На Вашингтонському саміті НАТО Україні готуються подати особливу «страву» 

0
70

Що? Знову?

На жаль, так: НАТО вкотре готує для України щось особливе замість запрошення вступити до Альянсу на Вашингтонському саміті організації.

Хоча в Києві посилюється скепсис щодо перспектив членства у військово-політичному союзі та закріплюється тренд на підписання двосторонніх угод про співробітництво у сфері безпеки, курс на членство в НАТО залишається стабільним. Як у найближчому майбутньому залишається незмінною й тактична мета — отримати запрошення на липневому саміті у Вашингтоні. От тільки ця мета стає дедалі недосяжнішою через позицію двох країн — США та ФРН.

На Київському безпековому форумі віцепрем’єр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина з несподіваною відвертістю заявила про те, що часто обговорювали в кулуарах: США не дають змоги вести розмову про вступ нашої країни до НАТО. «Нині весь діалог із союзниками зі штаб-квартири зводиться до меседжу: «Будь ласка, поводьтеся спокійно на Вашингтонському саміті, бо ми не знаємо, яким буде твіт Трампа після зустрічі лідерів», — розповіла Стефанішина.

Українське керівництво розглядає запрошення як демонстрацію підтримки Києва під час російської агресії, як політичний сигнал Путіну про те, що Кремль не має права вето на прийом нових членів до НАТО й майбутнє членство України в Альянсі не є предметом торгу. Розуміючи, що до кінця війни шлях до оборонного союзу закрито, Київ вбачає у запрошенні юридично зобов’язувальний формат, що гарантує як членство в трансатлантичній організації, так і відсутність переговорів за спиною нашої країни.

Річ у тім, що в українській столиці небезпідставно вважають: формула Вільнюського саміту (хоча «майбутнє України — в НАТО», але запрошення відправлять, «коли союзники погодяться й умови буде виконано») має всі шанси повторити обіцянки саміту Бухарестського. Нагадаємо, що 2008 року країни Альянсу погодилися, що Україна та Грузія стануть членами організації, й підтримали їхні заявки на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Однак ні Київ, ні Тбілісі запрошення так і не отримали.

При тому, що в штаб-квартирі організації та столицях її країн-членів тривають дискусії про можливе прийняття нашої країни навіть за наявності окупованої Росією території, багато хто в Альянсі вже сам факт запрошення розглядає як юридичне зобов’язання застосувати статтю 5 Вашингтонського договору для захисту України. Аргумент Києва, що запрошення не рівноцінне членству, не діє. Звісно ж, посилання на статтю 5 — це відмовка наших партнерів із НАТО.

Серед причин, із яких у Вашингтоні та Берліні відмовляються схвалити запрошення Києва на саміті, часто називають небажання лідерів США та ФРН провокувати Путіна, який шантажує Захід ядерною зброєю. Крім того, Джо Байден і Олаф Шольц наполягають, аби рішення про запрошення ухвалювали після проведення Києвом певних реформ. Та хоча Київ і пропонує, щоб, як і у випадку з ЄС, було висунуто певні критерії для набуття членства, цілі та строки переговорів, у НАТО до такого кроку вдаватися не хочуть.

Цілком імовірно, що в основі мотивів Вашингтона насправді лежить страх. Тільки не перед ескалацією й прямим протистоянням із Росією, а перед публічною демонстрацією всьому світу того, що США вже не мають визначального впливу на союзників із НАТО, який мали впродовж минулих десятиліть.

Історія з прийомом до Альянсу Швеції, коли Штатам місяцями не вдавалося подолати спротив Туреччини й Угорщини, та катастрофою на Бухарестському саміті, коли Джордж Буш-молодший не зумів переконати Ангелу Меркель і Ніколя Саркозі підтримати надання Україні ПДЧ, не забуваються. Й у Вашингтоні побоюються, що якщо США виступлять із ініціативою запросити Україну, а союзники їх знову не підтримають, це стане мегапровалом ювілейного саміту НАТО.

У Німеччини ж інші мотиви. Складається стійке враження: попри масштабну фінансову та військову підтримку нашої країни та декларації, що Росія не має виграти війну, в Берліні бажають зберегти максимум можливостей для діалогу з Москвою, розглядаючи членство Києва в НАТО як імовірну розмінну монету для переговорів щодо мирного врегулювання війни Росії з Україною. (Не виключено, що такий самий підхід поділяють і у Вашингтоні.)

Попри ці сигнали від наших партнерів, що розчаровують, Київ і далі просуває ідею щодо офіційного запрошення нашої країни до Альянсу на Вашингтонському саміті, сподіваючись, що Білий дім усе-таки змінить свою позицію. Наша наполегливість дратує.

І дуже важливо не повторити помилки, якої припустилася Банкова перед Вільнюським самітом, коли українське керівництво агресивно просувало пропозицію, щоби НАТО запросило Україну стати членом Альянсу в литовській столиці. Тоді Київ, з одного боку, спричинив завищені очікування в українському суспільстві. З іншого — роздратування й обурення в наших західних партнерів, які вирішили, що український президент надто далеко зайшов, домагаючись своєї мети жорстким дипломатичним пресингом.

Наразі, згідно з інформацією ЗМІ, ні у Вашингтоні, ні в Брюсселі американська влада не комунікує з українською стороною на тему липневого саміту. Втім, наші партнери з НАТО пропонують компромісні варіанти.

Так, за даними Foreign Affairs, один із них полягає в тому, щоб відправити Україні запрошення, але не вчиняти жодних дій до пори до часу. Foreign Affairs також підтвердило інформацію про те, що «східне крило» — країни Балтії, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія — лобіює ініціативу щодо ухвалення на саміті рішення «розпочати переговори про вступ України до НАТО».

Ці жести ні до чого не зобов’язують, однак і їх блокують США та Німеччина. Сам Вашингтон пропонує варіант, що, на його думку, має як наповнити змістом липневий саміт, так і задовольнити амбіції Києва. Йдеться про ініціативу створення місії НАТО з трансформації, яку озвучив радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван на зустрічі радників із національної безпеки країн — членів Альянсу, що відбулася 7 лютого.

Наразі незрозумілі ні її цілі, ні мандат. Але очевидно, що ця місія буде пов’язана не з членством України в Альянсі, а з наданням допомоги нашій країні. З одного боку, така ініціатива декларує подальшу підтримку нашої країни. З іншого — не є чинником прискорення реалізації курсу з набуття членства Києва в НАТО.

Просуваючи ідею створення місії з трансформації, Вашингтон переслідує щонайменше дві взаємозалежні цілі. По-перше, наповнити змістом саміт, який скликають з нагоди 75-річчя НАТО, надавши щось нове Україні. По-друге, з огляду на загрозу повернення до Білого дому Дональда Трампа перемкнути на саміті координацію надання військової допомоги Україні з формату «Рамштайн» на НАТО й «продати» це як серйозне досягнення зустрічі союзників у Вашингтоні.

Однак низка країн сприйняла американську ініціативу негативно.

Угорщина, Німеччина, Словаччина, Туреччина виступають проти постачання озброєння Україні через Альянс, побоюючись, що це виставить НАТО як сторону, що воює, й призведе до прямої конфронтації з Росією. Вони виступають за те, щоб військово-технічна допомога нашій країні й далі надавалася на двосторонньому рівні. Проти також країни Скандинавії та Балтії. Вони вважають, що через НАТО (враховуючи консенсусний формат ухвалення рішення) буде важко узгоджувати військове постачання Україні.

Оскільки ще до кінця не зрозуміло, яким буде мандат місії, позиція Києва стосовно американської ініціативи лише формується. Але, зважаючи на все, домінує негативне ставлення до цієї ідеї: адже ніщо не заважає тому ж таки Віктору Орбану накласти вето на постачання зброї та військової техніки нашій країні. Скепсис щодо місії зростає в міру того, як у Києві зменшується довіра до НАТО як організації: занадто багато обіцянок і занадто мало реальних справ.

Наприклад, дуже повільно і з великим дефіцитом грошей реалізуються проєкти в межах Комплексного пакета допомоги (багаторічна програма підтримки — уніфікований трастовий фонд, націлений на зміцнення нашої обороноздатності). Члени НАТО зобов’язалися щороку виділяти Україні 500 млн євро на довгострокові проекти в межах КПД. Однак на сьогодні наші партнери з Альянсу виділили лише близько однієї десятої від необхідної суми.

По суті, вигадуючи special for Ukraine місію Альянсу з трансформації, Вашингтон хоче нічого не дати Києву, наповнюючи зміст саміту порожніми ініціативами й обмежуючись повторенням формули Вільнюського саміту: запрошення надішлють, коли вирішать союзники. Але до цього світлого майбутнього нам іще треба протриматися на полі бою. І питання полягає не в тому, опиниться наша країна в сірій зоні чи стане членом НАТО, а в тому, чи залишиться Україна на політичній карті, а українці — на етнографічній.

Не виключено: задля того, щоби Вашингтонський саміт мав гарну обгортку, в Білому домі вирішать підписати з українською стороною двосторонню угоду про співробітництво у сфері безпеки. Нагадаємо, що такі угоди є елементами реалізації «стратегії дикобраза», спрямованими на посилення обороноздатності нашої країни. Ці двосторонні домовленості не захистять нас у майбутньому й від нової агресії Росії. Але вони підвищують для агресора ціну вторгнення.

Як зауважив на Київському безпековому форумі експерт Центру Rasmussen Global Гаррі Недельку, «побутує думка, що запрошення України до НАТО призведе до ескалації війни. Але Путін повсякчас ескалує війну. Запрошення ж України на Вашингтонському саміті може зменшити ескалацію». Зі свого боку експосол США в Україні, партнер Центру міжнародної безпеки та співробітництва Стенфордського університету Стівен Пайфер вважає, що якщо Україна залишиться без членства в НАТО, «це буде рецептом нестабільності».

Ось і виходить, що відсутність запрошення стати членом НАТО — це запрошення Путіну продовжувати війну на знищення України та українців.

Володимир Кравченко

Фото з відкритих джерел