Де в США «сховалося» найбільше прихильників Трампа

0
59

Коли 2016-го Дональд Трамп переміг на президентських виборах, більшість політиків і журналістів у всіх великих американських ЗМІ до слів «перемога Трампа на виборах» додавали слово «несподівана».

Річ у тім, що провідні журналісти, які зазвичай живуть у містах, зроду не бачили прихильників Трампа. Трампістів не було ні серед їхніх друзів, ні серед колег, ні серед сусідів. Наприклад, у такому місті, як Нью-Йорк, близько 80% населення проголосували за Гілларі Клінтон. Розгледіти в багатомільйонному мегаполісі жменьку трампістів було важко.

Навіть у менших містах популярність Трампа була неочевидною. У невеликому університетському містечку Лексінгтон у штаті Вірджинія, де я живу під час навчального року, на доглянутих галявинах перед гарненькими будиночками стирчали плакати із закликами голосувати за Клінтон, а плакатів за Трампа майже не було. Але варто було виїхати за межі міста, як світ на очах змінювався. Уздовж шосе перед одноповерхівками, нерідко прикрашеними американським прапором, маячіли плакати за Трампа. Таких плакатів по всій сільській місцевості США було безліч. Кілометр за кілометром подорожуючи путівцями країни, можна було не зустріти жодного заклику голосувати за Клінтон.

Перемога Трампа стала, за словами Politico, «помстою сільського виборця», який ненавидить «ліберальні міські еліти». Після чотирьох років президентства Трампа й більш як трьох років президентства Байдена конфлікт між містом і селом не пригамувався й почуття до Трампа в американців, які живуть у місцях із низькою щільністю населення, не згасли.

Своєрідним гімном сільської місцевості стала випущена торік пісня Try That In A Small Town («Спробуй-но таке в маленькому містечку»). Пісня розповідає про різницю між людьми у великих містах і сільських районах («маленьких містечках»), де, за словами автора, люди не терпітимуть неповаги до поліції або американського прапора: «Спробуй-но зробити таке в маленькому містечку. Побачиш, як далеко ти зможеш утекти. В маленькому містечку, повному хороших хлопців, вихованих як слід». У пісні чутно гнів сільських жителів, які вірять у свою моральну перевагу над містом і романтизують насильство: у «правильно вихованих хлопців» у цій пісні є рушниця — «дідів подарунок». Цей «дід» уособлює не лише наступність насильства, а й закоріненість сільських поколінь, вочевидь, не властиву міським «космополітам». (Тут важко не помітити й російський прототип — «наших мальчіков» зі злочинної армії РФ, вдячних «дєду за побєду».)

Опитування жителів сільської місцевості, проведене The Washington Post, виявило вкорінену ворожість селян до тих, хто живе в міських районах. Майже сім із десяти сільських жителів зазначили, що їхні цінності відрізняються від цінностей людей, які живуть у великих містах, а четверо з десяти заявили, що їхні цінності «дуже відрізняються» від цінностей городян.

Місто, на думку селян, нав’язує їм чужі ідеали багатокультурного та секулярного суспільства з його толерантністю щодо іммігрантів, прагненням гендерної рівноправності та рівноправності сексуальних меншин.

Згідно з розслідуванням NPR, у сфері зовнішньої політики жителі сільської місцевості, на відміну від містян, підтримують ізоляціонізм. Допомога Україні здається їм витратою ресурсів, які стали б у пригоді їм самим.

На виборах сільські жителі — це сила. Вони становлять лише п’яту частину населення США, але мають на виборах непропорційну вагу порівняно з городянами. Річ у тім, що згідно з американською Конституцією, кожен штат у Конгресі представляють два сенатори. Штати, де немає великих міст і практично все населення є сільськими жителями, мають рівне представництво з густонаселеними штатами, де домінують міста. Наприклад, Вайомінг із населенням близько 500 тисяч має таке саме представництво в Сенаті, як і штат Нью-Йорк, де живе майже 20 мільйонів. Ось чому на останніх шести виборах до Сенату демократи здобули загалом на 34 мільйони голосів більше, та водночас лише раз одержали абсолютну більшість сенаторів.

Та сама проблема виникає й під час президентських виборів. Кожен штат має кількість вибірників, рівну кількості місць у Палаті представників і обумовлену кількістю населення плюс два вибірники від сенаторів. У підсумку на останніх шести виборах демократи виграли більшість голосів п’ять разів, а президентство — лише тричі.

Сільська місцевість є сильною політично, але не економічно.

2008 року кандидатка у віцепрезиденти від Республіканської партії Сара Пейлін заявила, що «справжньою Америкою» є лише малі селища, де мешкають близькі до землі працьовиті й богобоязкі патріоти. У сентиментальній уяві багатьох американців одразу постав фермер із традиційним малим господарством. Але це — ілюзія. Насправді ж, пише в книзі «Брехня землі» (The Lies of the Land) історик Стівен Конн, невеликі ферми, що належали колись одній родині, майже зникли щонайменше понад півстоліття тому. Загрожують фермерам, які залишилися, та їхньому способу життя не ліберальні еліти міст, а великий бізнес і технологічний прогрес. Сільське господарство, пише Конн, стало високотехнологічним заняттям, поля нагадують фабрики, де панує автоматизація. Унаслідок механізації й далі зменшується кількість людей, зайнятих у сільському господарстві. Сьогодні американське сільське господарство виробляє у понад п’ять разів більше, ніж 75 років тому, але за той самий період кількість сільськогосподарських робітників зменшилася приблизно на дві третини завдяки техніці, поліпшеному насінню, добривам і пестицидам.

Хто ж, якщо не фермери, населяє американську глибинку? Минулого століття в сільську місцевість переселилися заводи, фабрики, м’ясокомбінати. Крім того, в таких місцях, як Аппалачі, робочі місця створював видобуток копалин.

Проте індустрія, що замінила фермерство, не принесла сільській місцевості довговічного процвітання. Поступово заводи почали закривати. Проіржавілі й занедбані фабрики, покинуті будинки, забиті вітрини магазинів і залізничні станції, де більше ніколи не зупиняються потяги, — знайомі складники містечок США.

Особливо сумна картина — в районах Аппалачів, де видобувають вугілля. Гірську місцевість спотворено купами шлаку, зрізаними верхівками гір, резервуарами для зберігання токсичних речовин і, як завжди, занедбаними будинками. І це не дивно — за останні три десятиліття вугільна промисловість США дуже змінилася. За цей час, хоча видобуток вугілля збільшився вдвічі, кількість шахт зменшилася втричі, а шахтарів — удвічі.

У книзі «Біла лють села: Загроза для американської демократії» (The White Rural Rage: The Threat to American Democracy) Том Шаллер і Пол Волдман доводять, що обіцянки Трампа та Республіканської партії повернути в сільську місцевість робочі місця й економічний добробут є брехнею. Колесо технологічного прогресу назад не прокрутити.

І правда, 2016 року Трамп, для переконливості надягнувши шахтарську каску, пообіцяв шахтарям на мітингу в Західній Вірджинії, що вони «працюватимуть не покладаючи рук». Звісно, цього не сталося. Нові технології не передбачають збільшення робочих місць.

Трамп обіцяв повернути робочі місця й на виробництвах Середнього Заходу в районах так званого Іржавого поясу, але й цього не сталося. Навпаки, на думку провідних економістів, Трампу вдалося навіть погіршити ситуацію впровадженням нових тарифів і втягнути виробничі галузі в рецесію.

Федеральний уряд допомагає селянам: є програми соціального забезпечення, дешеве медичне страхування, позики дрібним фермерам і малим бізнесам тощо. Ці програми існують завдяки переведенню коштів із багатих «міських» штатів, таких як Нью-Джерсі, у бідні «сільські» штати, такі як Західна Вірджинія.

Але ця допомога не відновлює почуття власної гідності людей, які вважають себе «сіллю землі» й патріотами, котрі не з власної вини втратили добре оплачувану роботу й змушені або залишати рідні місця, або працювати в сфері обслуговування.

Трамп розуміє настрій цих людей і роль емоцій у політиці. Він добре вміє роздмухувати й направляти уражене самолюбство села. У своїх виступах, адресованих селянам, він невтомно підсовує їм цапів-відбувайлів і звинувачує в усіх негараздах іммігрантів і міські «еліти». Не маючи реальної можливості змінити економічну ситуацію, він обіцяє своїм виборцям абстрактне почуття величі. Лестячи самолюбству сільських жителів, він натякає на їхню силу. У разі своєї поразки на виборах 2024 року Трамп нещодавно обіцяв криваву бійню, мабуть, підбурюючи до актів насильства «хороших хлопців» із сільської місцевості.

Якщо Трамп програє, організувати громадянську війну між містом і селом буде не так просто. Та якщо він переможе, американська демократія під тиском селян і їхнього авторитарного ставленика може впасти. І це буде катастрофа світового масштабу.

Анна Бродські-Кроткіна

Фото з відкритих джерел