Дональду Трампу терміново потрібна дипломатична перемога, Путіну — американські поступки, Європі — місце за переговорним столом, а Україні — гарантії, що чергове перемир’я не стане антрактом перед новою російською навалою.
І раптом у цій великій геополітичній грі з’являється Меланія Трамп, яка береться рятувати цивільних в окупованих Олешках.
Поки професійні переговорники не можуть зупинити війну, перша леді демонструє можливість хоча б локального припинення вогню.
Але чи не перетвориться гуманітарна операція на передвиборчий подарунок Путіна Трампу?
Осло: Європа намагається повернутися в гру
20 жовтня Осло стало дипломатичним центром українського питання. Зеленський, американський спецпосланець Стів Віткофф, прем’єр Норвегії Йонас Гар Стьоре, президент Фінляндії Александр Стубб, представники європейських держав і НАТО обговорювали три головні складові можливого врегулювання: території, гарантії безпеки та відбудову. Джаред Кушнер долучився дистанційно.
Головний результат — європейці отримали можливість впливати на американські пропозиції ще до їх представлення Кремлю. Але консультації не означають повноправної участі в переговорах із Росією.
Тут і пролягає фундаментальний конфлікт. Вашингтону потрібна швидка угода, яку Трамп зможе продати виборцям як особисту перемогу. Європі потрібен мир, за який не доведеться розплачуватися новою війною через кілька років. Адже саме європейці фінансуватимуть українську оборону, відбудову та значну частину майбутніх гарантій безпеки.
Американський політолог Роберт Патнем у класичній праці «Diplomacy and Domestic Politics: The Logic of Two-Level Games» пояснював: міжнародні переговори відбуваються одночасно за двома столами — зовнішньополітичним і внутрішньополітичним.
Трамп домовляється з Путіним, але постійно озирається на американського виборця. Європейці ж намагаються не допустити, щоб ціна американського електорального успіху була виставлена Україні.
Петербург: Путін продає готовність говорити
21 жовтня Віткофф уже три години розмовляв із Путіним у Костянтинівському палаці під Петербургом. Помічник російського президента Юрій Ушаков після зустрічі заговорив про можливе відновлення тристоронніх переговорів Україна — США — Росія приблизно 10 листопада, попередньо в Абу-Дабі.
Однак жодного підтвердженого принципового відступу Кремля від територіальних претензій немає. Росія продовжує вимагати українські землі, яких навіть не контролює, і водночас демонструє готовність обговорювати «мир».
Нобелівський лауреат Томас Шеллінг у «The Strategy of Conflict» описував переговори як мистецтво використання загрози й примусу. Путін намагається перетворити власну непоступливість на товар: Москва нібито робить послугу Вашингтону самим фактом повернення за стіл переговорів.
Особливо промовистою стала реакція Ушакова на консультації в Осло. Кремль фактично знецінив їхні результати. Путін хоче домовлятися з Америкою про Україну, але не бажає, щоб Україна та Європа визначали зміст домовленостей.
І поки дипломати обговорюють припинення вогню, російські війська продовжують атаки. Для Кремля війна залишається не перешкодою переговорам, а головним інструментом переговорного тиску.
Олешки: Меланія Трамп перемагає там, де буксує Віткофф
23 жовтня Білий дім оголосив про несподівану домовленість: Росія й Україна погодилися тимчасово припинити бойові дії в окупованих Олешках на Херсонщині для доставлення гуманітарної допомоги та евакуації цивільних.
Посередницею виступила Меланія Трамп. Вашингтон називає датою початку 29 жовтня, тоді як Reuters із посиланням на українську сторону повідомляє про 27 жовтня.
У місті, де до війни мешкали 24 тисячі людей, залишилося приблизно 1700–2000 цивільних, зокрема близько 50 дітей. Після підриву Каховської ГЕС затоплення зазнало приблизно 90% території.
Люди потерпають від нестачі їжі, води, медикаментів. The Washington Post нагадує: до вересневого скидання продовольства з безпілотника допомога не надходила туди з 26 травня.
Меланія використала канал переговорів, створений раніше для повернення українських дітей. За повідомленням Білого дому, через нього вже відбулися шість возз’єднань за участю 34 дітей.
Перша леді заявила, що домовилася навіть про присутність незалежної американської медіаорганізації, яка документуватиме евакуацію.
«Ситуація в Олешках критична», — наголосила вона, пояснюючи необхідність втручання.
Це справді незвична дипломатична конструкція. CBS News підкреслює, що домовленість досягнута саме першою леді, а не президентом чи високопосадовцем адміністрації. Reuters повідомляє також про участь Папи Лева в гуманітарних зусиллях.
Однак гуманітарний успіх ще належить підтвердити практикою. Потрібні безпечні маршрути, міжнародний контроль, добровільність евакуації та гарантії, що Росія не використає операцію для примусового вивезення українців.
І головне: якщо Кремль здатен зупинити вогонь в Олешках, чому не може зробити цього на інших ділянках фронту?
Український фактор американських виборів
За десять днів до виборів Україна несподівано стала частиною американської внутрішньополітичної боротьби.
22 жовтня Reuters опублікувало аналіз із промовистою назвою Trump’s midterm calculus scrambles Ukraine policy — виборчі розрахунки Трампа перекроюють його українську політику. Агентство пов’язує нове потепління відносин Вашингтона з Москвою з наближенням голосування.
Соціологія пояснює цю нервозність. Опитування Economist/YouGov 19–20 жовтня зафіксувало: 46% американських виборців більше довіряють демократам у питанні недопущення нових воєн, лише 22% — республіканцям. У боротьбі з інфляцією співвідношення становить 41% проти 34%. А 67% респондентів відчувають подорожчання бензину.
Аналітики Chatham House у матеріалі від 15 жовтня назвали цьогорічні проміжні вибори незвичайними саме через вплив зовнішньої політики на внутрішні економічні настрої. Американці дедалі тісніше пов’язують міжнародні авантюри адміністрації з вартістю власного життя.
Трампу потрібен миротворчий результат. І домовленість Меланії може стати символічним подарунком республіканській кампанії. Але навряд чи дві тисячі врятованих українців переважать для американського виборця ціни на пальне, інфляцію та страх нових воєн.
Політолог Джозеф Най у концепції soft power пояснював, як політичні цілі досягаються через привабливість і довіру, а не примус. Меланія сьогодні використовує саме цей інструмент. Путін же може спробувати використати її гуманітарний успіх для пом’якшення образу власного режиму.
Новий Конгрес: українська ставка на двопартійність
Для України вирішальне значення матиме не стільки результат гуманітарної операції, скільки нова конфігурація Конгресу.
Демократи мають реальні перспективи повернути Палату представників; боротьба за Сенат складніша. У разі перемоги демократи отримають керівництво парламентськими комітетами, можливість проводити розслідування щодо російських оборудок адміністрації, контролювати бюджетні рішення та посилювати санкційний тиск.
Однак навіть демократичний Конгрес не зможе автоматично змінити політику Трампа. Президентське вето, сенатські процедури й розбіжності всередині самих демократів залишаться серйозними обмеженнями.
Тому Україні потрібна не ставка на поразку республіканців, а відновлення широкої двопартійної коаліції.
І тут особливо дивною виглядає затримка з призначенням українського посла у Вашингтоні.
Можна припустити, що Банкова очікує виборів, щоб зрозуміти, з ким доведеться працювати в новому Конгресі. Але доказів саме такого мотиву кадрової паузи немає.
До того ж це була б хибна дипломатична логіка. Посол повинен формувати зв’язки до виборів, а не після них. Працювати з комітетами, обома партіями, оборонною промисловістю, аналітичними центрами й майбутніми конгресменами. Україні потрібен не посол при Трампі, а посол у Сполучених Штатах. Це різні дипломатичні професії.
Женева замість Абу-Дабі: Кремль торгується навіть географією
Москва назвала Абу-Дабі можливим місцем тристоронніх переговорів у першій половині листопада. Reuters водночас повідомляє, що розглядається й Швейцарія. Отже, перенесення до Женеви поки не підтверджене.
Але головна проблема — не географія, а склад учасників.
Росія наполягає на форматі Україна — США — РФ, фактично залишаючи Європу поза переговорним столом. Для Кремля це ідеальна конструкція: американці тиснуть на українців, Москва торгується за території, а європейці потім оплачують наслідки.
Київ повинен наполягати на участі ЄС у погодженні гарантій безпеки, санкційного режиму, контролю припинення вогню та відбудови. Без Європи ці рішення просто неможливо реалізувати.
Реалістичним компромісом може стати паралельний переговорний механізм: тристоронні консультації щодо військового припинення вогню й ширший формат за участю європейських партнерів для визначення політичних та безпекових умов миру.
Причому європейську участь слід забезпечити до початку фінального торгу, а не після нього.
Мир, який може виявитися пасткою
У листопаді Трамп може отримати Конгрес, який істотно обмежить його політичну свободу. Путін може отримати додатковий час для перегрупування військ. Європа ризикує отримати рахунок за угоду, яку не погоджувала. Україна — чергове перемир’я без гарантій.
Американський політолог Джон Міршаймер у теорії наступального реалізму описує міжнародну систему як середовище, де великі держави прагнуть максимізувати власну силу. Але саме український досвід демонструє небезпеку домовленостей, у яких безпека агресора забезпечується коштом суверенітету його жертви.
Тому головне завдання Києва — не просто добитися припинення вогню, а створити механізм, який зробить нову російську агресію політично, економічно й військово неприйнятною для Кремля.
Олешки показали, що навіть маленька гуманітарна домовленість може рятувати життя. Осло — що Європа здатна консолідувати позицію. Петербург — що Путін готовий торгуватися. Але жодна з цих подій не довела готовності Росії відмовитися від агресії.
Найгірший результат цієї дипломатичної осені — не провал переговорів. Найгірше, якщо Путін отримає перепочинок, Трамп — телевізійну перемогу, а Україна — дату наступної війни. Бо перемир’я без гарантій безпеки — це не мир. Це лише домовленість про те, коли агресору буде зручніше почати стріляти знову.
Володимир ЦИБУЛЬКО




























