Військові цілі та потенціал Росії в Україні 2024 року будуть максимальні. 2025-го зростатимуть виклики

0
70

Cтарший науковий співробітник з питань наземної війни Джек Вотлінг та дослідник наземної війни Нік Рейнольдс з британського Королівського інститут об’єднаних сил виклали своє бачення можливої стратегії Росії цьогоріч. Зокрема щодо побудови структури та чисельності збройних сил і розвитку промислового потенціалу, які мали би забезпечити їй перемогу до 2026 року. Втім, якщо Захід продовжить надійно забезпечувати Україну озброєнням і проводити військові тренування, то у Росії навряд чи щось вийде.

Перемога над спробою Росії підкорити Україну має ґрунтуватися на розумінні того, що саме Росія намагається досягти, як вона має намір цього досягти, а також її спроможності реалізувати цей план. російська теорія перемоги зазнала різних ітерацій протягом війни, але зараз Москва має чіткий план того, як вона має намір діяти далі. Ця стаття має на меті окреслити наміри Росії, щоб забезпечити основу для планування того, як цей план може бути зірваний. Окреслення російських намірів і можливостей не є оцінкою ймовірності їхнього успіху.

Стратегічні цілі Росії. Підкорити Україну

Росія все ще зберігає стратегічну мету підпорядкування України. Наразі вона вважає, що перемагає. Умови капітуляції, які наразі пропонують російські посередники, включають відмову України від території, яка вже перебуває під російським контролем, разом із Харковом і, за деякими версіями, Одесою; згоду не вступати до НАТО; і збереження глави держави, схваленого Росією. Єдиною суттєвою поступкою, яку пропонує Москва ­– те, що залишилося від України, може приєднатися до ЄС.

Процес, за допомогою якого Росія прагне досягти цього результату, складається з трьох етапів. Перший передбачає продовження тиску вздовж усього українського фронту з метою виснаження боєприпасів і резервів особового складу Збройних сил України. Паралельно з цим російські спецслужби мають завдання зламати рішучість міжнародних партнерів України продовжувати надавати військову допомогу. Після того, як військова допомога буде суттєво обмежена, а українські запаси боєприпасів виснажаться, Росія має намір розпочати подальші наступальні операції, щоб досягти значних, хоча й повільних, успіхів на полі бою. Ці успіхи потім планується використати як важіль тиску на Київ з метою примусити його до капітуляції на російських умовах. Горизонт планування для реалізації цих цілей, який є базовим для формування російських збройних сил і промислового виробництва, полягає в тому, що перемога має бути досягнута до 2026 року.

Важливо розуміти, що російські цілі можуть розширюватися в разі успіху, а враховуючи, що кремль порушив майже всі важливі домовленості як з Україною, так і з НАТО, немає жодних гарантій того, що навіть якщо Росія отримає бажане в результаті переговорів, вона не спробує згодом фізично окупувати решту території України або не надихнеться на застосування сили в інших місцях.

Російський військовий потенціал. Несуть втрати, але нарощують військо

російські військові розпочали 2023 рік із вкрай дезорганізованого угруповання в Україні, яке налічувало близько 360 тисяч військовослужбовців. До початку українського наступу в червні 2023 року їхня чисельність зросла до 410 тисяч і ставала все більш організованою. Влітку торік Росія створила навчальні полки вздовж кордону і на окупованих територіях, а після заколоту сил “Вагнера” намагалася стандартизувати свої підрозділи, зламавши попередню тенденцію до створення приватних армій. На початок 2024 року російське оперативне угруповання військ на окупованих територіях налічувало 470 тисяч військовослужбовців.

На рівні вище батальйону російські війська повернулися до традиційного радянського бойового порядку полків, дивізій і загальновійськових армій, але зазнали значних змін на рівні нижче полку. Батальйони організовані як лінійні та штурмові батальйони і, як правило, діють у складі ротних груп, які воюють невеликими, розрізненими загонами. Це відображає не лише адаптацію до умов поля бою, але й брак підготовлених офіцерів, здатних координувати більші формування, оскільки значна частина російських молодших офіцерів зараз просуваються по службі з рядового складу і проходять скорочену офіцерську підготовку, іноді тривалістю всього два місяці.

російське угруповання військ продовжує нести значні втрати, але, тим не менш, зростає в розмірах. Більш масштабні операції дозволяють російським військовим вживати заходів, які гарантують цілісність лінії фронту. Підрозділи, як правило, можуть бути відведені з лінії фронту після того, як вони зазнають до 30% втрат, коли вони вважаються неефективними, і потім відновлюються. Хоча наразі широкомасштабного наступу не відбувається, російські підрозділи мають завдання проводити невеликі тактичні атаки, які, як мінімум, завдають постійних втрат Україні і дозволяють російським військам захоплювати й утримувати позиції. Отже, росіяни підтримують послідовний тиск на низці напрямків. Хоча прагнення російської армії збільшити чисельність до 1,5 мільйона військовослужбовців не було реалізовано, вербувальники наразі досягли майже 85% поставлених цілей з набору солдатів для участі в бойових діях в Україні. кремль вважає, що зможе зберегти нинішні темпи відтоку до 2025 року.

З точки зору бойової техніки, російська група військ має приблизно 4 780 ствольних артилерійських установок, з яких 20% – самохідні; 1 130 РСЗВ; 2 060 танків; і 7 080 інших бойових броньованих машин, переважно МТ-ЛБ, БМП і БТР. Їх продовжують підтримувати 290 гелікоптерів, з яких 110 ударних, і 310 швидких реактивних літаків. Ці засоби обмежені в застосуванні через нестачу боєприпасів, особливо для ключових видів озброєння, таких як 220-мм реактивні системи залпового вогню, і нестачу 152-мм боєприпасів. Деякі комплекси, як-от реактивна авіація, обмежені наявністю пілотів із достатнім досвідом для виконання ключових місій. Втрати російських екіпажів, включно зі збитими Іл-20 і А-50У, становлять 159 осіб, що, враховуючи нерівномірність нальоту в російських ескадрильях, означає серйозну втрату потенціалу. Тим не менш, російські Повітряно-космічні сили можуть продовжувати здійснювати значну кількість вильотів і завдавати вогневих ударів. Загальна оцінка полягає в тому, що хоча якість російських сил навряд чи підвищиться, втім навіть якщо ЗСУ здатні підтримувати значний рівень втрат особового складу, росіяни зможуть підтримувати стабільний темп атак протягом 2024 року.

Російський промисловий потенціал. Росте кількість, знижується довговічність

Що стосується здатності російської промисловості підтримувати поточні операції, то Росія значно мобілізувала свою оборонну промисловість, збільшивши кількість робочих змін і розширивши виробничі лінії на існуючих підприємствах, а також повернувши до роботи раніше законсервовані заводи. Це призвело до значного збільшення обсягів виробництва. Наприклад, Росія постачає своїм військам приблизно 1 500 танків на рік, а також близько 3 тисяч бойових броньованих машин різних типів. Аналогічно зросло і російське ракетне виробництво. На початку 2023 року, наприклад, російське виробництво балістичних ракет “Іскандр 9М723” становило шість на місяць, а наявні запаси ракет – 50 одиниць. На початок 2024-го Росія не лише використовувала значну кількість цих ракет щомісяця з літа минулого року, але й збільшила свої запаси до майже 200 балістичних і крилатих ракет “Іскандер” 9М723 і 9М727. Подібна картина спостерігається і з іншими типами балістичних ракет, такими як Х-101.

Незважаючи на ці досягнення, Росія стикається зі значними обмеженнями щодо довговічності та надійності своєї промислової продукції. Наприклад, приблизно 80% танків та інших бойових броньованих машин не є новими, а відремонтованими і модернізованими з російських військових запасів. Кількість систем, що зберігаються на складах, означає, що хоча Росія може підтримувати стабільний рівень виробництва до 2024 року, 2025-го вона почне відчувати, що машини потребують більш глибокої модернізації, а до 2026 року вичерпає більшу частину наявних запасів. Оскільки кількість відремонтованих машин зменшується, промислові потужності можуть бути спрямовані на виробництво нових платформ, але це неминуче означатиме значне зменшення кількості машин, що постачаються військовим.

Ще однією вразливістю російських складних озброєнь, таких як ракети, є значна залежність від західних компонентів. Хоча Росія підтримує стабільне постачання необхідних компонентів завдяки непослідовному і непродуманому підходу західних держав до санкцій, більш послідовний підхід до протидії російській оборонній промисловості може порушити лінії поставок. Навіть за існуючого недосконалого підходу вартість компонентів для російського оборонного сектору зросла на 30%, і йому вдалося лише стабілізувати поставки, а не розширити їх, незважаючи на додаткові інвестиції в цей напрямок зусиль.

Проте, можливо, найсерйознішим обмеженням для Росії є виробництво боєприпасів. Для того, щоб реалізувати своє прагнення до значних територіальних надбань у 2025 році, Міністерство оборони РФ оцінило промислову потребу у виробництві або постачанні приблизно 4 мільйонів 152-мм і 1,6 мільйона 122-мм артилерійських снарядів у 2024 році. російська промисловість повідомила Міноборони, що планує збільшити виробництво 152-мм снарядів з приблизно 1 мільйона снарядів торік до 1,3 мільйона снарядів протягом поточного року, а виробництво 122-мм снарядів за той самий період становитиме лише 800 тисяч снарядів. Більше того, російське оборонне відомство не вірить, що зможе суттєво збільшити виробництво в наступні роки, якщо не будуть створені нові заводи і не буде здійснено інвестиції у видобуток сировини з терміном реалізації понад п’ять років.

Це означає, що для належного забезпечення збройних сил Росія повинна, в короткостроковій перспективі, ще більше скоротити свої 3 мільйони боєприпасів, що зберігаються на складах, хоча значна частина з них перебуває у поганому стані. Щоб компенсувати дефіцит, Москва підписала контракти на постачання і виробництво з Білоруссю, Іраном, Північною Кореєю і Сирією, причому остання може надати лише ковані гільзи, а не цілі снаряди. Хоча вливання близько 2 мільйонів 122-мм снарядів з Північної Кореї допоможе Росії у 2024 році, це не компенсує значного дефіциту наявних 152-мм боєприпасів у 2025-му. російське загальне артилерійське виробництво, швидше за все, зупиниться на рівні 3 мільйонів снарядів на рік усіх типів, включно з РСЗВ, які не розглядалися вище.

Висновки. Все залежить від Заходу

російська теорія перемоги є правдоподібною, якщо міжнародні партнери України не зможуть належним чином забезпечити ЗСУ ресурсами. Однак, якщо партнери Києва продовжать надавати українським силам достатню підтримку у вигляді боєприпасів та тренувань, що дозволить послабити російські атаки 2024 року, то Росія навряд чи зможе досягти значних успіхів 2025-го. Якщо Росія не матиме перспективи перемог наступного року, враховуючи її нездатність покращити якість військ для проведення наступальних операцій, то з цього випливає, що їй буде складно змусити Київ капітулювати до 2026-го. Після зношеність систем почне суттєво знижувати російську бойову міць, а російська промисловість до цього часу може бути достатньо підірвана, що з часом призведе до погіршення перспектив країни-агресора. Останнє вимагатиме від партнерів України продемонструвати видимість компетентності у заходах, спрямованих на протидію російській оборонній мобілізації, що залишається цілком можливим, незважаючи на їхню ефективність на сьогодні.

Прийняття підходу, спрямованого на забезпечення стійкості України до 2025 року, не лише підриває кремлівську теорію перемоги, але й надає достатньо часу для налагодження раціонального процесу мобілізації та підготовки ЗСУ, щоб вони могли почати якісно переважати російські сили, навіть якщо останні продовжуватимуть зростати у загальному розмірі. Це має вирішальне значення для створення можливостей продовжувати загрожувати позиції Росії і тим самим змусити її не просто шукати переговорів, а реально домовлятися про припинення війни на умовах, вигідних для України. Зараз не час підлаштовуватися під розуміння кремлем траєкторії розвитку війни.

Джерело: RUSI

Фото: Генеральний штаб Збройних Сил України