«У критичний момент ми з українцями!»

0
54

Що означає приїзд держсекретаря США Ентоні Блінкена до Києва та чому агресивна дипломатична гра Росії не закінчується?

Державний секретар США Ентоні Блінкен 19 січня прибув до Києва. Напередодні в Україні з візитом побувала міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок. До речі, після Києва Блінкен їде до Берліна, де також проведе переговори з Бербок, а потім у Женеві у нього запланована зустріч з главою МЗС Росії Сергеєм Лавровим. Звичайно, на цих зустрічах обговорюють не лише двосторонні відносини між країнами, а головним чином небезпеку від Росії, яка весь час нависає над Україною та Європою.

Власне, така тактика постійного тиску та шантажу з боку РФ є частиною їхньої зовнішньої політики з метою отримати гарантії від Заходу щодо не розширення НАТО, зокрема неприйняття до цієї організації України. «Хотелки» Кремля вже неодноразово відкидалися американцями та європейцями, однак Москва продовжує підвищувати ставки та нагнітати ситуацію. В останній тиждень постійно надходять повідомлення про різного роду навчання біля нашого кордону та на окупованих українських територіях Криму й в окремих районах Донецької та Луганської областей. Йдеться про раптову перевірку боєздатности військових на Далекому Сході Росії та перекидання живої сили та техніки в західну частину РФ. На півдні Росії тривають льотно-тактичні навчання авіації, в українському Криму проводяться навчання Чорноморського флоту РФ.

Паралельно російська дипломатія веде наступальну політику, вимагаючи поступок від Заходу та виконання Мінських угод від України. Гра ведеться на різних напрямках. Наприклад, кілька днів тому газета The New York Times з посиланням на джерело в Службі безпеки України повідомила, що 18 людей, переважно діти та дружини російських дипломатів, залишили Україну 5 січня. Ще близько 30 людей виїхали з посольства Росії у Києві та консульства у Львові у наступні дні, а дипломатам ще у двох російських консульствах наказали підготуватися до виїзду з території України.

Як це можна оцінити? Як ще один сигнал про підготовку нападу на Україну. Але в міністерстві закордонних справ України заявили, що їм не відомо про виїзд з України російських дипломатів. «Міністерство закордонних справ не отримувало від російської сторони інформацію про евакуацію співробітників дипломатичних установ Російської Федерації з України. Посольства інших держав в Україні також не повідомляли про наміри евакуйовувати своїх співробітників», – повідомив речник відомства Олег Ніколенко (radiosvoboda.org).

Мета всіх цих дій – тримати в постійній напрузі Україну та Захід. Поступок немає, тому росіяни погрожують перейти до наступного етапу своїх спецоперацій, удавшись до провокацій. Українська та американська сторона вже заявили, що Москва підготувала групу диверсантів для проведення операції «під чужим прапором» на сході країни, щоб звинуватити Україну у підготовці нападу та створити привід для вторгнення.

Звичайно, подібні дії агресора потребують рішучої відповіді. Для цього і проводяться інтенсивні контакти та зустрічі американців та європейців з українськими колегами. В українському МЗС заявили, що візит Блінкена є «продовженням тісної координації дій України та США задля стримування Росії від подальшої агресії». На переговорах у Києві йтиметься про «подальше втілення комплексного пакета стримування Росії, практичної підтримки України з боку США, активних дипломатичних зусиль з врегулювання російсько-українського збройного конфлікту».

Тим часом Велика Британія знову реалізує практичну допомогу Україні. Днями у Київ прибула партія протитанкової зброї від британців для Збройних сил України. «Я хочу наголосити, що ця допомога буде використана виключно в оборонних цілях, для захисту наших військ, для захисту критичної інфраструктури та для захисту мирного населення від будь-яких проявів, будь-яких дій, що зможуть призвести до ескалації», – заявив заступник міністра оборони з європейської інтеграції України Анатолій Петренко. Перед тим міністр оборони Великої Британії Бен Воллес заявив, що «ми ухвалили рішення про постачання Україні легких протитанкових оборонних систем».

Ситуацію коментує Сергій СОЛОДКИЙ,
перший заступник директора Центру «Нова Європа»:

– На вашу думку, що стоїть за візитами Блінкена зокрема до України?

– Ціла низка візитів закордонних політиків до України переслідує кілька цілей. Перша й головна: продемонструвати політичну підтримку – Захід такими приїздами проголошує: у критичний момент ми з українцями! Напевно, давно завважили, що з 2014 року Росія не змінювала ключові меседжі у своїй пропаганді щодо України. Так, думка про те, що «Україна нікому не потрібна; західні держави переслідують власний інтерес», мусується в російських джерелах досі. Якраз невпинний потік західних міністрів до України показує безпідставність російських інтерпретацій.

Друга причина – існує негласне сподівання, що присутність західного високопосадовця в Україні може слугувати певним превентивним засобом – мовляв, Путін не зважиться на агресію під час таких візитів до Києва чи на лінію фронту. Мабуть, такі сподівання наївні, але все ж…

Третя причина – оцінювальна: закордонні діячі їдуть не лише для того, щоби показати символічну підтримку, а й для того, щоби на місці з’ясувати, наскільки Україна готова до опору масштабній атаці (часом за такими переговорами слідує практична підтримка – у вигляді надання озброєння; передачі важливої інформації тощо).

І, звісно, у таких візитах та переговорах важливим є підтвердження правила, що хай які б переговори велися щодо нинішньої ситуації у регіоні, вони не можуть відбуватися без України. Відтак якщо на певних переговорах відсутній український представник (як було у випадку з російсько-американськими перемовинами), то тут важлива активна комунікація перед та після переговорів з українською стороною.

– Яка ведеться гра між Заходом та Москвою навколо України?

– Дві сторони позначили свої чіткі позиції. Росія прагне відновити контроль над певними країнами регіону. Захід заявляє про право кожної країни самій обирати, з ким бути. Росія своєї цілі не досягнула – тому на цьому етапі, очевидно, її агресивна дипломатична гра не закінчується. Чим усе завершиться у найближчій перспективі – залежить від багатьох чинників.

– На кого об’єктивно може спиратись Україна в геополітиці для захисту своїх інтересів?

– Природні партнери та союзники України – ті країни, які вірять у безальтернативність демократичного розвитку; які відстоюють право кожної демократії самостійно визначати вектор свого розвитку. Це передовсім країни ЄС та НАТО, але не лише – серед таких країн також Японія, Австралія. У принципі найрозвинутіші демократії світу – на боці України. З різним ступенем готовности допомагати Україні, але принципово вони з Україною. Не відкрию секрет, що перша країна, на яку має покладатися Україна, це сама Україна. Замість нас, ніхто воювати не буде у разі масштабного наступу – проте допомагати нам готові; головне вміти правильно скористатися цією допомогою; правильно артикулювати, що саме нам потрібно.

Щодо багатьох країн, які декларують підтримку Україні, можна висловити зауваження – десь підтримка була запізнілою; десь західні країни більше переймалися діалогом з Москвою; хтось відмовляється продавати Україні озброєння та запускає масштабні бізнес-проєкти з росіянами… Проте є й інші приклади, коли Україні надається багатомільйонна допомога для посилення оборонного потенціалу; коли здійснюється масивна підтримка реформ; коли навіть декларуються чіткі заяви й агресор називається агресором.

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА