В Конгресі крига скресла. Що далі з допомогою Україні?

0
44

З надією, але без ейфорії

Нарешті. 20 квітня після піврічних зволікань Палата представників Конгресу США ухвалила законопроєкт про додаткову безпекову допомогу Україні разом із двома іншими законопроєктами аналогічної спрямованості щодо допомоги Ізраїлю та союзникам США в Індо-Тихоокеанському регіоні, а також безпековий законопроєкт, що передбачає, зокрема, конфіскацію й подальше передавання Україні російських державних активів у США й нові санкції проти Ірану.

Згідно із затвердженою процедурою розгляду питання, після ухвалення кожного з документів їх буде зведено в один комплексний законопроєкт, який буде спрямовано до Сенату США. Аби пришвидшити ухвалення комплексного документу, зміст законопроєктів про безпекову допомогу було максимально наближено до того, що ухвалив Сенат. Лідер сенатської більшості Чак Шумер пообіцяв, що законопроєкт, отриманий від Палати представників, буде оперативно затверджено наступного тижня (голосування очікується у вівторок) і передано на підпис президенту США.

Зміст законопроєкту про додаткову безпекову допомогу Україні досить повно висвітлювали американські та українські ЗМІ, тому зупинюся лише на найбільш значущих, на мою думку, положеннях.

Центральне місце посідають оборонні видатки обсягом 49,9 млрд дол.: ця сума дає змогу задовольнити значну частину потреб ЗСУ навіть за умови радикальної зміни у вищих ешелонах політичної влади у Вашингтоні внаслідок листопадових виборів. Новою особливістю допомоги з боку США (це одна з відмінностей законопроєкту від сенатського варіанту) є положення про повернення коштів, наданих на економічну підтримку, та заборона їх використання для виплати пенсій. Не варто драматизувати цю обставину, особливо з огляду на те, що раніше робилися заяви про переведення на кредитну основу всієї американської допомоги (власне кажучи, на цьому принципі побудований ленд-ліз). Крім того, в законопроєкт закладено положення, що передбачають можливість часткового й навіть повного скасування української заборгованості.

Важливим елементом законопроєкту є вимога співмірності витрат США на допомогу Україні з підтримкою, що її надають інші донори (50 на 50). І нам, і нашим європейським партнерам варто врахувати, що ця тема має досить широку підтримку в США, й не лише серед Республіканської партії та її електорату. Водночас проєкт закону надає президенту США право виходити за межі зазначеного ліміту.

Законопроєкт містить два положення, які вельми позитивно сприйняли в Україні. Одне з них зобов’язує держсекретаря та міністра оборони США представити Конгресу «стратегію підтримки України проти агресії з боку Російської Федерації», аби «прискорити перемогу України над російськими силами вторгнення у спосіб, який би найбільше відповідав інтересам і потребам Сполучених Штатів». В цьому ж підрозділі тексту згадується, що стратегія має визначити види озброєння, які ще не постачаються Україні, але можуть сприяти досягненню нею значних результатів на фронті. Окремо в законопроєкті наголошується на передаванні Україні ATACMS дальнього радіусу діїякі «допоможуть уряду України захиститися й досягти перемоги над Російською Федерацією». Втім, варто зауважити, що заклик надати Україні ATACMS дальнього радіусу дії супроводжується «зауваженням»: президент США може вирішити, що така дія суперечить інтересам національної безпеки США. Гадаю, що в такий спосіб автори законопроєкту врахували позицію демократів, які дуже чутливо ставляться до будь-яких зазіхань на прерогативи свого лідера.

Після завершення всіх конгресових процедур Міністерство оборони США готове оперативно надіслати в Україну великий пакет військової допомоги. Ймовірно, він міститиме боєприпаси, насамперед 155-міліметрові снаряди, які використовуються в натовських гаубицях, і ракети для систем середнього радіусу дії.

Сподіваємося, що події розвиватимуться далі за швидким сценарієм, але навіть успішне завершення конгресового марафону не викликає ейфорії або, принаймні, відчуття, що «життя налагоджується».

Так, двопартійна підтримка України на Капітолійському пагорбі й у США загалом зберігається, витримавши перевірку на міцність в «аеродинамічній трубі» дискусій у Конгресі та за його стінами. Показовою є й еволюція позиції спікера Майка Джонсона, який свого часу голосував проти підтримки України й протягом шести місяців перебування на посаді блокував усі спроби винести безпековий законопроєкт на розгляд Палати, але знайшов мужність протистояти шантажу колег із крайнього правого флангу й діяти відповідно до своїх заяв про необхідність «захистити свободу й не допустити, щоби Володимир Путін марширував Європою».

Втім, безпроблемне продовження двопартійної підтримки України не можна вважати гарантованим. Передусім це пов’язано із ситуацією в Республіканській партії та її подальшим дрейфом у бік ізоляціонізму під впливом настроїв партійної «бази». Ухвалення допомоги Україні було забезпечено цього разу завдяки голосам демократів (210). Водночас республіканська фракція виявилася розділеною майже навпіл, і більшість (112) конгресменів-республіканців проголосувала проти.

Виразником і активним провідником антиукраїнських поглядів є крайнє праве крило партії, яке не лише сприймає підтримку України крізь призму політичної боротьби з демократами, а й активно транслює «аргументи» російської пропаганди. Достатньо було послухати виступ під час дебатів скандальної депутатки Марджорі Тейлор Грін.

Крайні праві республіканці є правовірними трампістами. В дні, що передували голосуванню в Палаті, складалося враження, що Дональд Трамп пом’якшив свою позицію проти ухвалення додаткового безпекового фінансування для України. Цікаво, що ми прочитаємо в його соціальному аккаунті найближчим часом?

Насамкінець. Згода Конгресу на виділення фінансових ресурсів, необхідних для продовження допомоги Україні, не знімає з порядку денного принаймні дві проблеми, без вирішення яких неможливе закінчення війни проти російської агресії на прийнятних для України умовах. По-перше, відсутність у США та Заходу загалом визначеності стосовно глибини поразки Росії, що безпосередньо впливає на багато компонентів допомоги, яку отримує наша держава, та часто сприяє розпливчатості політичних меседжів, які ретельно аналізують у Кремлі. По-друге, необхідність радикального скорочення фази обговорення ініціатив та створення «коаліцій» із допомоги Україні й навпаки, прискорення реалізації затверджених заходів. За словами самого Джо Байдена, «чинник часу має вирішальне значення». Дуже прикро, що ці питання залишаються актуальними на третьому році війни, надто з огляду на українські жертви та російське просування на фронті.

Олег Шамшур
Фото: voanews.com