Зеленський Шредінгера

0
123

Не живий, не мертвий і абсолютно некорисний

Президент дуже зайнятий, вибирає нову назву для своєї партії «Слуга народу», сподіваючись, що ребрендинг забезпечить їй перемогу на дострокових парламентських виборах майбутньої весни. А в цей час країна зі скрипом виконує бюджет цього року з рекордним дефіцитом у 8% ВВП і обговорює не менш дефіцитний (у 6% ВВП) проєкт бюджету-2021, не знаходячи виразної відповіді на запитання: де взяти гроші?

Жити за коштами ми так і не навчилися, популізму не приборкали, інвестицій не знайшли, а крім незабезпечених витрат, ще й борги маємо віддавати: цього року 346 млрд грн, наступного — 440 млрд. Кожна п’ята гривня в нашому бюджеті — позичена. Проблема не тільки в тому, що її потрібно буде віддати, для початку її ще треба десь узяти. План на 2020-й такий:

на внутрішньому ринку позичити 378 млрд грн, віддати — 216 млрд; на зовнішніх ринках позичити 265 млрд грн, віддати — 130 млрд.

На 2021-й план не кращий:

на внутрішньому ринку позичити 550 млрд грн, віддати — 342 млрд; на зовнішніх ринках позичити 153 млрд грн, а віддати — 98 млрд.

Ми пам’ятаємо, які були проблеми з виконанням держбюджету в першому півріччі 2020-го, як інвестори тікали з наших ОВДП, а Мінфін один за одним скасовував аукціони з їхнього продажу через відсутність попиту. Якби не червневий транш МВФ у 2,1 млрд дол., нинішній бюджет ми не виконали б. Та ми й зараз його виконаємо, лише зупинивши фінансування всього, крім «соціалки».

Не даремно ж нова програма stand-by від МВФ передбачала ще два транші 2020-го по 700 млн дол. кожний. Але, найімовірніше, їх не буде, тому що на Банковій надто зайняті, щоб займатися виконанням домовленостей із МВФ. А якщо не буде зрушень у співробітництві з Фондом, не буде ні 1,4 млрд дол. допомоги від ЄС, ні 700 млн дол. від Світового банку, ні запозичень на зовнішніх ринках і нормальних цін і попиту — на внутрішньому. Що ми робитимемо з дефіцитом цього року та наступного?

Отримавши перший транш Фонду, Зеленський твітнув, що «у важкий час МВФ доводить, що є надійним партнером». Навіть не смішно. Уся історія нашого співробітництва з Фондом — це низка непереконливих спроб довести, що Україна — надійний партнер. Нині МВФ, ЄС, Світовий банк чекають від нас чергової такої спроби. І зробити це, на превеликий жаль, має найслабший гравець нашої збірної — Володимир Зеленський.

Сяк-так більшість вимог Фонду ми виконали, але вперлися в основне — реформу правосуддя, тобто вотчину президента. Пам’ятаєте, її з-під палиці МВФ уже виконував Порошенко й навіть якось зопалу заявив про її завершення, потім через цю брехню втративши як зовнішню, так і внутрішню підтримку. Отже, реформа правосуддя з вимог МВФ нікуди не поділася. Понад те, після ряду обурливих судових рішень, «плівок Вовка»  і нескінченних спроб узяти під контроль НАБУ, Вищий антикорупційний суд і НАЗК вона стала для МВФ основною вимогою.

Наприкінці липня з’являються не тільки «плівки Вовка», а й реакція на них. Фігуранти «плівок» — судді ОАСК звертаються до президента з проханням «захистити їх від тиску». «Слуги народу» тим часом продовжують спамити КСУ позовами про визнання неконституційним усього, за що готові добре заплатити корупціонери.

У цей час президент закликає нас усіх подивитися фільм «Земляни», зустрічає 17 хур «гуманітарки» зі Швейцарії, відзначає Хрещення Русі, День воїнів у сірих беретах і Курбан-байрам.

На початку вересня вийшло продовження «плівок Вовка» про зв’язок суддів ОАСК із Вищою радою правосуддя та обіцянками «помножити на нуль» ВККС.

Зеленський у цей час святкує День знань і день народження Одеси.

2 вересня Печерський суд столиці приймає цілком одіозне рішення на користь офшорів братів Суркісів і на шкоду державі. І нібито «порішали» Суркіси прямо в ОПУ за 33%.

Президенту не до того, він на Черкащині шанує Кобзаря, а на Полтавщині філософствує про «недооцінений потенціал регіону».

15 вересня КСУ за позовом «слуг народу» розпочинає справу про визнання неконституційною всієї системи гарантування вкладів, що просто розвалить банківський сектор країни.

До суду Зеленський на Хмельниччині робить сенсаційну заяву про те, що «успіх мотивує Україну», після першого слухання — обіцяє зробити Одещину «місцем, де хочеться жити».

Звичайно, вражає швидкість, з якою комік перетворився на пародію. Але чому політична діяльність президента на благо власної партії приорітетніша за політичну діяльність на благо всієї країни? Цілковите ігнорування Зеленським справді важливих подій, які мають вагу для переговорів із МВФ, — це пряма загроза як іміджу України, так і її економіці. Але їх там, в ОПУ, не зупинити!

9 вересня радник президента Олег Устенко з кам’яним обличчям і непохитною впевненістю розповідає, що місія МВФ не їде до України на перегляд програми виключно через коронавірус.

Наступного дня МВФ прямим текстом і вустами свого спікера Джеррі Райса відповідає, що річ не в коронавірусі: «Підтримка незалежності та цілісності НАБУ, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Вищого антикорупційного суду — це ключ до структурних реформ і початку швидшого та справедливішого зростання, а також попередня умова діючої програми підтримки МВФ».

Що робить Україна у відповідь? Правильно, стріляє собі в ногу. 17 вересня парламент, порушивши закон, призначає сімох своїх представників, без необхідних знань і досвіду, у комісію з обрання нового спецпрокурора. А в ЗМІ з’являється інформація про те, що зроблено це з однією метою: щоб САП очолила людина голови ОПУ Єрмака, який давно хоче повністю контролювати найважливіший елемент антикорупційних органів. Що викликає неприховане обурення всіх наших міжнародних партнерів і негативну реакцію депутатів Європарламенту. Але не Зеленського. Він не реагує на цю подію, переконаний, що перспектива втратити «безвіз» — страхопуд Порошенка.

За два тижні до цього САП закрила справу про завдання країні 40 млрд грн збитків формулою «Роттердам+», що дало б змогу назавжди позбавити Україну хоча б від одного олігарха. Президенту пофіг, він у цей час на Дніпропетровщині «з особливим трепетом» відвідував «Південмаш».

20 вересня Зеленський попросив народ «не нити, не скаржитися, не ховатися, не жалітися на когось» і відкрив сезон полювання на «корупціонерів на місцях». Під шквал оплесків від корупціонерів «на верхах». Коломойський з Ахметовим розділили енергоринок і доять державні «Центренерго» і «Енергоатом», як в останній день. Благословенні Шефіром картелісти автодорожньої галузі з 40-відсотковою маржею розпилюють бюджетні гроші на дороги, щоб наш доморослий Рузвельт у регіональних турне лупив селфачі на тлі свіжого асфальту. Скандал із «плівками Єрмака» закінчився арештом автора плівок, а не братів Єрмаків. А «плівки Вовка» навіть скандалом не стали. Справу «Роттердам+» провалено, виведення 150 мільярдів із Приватбанку розслідують хто завгодно, але не Україна. Жодний з олігархів за рік президентства Зеленського не здригнувся, навпаки, доходи зростають, монополії міцнішають. А ви, мої дорогі в минулому 75%, «не нийте і не скаржтеся».

22 вересня в Україну приїжджає глава європейської дипломатії Жозеп Боррель і каже Зеленському, що «ЄС — не благодійна організація та не банкомат». До цієї чорної мітки додавався список: кримінальне провадження проти Коломойського та Боголюбова; деолігархізація, у тому числі медіа; незалежність антикорупційної системи; боротьба з самою корупцією; реформи відповідно до взятих Україною зобов’язань.

Зеленський у відповідь здійснив рішучий крок і поїхав на Львівщину мріяти про те, щоб жителі області їздили до Польщі не на заробітки, а відпочивати.

А через тиждень дав інтерв’ю китайському інформаційному агентству «Сіньхуа», вочевидь, сподіваючись, що китайський банкомат може стати резервним. Про всякий випадок почитайте про особливості китайської допомоги, щоб знати, до чого готуватися.

На запитання про переговори з Фондом та іншими донорами в кулуарах уряду знизують плечима, публічно кажучи, що співробітництво триває, але повільно, а гроші будуть, але невідомо коли. У кулуарах офісу президента ці запитання навіть не обговорюють. У них є й справи важливіші, і впевненість, що без МВФ ми не помремо. Не президентська це справа наводити лад у системі правосуддя. Абсурд дійшов до того, що в переговірну групу з МВФ хочуть включити міністра юстиції Дениса Малюську. Мовляв, якщо проблема з правосуддям, нехай розбирається Мін’юст, до чого тут президент.

Зеленський не хоче нічого вирішувати, він хоче виграти місцеві вибори. Він не спроможний думати на крок або два наперед, не спроможний аналізувати цінність фігур на дошці або вгадувати тактики суперників. Він не шахіст. Навіть не шашкіст. От чому він стурбований ребрендингом партії до весняних виборів, а не аналізом економічного бекграунду майбутньої весни. Він не думає про те, що рік завжди починається важко: бюджетні надходження на мінімумі та зростають дуже повільно, а видаткові статті однаково треба фінансувати. Що пообіцяти зростання зарплат на 30% легко, а ось знайти для цього гроші — складно. І можна скільки завгодно змінювати прем’єрів, але грошей більше не стане. Він не думає, що, найімовірніше, навесні в «червоній зоні» опиниться третина країни, а нові дороги, побудовані на гроші «ковідного» фонду, не компенсують неготовності лікарень до епідемії. Що економіка в результаті можливого локдауну заглухне. І зі штовхача її не запустити, тому наш єдиний доступний «штовхач» — це МВФ, який ми завзято ігноруємо. А без МВФ нам ніхто не позичатиме або позичатиме, але дуже дорого та не в потрібних нам обсягах. У це складно повірити, але президент справді не розуміє, що питання з нашими міжнародними партнерами все одно доведеться вирішувати. Просто в гірших переговорних умовах із можливих — на порозі дефолту та при мінімальній електоральній підтримці.

Юлiя Самаєва