачіпають Швецію, що не входить до Альянсу, зазначила Лінде. «Це дуже сильно стосується Швеції та Фінляндії. Відмова від будь-якого майбутнього розширення НАТО знизить можливості самостійного політичного вибору», – сказала глава МЗС Швеції.

Відреагували і у Фінляндії. Там заявили, що країна «поважає свій суверенітет» і не має наміру відмовлятися від можливості подати заявку на вступ до військово-політичного альянсу. Ми зберігаємо можливість подати заявку на вступ до НАТО. Ми повинні дорожити цією свободою вибору та зберігати її, тому що вона стосується права кожної країни приймати власні рішення у сфері безпеки. Це одна з основ європейської безпеки, яка закріплена у Принципах ОБСЄ. Ми показали, що навчаємось на минулому», – заявила прем’єр-міністр Фінляндії Санна Марін.

Президент Фінляндії Саулі Ніїністе у новорічному зверненні також згадував вступ до НАТО. Він заявив, що країна готова підтримувати зусилля щодо продовження діалогу з Росією. Політику Фінляндії у сфері зовнішньої та внутрішньої безпеки Нііністе назвав стабільною і заявив, що країна залишає за собою можливість вступу до НАТО, «якщо вирішить так сама».

Реакцією на так звані червоні лінії Путіна, звісно, могло стати надання Україні ПДЧ щодо вступу до НАТО. На цьому наполягає не лише Україна, про це кажуть і на Заході. Настав час реалізації обіцянки, яку НАТО дало Україні та Грузії у 2008 році щодо надання їм місця за столом Альянсу. Про це у своїй статті для видання Politico написав генсек НАТО у 2009-2014 роках Андерс Фог Расмуссен. «Ми пообіцяли і Грузії, і Україні місця за столом НАТО у 2008 році. Настав час розробити план дій для реалізації нашої обіцянки. У разі потреби ми можемо зробити це за умови, що стаття 5 НАТО стосується лише територій, що знаходяться під контролем Києва та Тбілісі, але Альянс не може мати політику відкритих дверей щодо розширення, в якій вона продовжує дозволяти Путіну виконувати роль швейцара», – заявив він.

Расмуссен також нагадав, що Росія підписала Хартію європейської безпеки ОБСЄ у 1999 році, в якій йдеться про те, що «невід’ємне право кожної держави-учасниці вільно обирати або змінювати свої плани безпеки, включно з договорами про союзи у міру їхнього розвитку».

Що Україні слід очікувати від майбутніх діалогів? Відповідає головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Микола БЕЛЕСКОВ:

– Інтригою залишається реакція Заходу на вимоги Росії. Формально вимоги РФ США начебто відкинули, але зробити це відкрито вони не могли. Тому Вашингтон обрав досить стриману та виважену позицію. Як вони сказали, ми не ведемо переговори публічно. Хоча, при цьому, Вашингтон надіслав відповідні претензії, адже у нього та його союзників є питання щодо тієї діяльності, яка ведеться Росією. Йдеться, зокрема, про принципи територіальної цілісності та суверенітету, які порушує РФ. Незважаючи на те, що ці ідеї та позиції вже були заявлені, адміністрація Байдена намагається підтримувати у керівництва Росії ілюзію готовності вислухати позицію Кремля та обговорити її.

Далі буде важливо – чи Вашингтон готовий відстоювати свою позицію при спробі вислухати Москву? І якою може бути реакція Кремля? Адже відповідальність за подальший розвиток подій лежить саме на Російській Федерації. Вважати, що Росія відмовилася від можливості використання ядерної зброї, було б ще одним помилковим припущенням, яких вже було зроблено достатньо з боку адміністрації Байдена. А ось чи існує позиційний кістяк у Вашингтона щодо розподілу впливу в Європі, для мене залишається відкритим питанням. Важливо, щоб США дотримувались стійкості, незважаючи на шантаж з боку Росії

Основою сучасного геополітичного протистояння та ситуації, яку створила Росія, є виклик для самостійного вибору країн своєї зовнішньополітичної орієнтації. У цьому плані у Вашингтоні, незважаючи на погрози Москви, є велика віра у дипломатію. Зокрема, США поки що відмовляються від реалізації ідеї надання Україні додаткової партії летального озброєння до можливого розширення російської агресії проти нас. Вони готові надавати зброю після нових агресивних кроків Кремля.

Незважаючи на те, що головною інтригою є остаточна реакція РФ, яка висуває у своїй більшості неприйнятні вимоги, є небезпека, що певні кола навколо Байдена виступають за лояльний діалог з Москвою. Це говорить про те, що в оточенні Байдена ще зберігаються ілюзії пошуку компромісів з огляду на позиції Москви – акцент на дипломатію, а не обороноздатність України. Тому поки що можна сказати одне – адміністрація Байдена з приводу російсько-українського питання єдиної точки зору не має. Там є два підходи – радника президента США з нацбезпеки Джейка Саллівана з акцентом на дипломатію, і держсекретаря Ентоні Блінкена, який всіляко і більш рішуче підтримує Україну, згідно з його заявами. Для нас більш прийнятна друга позиція.

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА