Що чекає світ після перемоги України

0
88
Про американську Стратегію національної безпеки, і не тільки

Схоже, новий світовий порядок став набирати певних обрисів. Після двох років пандемії, які, на лихо, збіглися з двома роками адміністрації Джо Байдена та вісьмома місяцями війни, небаченої від часів Другої світової. Голосування на Генеральній асамблеї ООН щодо дуже важливої резолюції «Територіальна цілісність України: захист принципів Статуту ООН» було виграно з рахунком 143:5, та ще 35 утрималися, серед яких опинилися Китай та Індія. Коло чотирьох друзів Росії, що складається з Сирії, Білорусі, КНДР і Нікарагуа, ганебне для держави з непомірно великими амбіціями. Зовсім невипадково міністр оборони Великої Британії охарактеризував ситуацію навколо РФ дуже чітко: Росія більше не є наддержавою, і це, на його думку, вже стає зрозуміло навіть Путіну.

Однак річ, звісно, не тільки в цьому голосуванні. Минулого тижня Сполучені Штати прийняли нарешті Стратегію національної безпеки, яка мала з’явитися ще торік у грудні. Як стало відомо зараз, її прийняття відклали через побоювання, що Росія зважиться на відкриту агресію проти України. Побоювання справдилися, тому Стратегія з’явилася на світ майже з річним запізненням. Документ вийшов досить цікавий і вартий окремої розмови. Однак уже зараз важливо зазначити, що далеко не всі положення Стратегії розкриті повністю й однозначно. Наприклад, у документі зазначено, що «Сполучені Штати не дозволять Росії або будь-якій іншій країні досягти її цілей з використанням або під загрозою використання ядерної зброї». Однак нічого не йдеться про те, як саме США планують «не дозволити» цього. В інтерв’ю CNN, присвяченому питанням Стратегії, Джо Байден ухилився від відповіді на це запитання. Для України загроза ядерного удару — цілком реальна, тому відповідь хотілося б почути, хай і не на CNN. Утім, навіть така позиція однак краща, ніж досить дивна заява президента іншої великої країни, який, мабуть, навіть у контексті ядерних загроз Москви ніяк не може забути давньої історії появи у французькій мові слова bistro.

Відзначимо кілька важливих елементів Стратегії.

По-перше, США заявили, що в середньостроковій перспективі основними викликами для США є конкуренція з Китаєм та стримування Росії. Стримування — це лексикон холодної війни, якої США все-таки хочуть уникнути й тому воліють говорити про «протистояння демократій і автократій», а не США та Російської Федерації. Джейк Салліван із цього приводу заявив: «США не прагнуть до нової холодної війни», однак «найближче десятиліття буде характеризуватися змаганням основних гравців, які прагнуть сформувати новий світовий порядок». Росія в цьому процесі участі не бере.

По-друге, Російська Федерація згадується в документі 71 раз, тоді як Китай — 55. Це — попри цілком резонне твердження авторів Стратегії, що саме Китай має і бачення, і ресурси впливати на формування світового порядку, й тому саме політика Пекіна — основний виклик для Вашингтона. Росія ж «становить собою першочергову й постійну загрозу міжнародному миру та стабільності», що виключає її з кола цивілізованих гравців, оскільки «питання не в протистоянні Заходу та Росії. Йдеться про фундаментальні принципи Статуту ООН …особливо про повагу до суверенітету, територіальної цілісності та про заборону захоплення територій через війну». Дуже важливо, що Китай розглядається в документі як величезний виклик, суперник по конкуренції, але не ворог, і стосовно нього, на відміну від Росії, очевидно, будуть спроби домовитися. Про такі спроби стосовно РФ, які традиційно згадувалися в попередніх стратегіях, у новому документі вже не йдеться.

Японія згадується в документі лише п’ять разів, однак одне зі згадувань містить дуже важливе підтвердження найширших гарантій безпеки з боку США, включно з оскаржуваними Китаєм островами Сенкаку. Про аналогічні гарантії йдеться і стосовно Австралії, Південної Кореї, Філіппін і Таїланду, однак навчання зі стрільбами HIMARS неподалік кордонів РФ США провели саме з Японією. Москва навіть висловила протест, принюхуючись, очевидно, до запахів HIMARS з-під Харкова та Херсона.

Україна згадується в документі безпрецедентні 32 рази як у контексті повної та безумовної підтримки у протистоянні російській агресії, так і з погляду впливу нашої війни на глобальні процеси, про який ми поінформовані досить добре.

Отже, позиції сторін і правила гри визначені. Навіть у Росії вже втомилися брехати і прямо заговорили про те, що руйнування України — це спосіб посадити Вашингтон за стіл переговорів, а не якісь денацифікація чи захист «пригнобленого Донбасу». Зовсім не збіг, що після масованої ракетної атаки на цивільну інфраструктуру наших міст 10 й 11 жовтня вже наступного дня з Кремля надійшли пропозиції про переговори зі США, та й знамениті твіти з «мирним планом для України» з’явилися за тиждень до атак, схоже, не зовсім випадково. У Вашингтоні заклик почули, та в зустрічі відмовили. Там готуються зовсім до іншого саміту — з лідером Китаю, який, здається, перебуває вже за один крок від третього терміну на посаді глави КНР.

США розігрують свою партію з КНР послідовно, але не без елементів компромісу. На початку жовтня Вашингтон упровадив режим жорсткого експортного контролю стосовно поставок американського обладнання для виробництва чипів у КНР. Відтепер для здійснення такої поставки американські виробники, а також треті країни, котрі використовують обладнання виробництва США, мають отримувати спеціальну ліцензію. Це стосується і південнокорейських, і тайванських компаній. За оцінками спеціалістів, новий експортний режим може серйозно ускладнити життя провідним китайським виробникам чипів, які цілодобово працюють над тим, аби створити власне обладнання, обійти обмеження та замінити американські компоненти китайськими. На сьогодні 23 типи обладнання для виробництва чипів виробляються у США, які контролюють 65% світового ринку.

Та ось що цікаво. Впроваджені обмеження не стосуються японських компаній. Крім того, провідна тайванська корпорація TSMC уже отримала ліцензію на рік і продовжує замовляти американське обладнання для розширення свого бізнесу в тому ж таки Китаї, нападу якого на Тайвань весь світ очікує з жахом. Логіка, яку важко пояснити, може означати, що США поки що тільки демонструють КНР свої можливості впливати на конкурентну боротьбу, може, й не зовсім ринковими, зате ефективними способами, і те, як важливо для КНР зберігати статус-кво з Тайванем. Буде вершиною наївності вважати, що Сі Цзіньпін відмовиться від своїх планів «мирного» возз’єднання з Тайванем тільки через чипи, але для Вашингтона важливо принаймні відтермінувати можливе загострення в Тайванській протоці бодай до часу після виборів у США та кроків на зміцнення обороноздатності Японії (тут теж очікують прийняття оновленої Стратегії національної безпеки ще до кінця року). Адже Росія не втомлюється звинувачувати Японію в погіршенні двосторонніх відносин і проводити військові навчання спільно з КНР, а Північна Корея вже ледь не через день проводить випробування ракетної зброї в Японському морі. У Токіо починають усвідомлювати, що «парасолька» США — це дуже важливо, однак і власні Сили самооборони потрібно зміцнювати, і з цією метою уряд передбачає подвоєння оборонного бюджету вже наступного фіскального року.

Можна було б очікувати, що відповіддю на хід із боку США стане 20 з’їзд КПК, на якому Сі Цзіньпін продовжить свої повноваження голови КНР на третій термін, фактично відкриваючи перспективу довічного правління. Але, на думку японських експертів, ніяких революційних подій очікувати не варто. Найімовірніше, 2296 делегатів, ретельно відібраних із-поміж 96 мільйонів членів КПК, підтримають уже досить добре артикульовані ідеї нинішнього керівництва Китаю, у тому числі в контексті побудови нового мультиполярного світового порядку, в якому роль США буде обмежена.

А поки що торгівля між КНР і США зросла за вісім місяців 2022 року на 50 млрд дол., і все за рахунок експорту китайських товарів у США. Товарообіг становить 465,5 млрд дол. при величезному дефіциті торгового балансу у 272 млрд дол. І це тоді як загалом торговий баланс Китаю нестабільний у зв’язку з новими спалахами ковіду та жорсткими заходами ізоляції, а зростання економіки КНР дуже сповільнилося. З іншого боку — сильний долар погіршує показники американського експорту, розганяє інфляцію та призводить до девальвації валют. Японська єна опустилася до найнижчого за останні 32 роки рівня — 148,5 єн за долар, і спроби уряду через валютні інтервенції стримати падіння поки що не увінчалися успіхом. Про жодні кризи ще не йдеться, але стрімке зростання цін призводить до зниження рейтингу довіри до уряду, а це, як і в будь-якій демократичній країні, тенденція негативна.

Для України дуже важлива стабільність у Південно-Східній Азії — пріоритетному для США регіоні. Військові успіхи ЗСУ, безперечно, знижують імовірність конфлікту навколо Тайваню, однак політична температура в регіоні значною мірою залежить від здоров’я економіки КНР. Наступного року, зразу ж після нашої перемоги, саме час розпочати реконструкцію країни. Японія головуватиме в G-7, і добре було б, аби наші очікування на 2023 рік справдилися.

Сергій Корсунський