Нам потрібна перемога! А Заходу? Під кутом саміту НАТО

0
25

Не покидає відчуття, що час титанів у світовій політиці закінчився.

Світ зараз узагалі ніби залишився майже зовсім без дорослих. Коли лідерів держав обирають технології — на будь-яку комаху правильно направляється світло, гроші, політологічні рекомендації, — в цій проєкції вона видається тигром, але це не міняє суті.

Україна на всіх рівнях, від високих кабінетів до домашніх кухонь і соцмереж, тупцюючи по «злитих» версіях плану імовірних перемовин із Росією, дебатує по кожному пункту, що стосується цілісності держави.

А тим часом над Миргородом, на Полтавщині, по кілька годин безкарно шастають розвідувальні дрони; Москва продовжує гатити по українській енергетиці, американські ж політологи, змагаючись у точності аналітичного прогнозу, зважують, чи продовжить Джо Байден боротьбу за президентське крісло, чи зійде з дистанції.

Явні й приховані антиукраїнські союзи 

Партнери України наразі випускають з уваги, що на міжнародній арені саме Китай хоче стати новою Америкою. Росія і колишні країни третього світу є лише ресурсом для досягнення його мети.

Російська агресія проти України — це портал для атаки на західну цивілізацію, щоб забезпечити домінування автократій.

Війна в Україні має вирішальне значення для встановлення майбутнього світового порядку. Корейська Народно-Демократична Республіка існує винятково завдяки фінансовій та ресурсній підтримці Китаю.

Договір з Росією лише розширює можливості цих своєрідних союзників формувати нову військово-політичну вісь з позиції сили.

Найближчим часом, за даними російських ЗМІ, отриманих від інсайдів російського МЗС, Москва збирається підписати договір «Про всеосяжну співпрацю» з Іраном.

Водночас індійська газета The Tribune повідомила про візит за день до саміту НАТО у Вашингтоні, 8 липня, до Путіна новообраного прем’єра Індії Нарендри Моді.

У 2019 році він зустрічався з Путіним у Владивостоку. Делі не виступив із засудженням воєнного вторгнення в Україну, не став підписувати швейцарське комюніке і є одним із головних російських інвесторів, купуючи ледь не половину її нафти.

Можливо, титани підсліпуваті, тому вони не хочуть злазити з порохових бочок.

Джо Байдену і Дональду Трампу, зважаючи на їхній досвід, життєву практику й унікальні знання, неодмінно треба взяти це до уваги для управління й збереження світу.

Щодо Америки, то важко зрозуміти, чи стоїть питання стратегії й відновлення глобального лідерства як умови її процвітання.

Можливо, ми і не поринали б так глибоко в американську історію та політику, якби від неї не залежала українська державність.

Україна може стати тією критичною точкою, натиснувши на яку, Китай і Росія послаблять іще досить молоду і прекрасну демократію, яка після Римської імперії своїм лідерством провела світ до нової цивілізаційної якості існування.

Це не тема дебатів Трампа і Байдена, Байдена і Трампа. Це проблема глобального виживання і переходу на інший, ще не відомий рівень цивілізації. Інакше спільний скляний будинок може розсипатися.

Якщо Америка Трампа самоусунеться від світового лідерства, зануриться в самоізоляційний хаос під тиском вісі зла й диктатур, демократії почнуть падати. А такий варіант може бути.

Після дебатів, котрі ЗМІ визнали невдалими для чинного президента США, політологи зазначають, що в Джо Байдена залишається всього два варіанти, які можуть відновити його шанси на перемогу проти трампізму.

Або замінити чинного віцепрезидента Камалу Гарріс, наприклад на 56-річного популярного губернатора Каліфорнії Гевіна Ньюсома, або, розпочавши жорстку дискусію про тиск на президента, зняти свою кандидатуру на користь іншого кандидата і таким чином демонтувати всі можливості обратися повторно президентом.

Тим більше, якщо про це щодня писатиме американська преса, говоритимуть медіа та кипітимуть соціальні мережі.

Однак Джо Байден прогнозовано нерішучий, не готовий до жорстких кроків і надто суб’єктивний. Він переконаний, що 11 липня Трампу суддя призначить покарання, можливо, з позбавленням волі. Тоді абсолютна більшість американських виборців не захочуть обирати засудженого злочинця і погодяться на менше зло.

Хоча, схоже, це найменше хвилює американських виборців і гіпотетичне судове рішення зовсім не бентежить самого Дональда Трампа.

Україна в центрі дебатів

Як і прогнозувалось, центральною темою дебатів двох кандидатів усе ж була Україна. Висновок не компліментарний для обох: ані Джо Байден, ані Дональд Трамп не мають логічної реальної стратегії завершення війни в Україні.

 

Це створює ризики для майбутнього не лише на європейському континенті, а й для безпеки та стабільності всього світу. Джо Байден продовжує триматись за вже застарілу доктрину, що його головним завданням є одночасно не допустити Третьої світової війни й участі Америки у війні проти Росії, зберегти якимось чином суверенну цілісність російської федерації, а отже і владу Путіна, і не дати йому захопити, денацифікувати Україну.

Але незрозуміло, яким чином це зробити: виснажувати російську економіку і воєнні ресурси санкціями та безкінечними затяжними битвами ЗСУ з російською армією чи чекати відходу Путіна від влади, чи дотиснути Київ, аби він пішов на поступки в інтересах Росії, щоб зберегти обличчя її правителю?

Воєнну перемогу України Джо Байден усе ще не розглядає як єдину історично доведену можливість закінчити війну. Маючи перевагу над Росією, Америка із союзниками так і не винесли уроків з Другої світової війни.

Суть стратегії президента США Рузвельта полягала в тому, щоб надавати союзникам, передусім Британії й Радянському Союзу, якнайбільше зброї без пауз, нарощуючи її поставки.

Джо Байден проціджує збройну допомогу через сито ще й обмежує її використання проти агресора на його ж території. Чудово розуміючи, що без перенесення війни безпосередньо в Росію вона не буде завершена, якщо Україна не піде на поступки.

Неможливо зрозуміти, чи готовий президент Байден буде змінити цю стратегію та проявити необхідні волю і рішучість.

П’ять днів непростих роздумів

Отже, на дебатах з Трампом Байден поставив перед американськими виборцями і перед усіма нами задачу, котра не має простих рішень: чи здатен він фізично витягнути ще один президентський термін, зважаючи на постійні кризи й тиск на нього, що відбуваються системно і вочевидь продовжуватимуться.

Сумніви зародились, але наразі Байден, швидше, йде на вибори, ніж не йде. Його підтримують однопартійці на всіх державних постах. Особливо важливо для американських виборів те, що, хоч і дещо розгублені, але все ж йому висловили підтримку губернатори-демократи.

Водночас в американські ЗМІ просочилось, що організатори виборчої кампанії чинного президента США сказали, що в Байдена є п’ять днів, щоб вирішити, чи піде він на президентські вибори, чи все ж поступиться місцем комусь з однопартійців. П’ять днів закінчуються з останнім днем саміту НАТО у Вашингтоні.

Основне на саміті Альянсу, довкола чого ведуться розмови, — Україна зможе перемогти, якщо матиме достатньо зброї. Не виключено, що озвучувана політика президента Зеленського щодо ймовірного початку перемовин базується на певних «пробних» умовах.

Як-от повернення Херсонської та Запорізької областей, спільне управління Кримом, але позаблоковий статус — це певною мірою є тиском на Захід, аби побачити його реакцію і зрозуміти до кінця: міжнародні партнери з нами чи ні? Узагалі Захід готовий пройти шлях з нами стільки, скільки це буде потрібно, чи ні?

Нам потрібна перемога! А Заходу?

Україні потрібно якнайбільше зброї. Негайно, без затримки. Насправді це не є проблемою для США та їх союзників з погляду підриву їхньої власної обороноздатності.

Бо вона тримається не на танках, артилерії й навіть ППО, а на ядерній зброї як системі майже абсолютного стримування. Якщо надто не занурюватися в психопатичність лідера Північної Кореї.

Байден неохоче дає зброю Україні, попри великий пакет Конгресу в 61 млрд доларів. Зараз зброї менше, вона не має достатньої сили, щоб завдавати високоточних ударів углиб російських військ, аеродромів та інших військових об’єктів.

В Україні має бути зброї більше, аніж у Росії. Для цього Байдену потрібно визначитись у головному: Україна має перемогти. Лише її воєнна перемога, достатня для усвідомлення Путіним неможливості продовжувати війну, може дати шанс на її завершення.

Також необхідно твердо заявити, що використання будь-якого виду ядерної зброї отримає швидку й адекватну відповідь від НАТО.

Путін точно не самогубця, він гравець, геймер війни. Чим довше вона триватиме, тим вище може бути його залежність від постійної потреби брати в ній участь. Ніяких інших ліків проти цього не існує, окрім переваги на полі бою, яка може привести до знищення його солдатиків.

Джо Байден постійно переоцінює Владіміра Путіна. Його обережність, страх перед кремлівським маніяком не тільки паралізують волю діяти рішуче як лідера найбільшої воєнної імперії. Це деморалізує певною мірою союзників, які живуть в ілюзії знайти політичний компроміс із Путіним, що вплинуло й на президента Зеленського.

Трамп у дебатах неприховано маніпулював усім, що стосується війни в Україні. Після когнітивної критики свого суперника другим за силою його тиску на нього було фінансування військової допомоги Україні на безповоротній основі. Це не популізм.

Отже, Трамп не розуміє загрози агресії Путіна для Європи та Америки. При тому, що 70% республіканського електорату виступають за військову допомогу українцям.

Для Росії війна проти США в Україні стала ідеологією, близькою до фашизму. Владімір Путін постійно стверджує про неспроможність демократії загалом та її неможливість для традиціоналістської Росії зокрема.

Підписавши пакт «Про всеосяжне оборонне партнерство з Північною Кореєю», він на цьому геополітичному плацдармі будує ядерний союз проти США та їхніх союзників.

І в таких тривожних процесах Трамп не бачить загрози й не розуміє, що не Київ має виграти війну в Москви, а Америка має перемогти Росію в Україні. І хоча Дональд Трамп у дебатах на запитання модераторів не погодився з ультиматумом Владіміра Путіна про капітуляцію України, жодного розуміння, як він може діяти для завершення війни, немає.

Тетяна ПАРХОМЧУК