Мобілізація — це історія справедливості

0
182

Ті, хто пішов до армії 2022-го, весь цей час віддавали своїй країні непропорційно багато. Відносна безпека та комфорт тилового життя були можливі завдяки тим, хто весь цей час жив у максимально небезпечних та некомфортних умовах

У поточному році Україна складатиме іспит, імʼя якому — мобілізація. І це буде історія не лише про армію. Мобілізація стане тестом на солідарність, справедливість та відповідальність. А ще вона буде лакмусом того, чи українці готові захищати Україну.

Формула «воювати повинні добровольці» гарна для мирного часу. Але вона перестає працювати, коли йдеться про повномасштабне вторгнення. Для того, щоб вести війну, країні потрібно три ресурси. Гроші — які дають змогу підтримувати економіку на плаву. Зброя — без якої неможливо говорити про опір. А ще потрібні солдати. І якщо перші два ресурси нам можуть поставити наші союзники, то єдині люди, які здатні захищати країну, живуть в Україні.

Мотивація — важливий чинник, але не обовʼязковий. Люди вигорають — і навіть для найвмотивованішого добровольця настає момент, коли триматися доводиться вже не на мотивації, але на дисципліні. Відмінність між ним і тим, хто опинився в армії через обставини, не така вже й велика. Якщо ви переконали себе, що війну здатні виграти виключно добровольці, то даремно.

Одні пропонують відправити на фронт замість себе депутатів/суддів/поліцейських. Інші твердять про те, що потрібно в рази збільшити зарплати військовослужбовців, щоби під військкоматами знову вишикувалися черги. Треті пропонують відправити в окопи тих, хто зараз несе армійську службу на тилових посадах. Усі ці ідеї поєднує вперта надія, що воюватиме хтось інший.

Ймовірно, причина в тому, що два роки відносної тилової стабільності привчили людей до думки, що війну можна пережити, не стикаючись із нею. Що повітряні тривоги — це єдиний податок, з існуванням якого тил приречений миритися. Але в тому й річ, якщо якесь рішення здається вам несправедливим, можливо, що вам просто здається. Ймовірно, ви просто жили два роки в борг, і тепер настав час цей борг повернути.
Переговори — це не альтернатива мобілізації. У тих, хто боїться мобілізації, виникає спокуса закликати владу до переговорів. Люди пишуть у соцмережах про те, що переговори врятують життя, зупинять активну фазу війни та дозволять стабілізувати фронт.

Проблема цього підходу — у його наївності від самого початку. Уся нинішня війна розпочалася тому, що російський президент оформлює свою політичну спадщину. У його системі координат захоплення чужих територій важливіше за будь-яку цифру в графі «втрати». Йому немає сенсу йти на переговори, якщо він вважає, що може захопити всю Україну. А тому наша країна не має вибору між «продовженням війни» і «третіми Мінськими». У нас є вибір між продовженням оборони та втратою нових територій.

Ті, хто боїться мобілізації, мають зрозуміти, що альтернатива опору — не принизливий мир. Альтернатива опору — це ситуація, коли доля Маріуполя спіткає Харків та Київ. Альтернатива мобілізації — це коли рахунок нових «Буч» піде на десятки. Зрештою доля вже окупованих територій досить недвозначно дає зрозуміти, що єдиний вибір, перед яким стоять українці, — це в якій саме армії їм доведеться служити. Можна у своїй. А можна в окупаційній.

Мобілізація — це історія справедливості. Ті, хто пішов до армії 2022-го, весь цей час віддавали своїй країні непропорційно багато. Відносна безпека та комфорт тилового життя були можливі завдяки тим, хто весь цей час жив у максимально небезпечних та некомфортних умовах.
Якщо у вас виникає спокуса відчувати себе жертвою мобілізації, то ви помиляєтеся. Жертвою мобілізації можуть вважати себе лише ті, хто за підсумком процесу не зможе зняти з себе піксель. А це трапиться тільки в тому випадку, якщо ви вирішите піксель на себе не надягати.

До речі, саме з цієї причини будь-які розмови про «майновий ценз» у рамках мобілізації позбавлені сенсу. Якщо величина зарплати та сплачених із неї податків стануть підставою для «бронювання», це порушить той самий принцип справедливості.

Під час Громадянської війни в США армія північних штатів у якийсь момент почала відчувати дефіцит людей. Тоді Конгрес ухвалив перший в історії країни закон про призов. У ньому прописали можливість відстрочки — за $ 300 чоловік міг відкупитись на рік. Незабаром представники низів почали говорити, що йде війна багатих, де бʼються бідні. У липні 1863 року ця політика призвела до бунтів. Якщо ви дивилися фільм «Банди Нью-Йорка», можете згадати, про що йдеться. Було б помилкою брати на озброєння принцип, який загрожує соціальним вибухом.

Економічний тил утримають без вас. У багатьох є спокуса оголосити себе основою економіки. Вони говорять про те, що призов цивільних завдасть удару по стабільності країни. Вони забувають лише про те, що у разі успішної мобілізації в економіку країни через рік знову увіллються всі ті руки, що останні кілька років тримали зброю.

Немає підстав думати, що ці руки не втримають економічний тил. Тим більше, що багато хто з тих, хто служить в армії сьогодні, були до війни цілком успішними бізнесменами, фахівцями та айтішниками. Вони просто два роки тримали фронт, лишивши тил на вас. А тепер ваша черга.

Павло Казарін

Фото ілюстративне (vogue.ua)

***

Загальні бойові втрати противника з 24.02.22 по 11.01.24 орієнтовно становлять:

  • особового складу ‒ 367620 (+830) осіб ліквідовано

  • танків ‒ 6050 (+12)

  • бойових броньованих машин ‒ 11238 (+22)

  • артилерійських систем ‒ 8699 (+15)

  • РСЗВ ‒ 957 (+1)

  • засоби ППО ‒ 641 (+2)

  • літаків ‒ 329 (0)

  • гелікоптерів ‒ 324 (0)

  • БПЛА оперативно-тактичного рівня ‒ 6834 (0)

  • крилаті ракети ‒ 1806 (+1)

  • кораблі / катери ‒ 23 (0)

  • підводні човни ‒ 1 (0)

  • автомобільної техніки та автоцистерн ‒ 11596 (+21)

  • спеціальна техніка ‒ 1337 (+1)

Дані уточнюються…

Бий окупанта! Разом переможемо! Наша сила – в правді!

Джерело: Генеральний штаб Збройних Сил України станом на 11.01.24.