Витяги щодо України з прес-конференції президента Обами з прем’єр-міністром Малайзії Наджибом

0
287

 

27 квітня 2014 року

ЗАПИТАННЯ:  Пане Президент, щодо ситуації в Україні і російських санкцій, про які, як мені відомо, Сполучені Штати й інші, можливо, оголосять у понеділок… Я гадаю, моє запитання таке: чому чекати на галузеві санкції, тоді як Сполучені Штати занепокоєні? Чому не зробити це самим, зараз і чимшвидше, а не чекати, коли до цього приєднаються європейці? Чи не турбує вас те, що Путін, по суті, використовує острах Європи перед жорсткішими санкціями як спосіб уповільнити події й купити більше часу і простору для себе?

ПРЕЗИДЕНТ ОБАМА:  Гаразд, перше, щодо України: у процесі консультацій з нашими європейськими партнерами ми прийшли до висновку, що, оскільки Росія не виконує взятих на себе зобов’язань відповідно до угоди, укладеної в Женеві, для нас важливо зробити наступні кроки, посилаючи Росії повідомлення про те, що дестабілізаційні дії, які відбуваються на сході й заході України, повинні припинитися.

Після Женевських домовленостей з’явився проблиск надії на те, що Україна виконає свої зобов’язання – почне діалог навколо конституційних реформ, зробить усе можливе для роззброєння нерегулярних військ і заколотників та оголосить амністію для тих, хто добровільно складе зброю і залишить будівлі. Вони зробили це. Росія ж і пальцем не ворухнула, щоб допомогти. До речі, існує чітка очевидність того, що вони заохочені подіями, які відбуваються у Східній та Південній Україні.

І отже, всі разом, ми з європейцями сказали, що доки Росія продовжує стояти на провокаційній позиції, а не намагається врегулювати цю проблему мирно і шляхом деескалації, її дії матимуть наслідки, і наслідки ці загострюватимуться.

Тепер, зауваження про те, що ми самі повинні починати застосовувати галузеві санкції, без європейців, і це буде найефективнішим фактором стримування для пана Путіна, на мою думку, в плані фактичного змісту, хибне. Ми збираємося зайняти міцнішу позицію для стримування пана Путіна, коли він побачить, що світ об’єднався, і що Сполучені Штати з Європою об’єднались, і що це не просто американсько-російський конфлікт.

І, до речі, ви помітили, що вони часто дійсно зацікавлені в тому, щоб розглядати це через стару призму Холодної війни, коли насправді йдеться зовсім про інше? Питання полягає у повазі до основних міжнародних норм суверенітету й територіальної цілісності. Питання полягає в тому, чи можуть українці приймати власні рішення щодо того, як їм управляти своєю державою і з ким їм мати міжнародні відносини. Це наш єдиний інтерес у всьому цьому процесі.

І так само важливо для нас переконатися у тому, що ми є частиною міжнародної коаліції, яка посилає це повідомлення, і що Росію ізольовано в її діях, а не потрапити в пастку інтерпретації, нібито Сполучені Штати намагаються витягти Україну з російської орбіти, ще приблизно з 1950 року. Адже йдеться зовсім не про це. І європейці зацікавлені в цьому більше, ніж будь-хто.

Тепер, як я вже сказав на останній прес-конференції, я думаю, що існуватимуть відмінності навіть у межах Європи, почасти через характер їхніх економічних відносин, що у них склалися. І ми повинні працювати над цим на систематичній основі. Якщо справді нам треба буде застосувати галузеві санкції, то для нас буде важливо точно знати, що саме ми готові зробити і підтримувати протягом тривалого періоду протистояння; і щоб наші європейські партнери теж знали, що вони хочуть і можуть зробити. І наскільки тісніше ми об’єднаємось, настільки ефективнішими будуть наші дії.

Якщо ми, наприклад, скажемо, що не збираємось дозволяти продаж деяких видів зброї в Росію – це просто для прикладу, – але будь-яка європейська організація, що торгує зброєю,  робитиме це, то наші дії не будуть надто ефективними. Набагато ефективнішими вони стануть, коли всі домовляться між собою і будуть віддані спільній справі.

ЗАПИТАННЯ:  Але чому мати тільки…

ПРЕЗИДЕНТ ОБАМА:  Я не сказав «тільки», «ніколи», «коли». Я сказав, що це наша стратегія. І я наголошую щоразу, коли торкаюся цього питання: існує дипломатичний шлях врегулювання цієї проблеми. Женевська заява вказує на такий шлях. Те, чого вона просить від росіян, навряд чи є дуже обтяжливим: зробити публічну заяву з приводу того, що ті заколотники повинні скласти зброю і звільнити ті будівлі; працювати разом із міжнародними оглядачами і спостерігачами, а не стояти осторонь, тоді як ці головорізи знущаються з них і, в деяких випадках, незаконно їх затримують; вести перемовини з українським урядом і брати участь у певних заходах, спрямованих на встановлення довіри. Це все не складно зробити, якщо росіяни щиро хочуть врегулювати цю проблему. Досі ми цього не побачили, але ми збираємося й далі поглиблювати наслідки для Росії, яка відмовляється від цього дипломатичного шляху.