Долею держави легковажити не можна

0
331

Відкритий лист членів Iніціативної групи «Першого грудня» з нагоди президентських виборів 2019 року

Дорогі співвітчизники!

Перший тур президентських виборів відбувся. Замість пророкованих страхітливих фальсифікацій голосування відбулося ледь не ідеально.

Ми не знаємо, який вигляд матиме Україна через півроку і чи справдяться наші нинішні побоювання або висновки. Ситуація міняється швидко. Проте ми формулюємо їх, виходячи із сьогоднішніх обставин і нашого уявлення про майбутнє. І в цьому можливому майбутньому ми бачимо небезпеку для країни — небезпеку, яка не лише не зникла, а навіть посилилась.

Найбільша загроза — агресивна Росія

Головна зброя, якою путінський режим воює зі своїми суперниками, — це навіть не «Гради», а сіяння сум’яття і хаосу… Ця зброя вбиває не тіла, а душі. Тому психологічний стан народу та його ілюзії стають головним об’єктом російських атак…

Коаліція олігархів проти Петра Порошенка є начебто внутрішньо українською «розбіркою», проте мета змовників — помститися Порошенкові й звернути Україну з європейського шляху — підозріло збігається з метою Путіна. …

Обрання Президентом політично не знайомого нікому Володимира Зеленського, що досі не засвідчив найменшого розуміння політичних, економічних, культурних проблем України, — при нинішньому складі парламенту може витворити вакуум (або параліч) влади, яким із великою ймовірністю може скористатися Путін, як скористався вже 2014 року. Росія не змирилась із втратою України і скористається з найменшої нагоди повернути над нею свій контроль. Тому ристалища наших олігархів і політиків нагадують нестямні танці глухарів на току, які впритул не чують наближення мисливця.

Соціальне становище

Група «Першого грудня» не раз попереджала Президента Порошенка про те, що легковаження соціальним невдоволенням людей може обернутися проти нього. На жаль, так воно й сталося. Проте це невдоволення виправдане лише частково, оскільки передвиборна кампанія виявила суттєве популістське спрощення причин наших суспільних проблем.

Держава та її економіка — це складний механізм, успішне функціонування якого залежить від багатьох чинників. Зрозуміти це досить складно. Опоненти Президента скористалися цим і каналізували соціальне невдоволення в одному напрямку: «Винен Порошенко». А це зрозуміти значно легше. Звідси й пішли спрощені ярлики, які пояснюють усе й відразу, а тому творять скороминущий психологічний комфорт від легкості уявного розуміння.

Так, у корумпованій державі «багаті багатіють, а бідні біднішають». Корупція є лихом, яке живиться соціальною несправедливістю, людською аморальністю і квітне на лазівках у законі. Нам важко достеменно оцінити вплив діяльності Петра Порошенка на боротьбу з корупцією, але ефективність цієї боротьби не задовольняє українське суспільство. Втім, відповідальність за це несуть також парламент, керівництво обласних, районних та міських рівнів і кожен, хто зловживає своїм службовим становищем. Корупція «бере по справі» всіх, хто з нею мириться. Цим ми не «вигороджуємо» Президента, а лише стверджуємо, що виправдовувати самих себе, перекладаючи відповідальність тільки на нього, — нечесно.

Національна єдність

Революція гідності викувала на Майдані єдність представників різних етносів, мов, релігій і християнських конфесій. Вперше з’явились обриси єдиної політичної нації. Об цю стіну розбивалися всі атаки Росії — і саме українську єдність країна-агресор поставила собі за мету знищити зсередини.

Сьогодні чимало українців готові обрати Президентом своєї країни людину, в шоу-програмах якої висміюється все українське, яка доручила формування своєї кампанії колишнім «регіоналам», яка дозволяє собі говорити про Україну з гидкими непристойностями.

Ми цього не можемо ні зрозуміти, ні прийняти. Перед нами розгортається малоросійський Антимайдан, який грає на совкових стереотипах і здатен укотре розколоти українське суспільство. Не бачити в цьому загрози значить осліпнути.

Ось стоїмо перед вибором: зберегти тяжко виборену свободу, іти обраним європейським шляхом — чи вертатися назад, з перспективою загрузнути в керованому з Кремля хаосі?

Майже всі кандидати в Президенти гордо декларували перший шлях. Сталося так, що більшість із них зійшла з дистанції. Залишився один — Порошенко. То підтримайте тепер його — в ім’я спільної справи, в ім’я майбутнього України! Е, ні… «як не я, то ніхто», «яка ж то Україна, як не я на чолі?!» Так було століттями і так буде століттями? Ніхто з тих, хто, умовно кажучи, програв, не закликав свій електорат проголосувати на заключному етапі за Порошенка, за українську перспективу для України! Хіба що залишається впевненість, що ті, хто голосував за них, виявляться розважливішими…

Помста за Томос

Якщо хтось вважає, що Москва змирилася з наданням українському Православ’ю автокефалії, то він наївний. До блокування переходів православних громад та стримування міжнародного визнання ПЦУ сьогодні додався ще й заклик керівництва Православної Церкви, що в єдності з Московським патріархатом, до Вселенського Патріарха «відкликати Томос». Це — те, що лежить на поверхні. Проте чи замислювались аналітики, скільки голосів «проти Порошенка» спричинені агітацією духовенства цієї Церкви, щоб помститися Президентові за активне сприяння визнанню автокефалії? В їхніх очах Порошенко несе головну провину за автокефалію, а тому мусить за це заплатити.

Досвід Москви в руйнуванні автокефальних устремлінь українських православних — величезний, а монополія Московського патріархату на українських землях була й залишається передумовою московського панування. Увагу громади можна відвернути медичними аналізами й дебатами на стадіоні, а в цей час кремлівські стратеги, найімовірніше, вибудують план ліквідації автокефалії за нового Президента, як вибудовували нещодавно план захоплення Криму.

Реноме України

Результати виборів у світі стають щораз несподіванішими. Пригадаймо лиш, як шокували європейців перші епатажні висловлювання Дональда Трампа. Проте західні демократії мають великий запас міцності — як економічної, так і інституційної, — щоб витримати електоральні збурення.

Україна такої міцності не має — радше навпаки. Після першого туру реакція західної преси була для нас тривожною — для прикладу: «Західним країнам, включно з Канадою, слід добре подумати, чи варто підтримувати країну, президентом якої є комедіант» (CBC Radio, Canada).

Підтримка світу — це чи не єдине, що стримує Росію від жорстокої розправи з Україною. На милість і жалість з боку «єдинородних братів» не сподівайтесь. Проте від тієї підтримки залежить не тільки безпека. У нинішньому глобалізованому світі добробут країни також значною мірою залежить від того, чи включена вона у ланцюжки торгівлі та співпраці з іншими країнами. Стіна нерозуміння поміж Україною і світом мимоволі кине її в обійми Росії, як це вже було не раз.

Інтерес Кремля і проросійського лобі в Україні тут очевидний. Однак чому не бачать цієї загрози ті українці, які загалом є патріотами, проте хочуть лише «нових облич»?

Потреба альтернативи

Ми радо вітали б появу в Україні нової політичної еліти, яка вирізнялася б модерним професіоналізмом і підняла б українську державність на нову висоту.

Всього цього у Володимирі Зеленському ми не бачимо, натомість популяризовані ним методи «слуги народу Голобородька» викликають у нас велику тривогу. Штаб Зеленського зумів філігранно створити образ «нового обличчя» й «альтернативи для України», не розкривши ні його управлінських задумів, ні команди, з якою він збирається утілювати їх у життя.

У цих умовах ми змушені попередити українських виборців, що вони мають бути обачними. Не виключено, що перед їхніми воротами з’явився зовні привабливий і крутий «троянський кінь», нутрощі якого стануть відомі лише тоді, коли його впустять на центральну площу країни.

Петро Порошенко

І на завершення — кілька слів про самого Петра Порошенка. Доля боляче вдарила його за те, що він мало спілкувався з народом, не завжди слухав його і не завжди пояснював свої дії. Спрацював давній закон: якщо люди не розуміють твоїх дій, вони припускають найгірше. Цей чоловік виніс на своїх плечах 5-річний тягар керування країною у стані війни і за цей час виразно посивів. Він заслужив як на подяку, так і на критику — але все-таки не на прокльони.

Доля боляче його б’є і за те, що в управлінні державою він досі не довіряв новітнім демократичним концепціям і процедурам. В результаті це неминуче змушувало його сповзати у «стару лижню». Ось чому за час його президентства країна вистояла, проте водночас і невиправдано забуксувала.

Проте другий тур розвертає нас від минулого, яке вже було достатньо препароване в час кампанії, до майбутнього. Ми закликаємо Петра Олексійовича впродовж найближчих днів дати чіткі сигнали щодо того, як він планує впоратися принаймні з кількома найважливішими викликами:

Олігархічна система в Україні стала виразним анахронізмом. Нинішня коаліція олігархів супроти Президента є переконливим доказом слушності цього висновку. Країна потребує справедливішого економічного ладу, створити який можна, лише змінивши законодавчу базу і спершись на середній клас.

«Ручне управління» як завгодно розумного Президента не замінить верховенства права. Україні потрібна не імітація правосуддя, а правосуддя як таке.

Логіка політичної доцільності досі сприймається українськими управлінцями як єдино ефективний засіб керувати країною, проте результат цього плачевний: ми йдемо від однієї кризи до іншої. Керівній еліті країни (як і суспільству загалом) потрібне світоглядне й ціннісне перезавантаження, на основі якого запанує справедливість і стануть можливими справжні реформи.

Країна відчуває масову тривогу. Ми закликаємо Президента широко спертися на народ, як свого часу зробив президент США Франклін Делано Рузвельт, і зняти з нього застарілі економічні й, особливо, процедурні пута.

Ми віримо, що Петро Порошенко спроможний це зробити, а тому голосуватимемо за нього.

Ми маємо вийти з виборчого процесу обачнішими й мудрішими.

В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, Іван ДЗЮБА, Йосип ЗІСЕЛЬС, Мирослав МАРИНОВИЧ, Володимир ПАНЧЕНКО, Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, Юрій ЩЕРБАК, Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, Ярослав ЯЦКІВ

10 квітня 2019 року, Київ.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here