Як не дивно на перший погляд, але політичне і стратегічне становище президента Трампа в чомусь схоже на ситуацію у його російського колеги Путіна. Обидва розраховували на швидкоплинну війну хто проти Ірану, хто проти України і обидва опинилися перед лицем довгої війни на виснаження.
Повного збігу між ними немає. Трамп може припинити удари по Ірану і нічого особливого з ним особисто не станеться. Наслідки можуть настати політичні, по-перше, на листопадових виборах в конгрес і привести до переваги демократів в нижній палаті і, по-друге, відгукнуться на президентських виборах в 2028 році. Це досить сильно турбує Трампа, хоча особисто він в наступній президентській кампанії брати участь вже не буде.
У Путіна ситуація набагато гірша. Військова поразка в Україні загрожує серйозною турбулентністю всієї владної російської вертикалі. З самими непередбачуваними наслідками не тільки особисто для Путіна, але і всієї чекістської системи правління в країні.
Вже зараз все виразніше проявляється тенденція перехоплення влади практично вже сформованому свого роду російським КВІР з числа представників спецслужб всіх видів, а їх в Росії вистачає. Також як і в Ірані ніякої ідеологічної начинки у спецслужбістів немає. Є фінансові, економічні інтереси, зав’язані на повний контроль над країною.
Це фактор дуже великої небезпеки для всього західного світу, який не в повній мірі її усвідомлює. Звідси різночитання в Євросоюзі щодо вироблення єдиної лінії щодо як Трампа, так і Путіна. Сюди ж відносяться і гойдання американської зовнішньої політики, зокрема, щодо війни в Україні.
Результати зустрічей у Вашингтоні президента Володимира Зеленського та прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху з Дональдом Трампом показали досить наочно повну невизначеність у напрямку американської політики як в Україні, так і на Близькому Сході.
У Зеленського начебто все досить успішно. Вдалося домовитися щодо ліцензій на виробництво ракет до систем Patriot та подальшої співпраці в інших видах озброєнь. Проте, зустріч пройшла в закритому режимі, без телекамер і журналістів, що для Трампа, з його любов’ю до піару, абсолютно не характерно.
З Нетаньяху аналогічно. Як і з Зеленським говорили менше запланованого часу, причому в обох випадках без перекладачів, що побічно підтверджує думку, що ні про що проривне не домовилися.
У Трампа тепер дві війни, які він припинити, всупереч своїм гучним обіцянкам, не може. Щоб зупинити українську війну потрібно збільшити військову допомогу Києву і посилювати тиск на Москву. Нічого подібного Трамп в першу чергу з внутрішньополітичних міркувань робити не хоче.
При всьому при тому, що в своїй більшості американці на боці України, але розширення допомоги особливою підтримкою не користується. Характерна позиція жорсткої трампістки Лори Лумер. Тепер вона гаряча прихильниця України, в Києві брала інтерв’ю у президента і українських політиків, але завжди підкреслювала, що виборці-республіканці з MAGA (Make America Great Again — Зробимо Америку знову великою) фінансування поставок зброї Києву за американські гроші не підтримують. І це відображає позицію Трампа.
Є, звичайно, і об’єктивні фактори у вигляді виснаження складських запасів ракетних і артилерійських боєприпасів Пентагону. Втягнувшись у війну з Іраном у Вашингтоні повинні думати в першу чергу про постачання всім необхідним ізраїльської армії (ЦАХАЛ) і своїх союзників в Перській затоці. По них боляче б’ють не тільки іранські удари ракетами і безпілотниками, а й перекриття проток Ормуз і Баб-ель-Мандеб.
Кинути Ізраїль і монархії Перської затоки Трамп не може за визначенням. Занадто багато американських інтересів зав’язано на Близькому Сході. З іншого боку, просто так відійти в сторону від війни в Європі він теж не може. Тут вже питання не тільки інтересів, а й стратегічної безпеки самих США.
Швидше за все, Трамп віддасть перевагу діяти на українському напрямку більш далекими проектами на кшталт ліцензій і дозволів на виробництво в Україні різного роду американського ракетного озброєння і боєприпасів за європейські гроші. У тому числі і їх виробництво для поповнення запасів союзників по НАТО.
Побоювання, що Вашингтон зовсім відсторониться від війни в Україні через проблеми на Близькому Сході повною мірою, не виправдовуються. Якась участь залишається. Проте, буде переважати політичний напрямок —основну роль повинна грати Європа, а коли з’явиться можливість укладення хоч якогось перемир’я, що поки не проглядається навіть на далекому горизонті політичного планування, Трамп буде тут як тут і наполягати на своїй участі.
Видається, що найближчим часом слід очікувати якихось нових ініціатив з припинення вогню в Україні. Реально щось почне просуватися в цьому напрямку після зустрічі Трампа з головою Китаю Сі у вересні.
Пекін через президента Казахстану Токаєва вже передав свої побажання Путіну щодо зупинки війни. Поки останній робить вигляд, що не зрозумів. Довго йому грати таку роль не дадуть.
Юрій РАЙХЕЛЬ
Фото: Ahmed Thabet El Hawary
