Війна Росії проти України не може бути виправдана. Росія не має отримати жодних територіальних поступок

0
210

Колишні посли США в Україні Джон Гербст і Вільям Тейлор та виконавчий директор Інституту Джорджа Буша Девід Крамер опублікували колонку-відповідь на публікацію так званого “реаліста” Лойоли, який закликав досягнути миру якнайшвидше, вимагаючи заради цього від України поступок територій та залишити Росії Крим. Автори, які знаються на Україні, теза за тезою розвінчують міфи та пропаганду, що намагаються використовувати на Заході прихильники кремля та його прямі агенти. Основна думка авторів у зверненні до “реаліста” та читачів американського видання The Atlantic: російська агресія не може бути виправдана жодним чином. Такої ж думки дотримується і “архітектор” кампаній президента Буша Карл Роув у своїй колонці для Wall Street Journal.

Неспровоковане вторгнення Росії в Україну минулого року і, якщо вже на те пішло, її перше вторгнення в сусідню країну вісім років тому неможливо виправдати. Президент Росії Владімір Путін намагається переконати свою громадськість у тому, що ця війна є екзистенціальною, але без особливого успіху. Існування РФ як сильної, суверенної держави не залежить від її контролю над Україною чи навіть частинами Донбасу або Криму. Саме тому, відколи Путін провів часткову мобілізацію минулої осені, сотні тисяч чоловіків втекли з Росії, а не пішли воювати, і саме тому він досі відмовляється оголосити війну і віддати наказ про повну мобілізацію.

І все ж невелика група критиків об’єдналася під прапором “реалізму”, щоб виступити проти подальшої підтримки Заходом захисту України. “Росія може вести агресивну війну з точки зору права, – написав Маріо Лойола у нещодавньому есе в The Atlantic. – Але з точки зору історії та стратегії вона намагається запобігти серйозному погіршенню свого стратегічного становища, ставки в якому для неї є майже такими ж екзистенційними, як і для України”. Проте справжній реалізм має ґрунтуватися на деталях ситуацій, які він оцінює. А у випадку з Україною ці факти призводять до зовсім інших висновків.

Кордони України, що виникли в результаті розпаду Радянського Союзу в 1991 році, були закріплені в міжнародному праві та в численних договорах і угодах, які Росія підписувала знову і знову. Вони не були “формальністю”, як вважає Лойола, так само як і перше вторгнення Росії в Україну та незаконна анексія Криму не були виправдані, через те, що “Росія відчувала, що у неї не було вибору … тому що не могла ризикувати втратою Севастополя”. РФ ділила Севастополь з Україною більше десяти років і мала договір оренди, який мав тривати до середини століття. Україна жила в мирі з Росією до 2014 року. Путіну не подобалися демократичні революції в сусідніх країнах, особливо в Україні, тому що він боявся, що росіяни захочуть того ж, а це загрожувало б його корумпованій, авторитарній системі. Саме тому він вторгся у 2014-му, і це одна з головних причин, чому розпочав другий раунд минулого року.

Лойола не єдиний, хто пропонує розглядати статус Криму як особливий випадок для Росії, тому що він був переданий Україні “лише” в 1954 році і “навіть зараз є домом для небагатьох етнічних українців”. Крим є частиною України. Протягом століть – поки Сталін під час Другої світової війни насильно не переселив їх до Центральної Азії – кримські татари були основним народом на півострові навіть після того, як Росія взяла його під свій контроль наприкінці XXVIII століття, складаючи близько 20% населення на момент депортації (під час якої до 50% з них загинули). Згідно з останнім переписом населення, який Україна проводила в Криму у 2001 році, вони становили близько 10 відсотків населення, а українці – 24 відсотки. Їхні лідери зазнали жорстоких репресій з боку російських окупантів. Вони є такими ж громадянами України, як і всі інші, що живуть на українській землі.

Часто можна почути відлуння російської пропаганди про те, що проросійський уряд в Україні “був повалений” у 2014 році, але це не відповідає дійсності. Колишній президент України Віктор Янукович втік з Києва і опинився в Росії. Інша теза, яку часто можна почути в Москві і яку повторюють дехто на Заході, полягає в тому, що до 2014-го на виборах перемагали проросійські кандидати в президенти. Після Помаранчевої революції лідер прозахідної опозиції Віктор Ющенко обійшов Януковича на повторних президентських виборах 2004 року, незважаючи на спроби останнього вкрасти перемогу.

Також існує аргумент, що розширення НАТО стало причиною вторгнення Путіна у 2014 році. При цьому, звичайно, не береться до уваги той факт, що Янукович законодавчо припинив прагнення України до тісніших зв’язків із Північноатлантичним альянсом – і все ж Путіна це не влаштовувало. Якби Путін не тиснув на Януковича, щоб той відмовився від угод з Європейським Союзом у 2013 році, революція Євромайдану ніколи б не відбулася. І коли нинішній президент України Володимир Зеленський висунув ідею нейтралітету України на ранніх стадіях останнього російського вторгнення (до виявлення звірств у Бучі та інших місцях), Путіна це теж не зацікавило. Нарешті, Путін не висловив жодного занепокоєння з приводу того, що фіни і шведи подали заявки на членство в НАТО.

Лойола та інші реалісти часто відмовляють Україні та українцям у дієздатності. Зеленський, який героїчно проявив себе під час війни, був обраний демократичним шляхом і повинен враховувати думку українського народу. Нещодавнє опитування Міжнародного республіканського інституту показало, що 97% українців вважають, що вони можуть перемогти у війні, а 74% вірять, що Україна збереже всі території в межах своїх міжнародно визнаних кордонів, визначених у 1991 році. Українці рішуче виступають проти будь-яких територіальних поступок чи компромісів. Вони також не довіряють Росії, зважаючи на те, що Москва ніколи не виконувала своїх попередніх зобов’язань перед Україною, не в останню чергу – Мінських домовленостей 2014 та 2015 років.

Більше того, тактика Росії – її воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид – відштовхнули українців на осяжне майбутнє. Путін значно посилив прагнення українців до вступу в НАТО: 82 відсотки тепер кажуть, що підтримали б вступ до Альянсу. Вторгнення у сусідні країни і жахливі знущання над ними, як правило, відштовхують, а не завойовують населення цих країн. Коли Лойола пише, що мир “має бути головною метою зараз, але це вимагатиме готовності до компромісу”, він не згадує, що це вимагатиме нав’язування українцям угоди, проти якої вони рішуче виступають. Він також ігнорує той факт, що російські високопосадовці, такі як колишній президент Дмітрій Медвєдєв, і російські ЗМІ заявили, що ключовою метою вторгнення є знищення “українства”, через що деякі спостерігачі звинувачують Москву у скоєнні не просто воєнних злочинів, а геноциду.

Присутність російських окупантів на українській землі є неприйнятною для українців. Мирна угода, що передбачає поступку території, не лише зрадить Україну та концепції суверенітету і територіальної цілісності, але й виправдає думку Путіна про те, що Захід слабкий, і що він може прийняти його подарунок у вигляді частини України зараз – фактично як винагороду за агресію, а потім повернутися за новими територіями як в Україні, так і далі на Заході. Президент Китаю Сі Цзіньпін також спостерігає за реакцією Заходу і робить висновки про те, що міжнародне співтовариство могло б зробити, якби він напав на Тайвань.

Як і інші “реалісти”, які схильні звинувачувати в першу чергу Америку, Лойола вважає, що США підштовхнули Україну до війни. Ніщо не може бути далі від правди. Адміністрація Байдена зробила все можливе, щоб відвернути російське вторгнення, і Україна також намагалася запобігти йому. Путін не хотів нічого з цього чути і натомість у грудні 2021 року висунув абсурдні вимоги, які б відкинули НАТО до кордонів, що існували до 1997 року, і закріпили російський контроль над євразійським регіоном. Більше того, незважаючи на жахливу роботу своїх військових, Путін досі не відмовився від початкових, максималістських військових цілей.

Ціна того, щоб дозволити Путіну діяти по-своєму в Україні, включаючи шкоду, яку він може завдати десятиліттями сформованому міжнародному порядку, є занадто високою. Якщо його не зупинити і не перемогти в Україні, Путін спробує щастя в інших країнах регіону, в тому числі в Молдові і, можливо, навіть у країнах Балтії. Дії Росії проти Естонії, Латвії чи Литви порушать гарантії безпеки НАТО за статтею 5, що потенційно втягне Сполучені Штати у війну з Росією. Наразі країни Балтії є постійними об’єктами провокацій кремля, включаючи кібератаку на Естонію в 2007 році, викрадення естонського чиновника у вересні 2014-го, невдовзі після візиту президента Барака Обами, а також нарощування військ у західному військовому окрузі Москви. Якщо Путін здатен блефувати на шляху до перемоги в Україні, то на якій підставі ми можемо вважати, що він не спробує зробити те ж саме в країнах Балтії? Це чітко розуміють у Східній і Північній Європі, і саме тому традиційно нейтральні Швеція і Фінляндія хочуть вступити до Північноатлантичного альянсу..

В Україні воюють і, на жаль, гинуть українці. Сполучені Штати не мають жодного солдата на цій території. Але ми зацікавлені у наданні військової підтримки, необхідної Україні для перемоги у цій війні і витіснення всіх російських окупаційних і загарбницьких сил з української території. Ніхто не хоче більш ніж українці, щоб війна закінчилася якомога швидше, але вони вірять, і небезпідставно, що можуть перемогти, якщо якнайшвидше отримають необхідну їм допомогу. Зараз не час виривати російську поразку з пащі перемоги України.

Про авторів:

Вільям Тейлор – колишній посол США в Україні (з 2006 по 2009 рік) і тимчасовий повірений у справах США в Україні у 2019-2020 роках.

Девід Крамер – виконавчий директор Інституту Джорджа Буша і колишній помічник держсекретаря в Бюро з питань демократії, прав людини і праці в адміністрації Джорджа Буша.

Джон Гербст – старший директор Євразійського центру Атлантичної ради та колишній посол США в Україні (з вересня 2003 по травень 2006 року).

Джерело: The Atlantic

 

Крім того, у Wall Street Journal на цю ж тему вийшла відповідь неоізоляціоністам – стаття Карла Роува, старшого радника і заступника голови адміністрації Джорджа Буша (2000-2007 рр.), відомого як “архітектор” кампаній президента Буша. Він також звернув увагу, що неоізоляціоністи намагаються звинуватити у війні Росії проти України США, і покладає відповідальність за цю війну виключно на кремлівського диктатора: “саме прагнення Путіна відновити російську імперію призвело до того, що Росія захопила Крим у 2014 році та вторглася на решту України більше року тому”.

На закиди, що ця війна США не стосується, Карл Рову відповідає: “Героїчний опір України Росії, ворожій до США силі, різко покращив стратегічну позицію Америки у всьому світі. кремль став набагато слабшим, у той час як НАТО, до складу якого входять багато наших найбільш надійних союзників, стало набагато сильнішим і згуртованими, ніж це було з часів Холодної війни. Але якщо Росія переможе у війні, цей прогрес згорнеться”.

Він акцентує, що перемога Путіна також підбадьорить “деяких дуже неприємних персонажів на світовій арені, включаючи Кім Чен Ина з Північної Кореї, мулл Ірану та Сі Цзіньпіна з Китаю”.

Путін ясно дав зрозуміти, що волів би, аби його кривавий авантюризм у Європі не закінчувався в Україні. Окрім ствердження у своєму есе “Про історичну єдність росіян і українців” у липні 2021 року, що “справжній суверенітет України можливий лише в партнерстві з Росією”, Путін пригадав, що Литва, Молдова, Білорусь та частини Польщі і Словаччини колись були невід’ємними частинами Росії. “Силовик сказав нам, що хоче захопити більше території, і кілька його цілей – союзники по НАТО, яким США зобов’язалися за договором надати допомогу у вигляді наших збройних сил, якщо на них нападуть. Неізоляціоністи турбуються, скільки коштує Америці зброя та допомога Україні, але припинення нашої підтримки ризикує життям американців”, – наголошує автор. Більш того, Росія не відповідає не лише стратегічним, але й економічним інтересам США: якщо Путін завоює Україну і вимагатиме лояльності від країн Європи, це призведе до зменшення експорту американських товарів до Євросоюзу, а торгівельні та інвестиційні відносин США і ЄС є найбільшими у світі.

“Можете не сумніватися, що Європа не буде імпортувати багато скрапленого природного газу з Луїзіани, якщо Путін завоює Україну. Континент отримуватиме енергію від безконтрольної диктатури на сході. І замість того, щоб Європа купувала все – від комп’ютерів і сільськогосподарської техніки до споживчих товарів і бізнес-послуг у США, Китай і Росія, швидше за все, використають своє партнерство “без обмежень”, щоб змусити Європу купувати у них. Все це коштуватиме американцям  робочих місць і економічного зростання”, – йдеться у статті.

“Перемога Путіна в Україні також поставила б під сумнів рішучість Америки в Азії. Наші союзники там, швидше за все, зміцнлять торговельні та інвестиційні зв’язки з КНР за рахунок США. А якщо Китай вторгнеться на Тайвань, попрощайтеся з товарами на 43,7 мільярда доларів, які Америка продала острівній державі у 2022 році, і з нашим імпортом на 91,8 мільярда доларів, в основному чіпами та електронними компонентами. Пам’ятаєте, як пандемія COVID скоротила поставки напівпровідників у 2020-му? Це буде набагато гірше”, – попереджає автор WSJ.

Натомість надання військової допомоги Києву – це, перш за все, плюс для економіки США, адже Вашингтон значною мірою оплачує працю американських робітників, які виготовляють зброю, кулі, ракети та обладнання для подальшої передачі в Україну.

“Якщо США покинуть Україну попри всю її мужність та жертви, це буде стратегічною, економічною і моральною катастрофою, яка зменшить наш вплив у світі і завдасть шкоди нашій економіці. Допомагаючи Україні, ми ставимо інтереси Америки на перше місце”, – завершує свою колонку Карл Роув.

Джерело: Wall Street Journal