Що палало в порту Піллау: експерт розповів про МРК «Сєрпухов», який згорів у Балтійську

0
47

«Що не потоне — те згорить». Десь так можна інтерпретувати відому українську приказку щодо сьогоднішніх реалій російського військового флоту.

І такий собі «червоний півень» нині навідується не лише до залишків Чорноморського флоту РФ, але й на Балтику, де в першій декаді цього місяця згорів малий ракетний корабель (МРК) «Сєрпухов».

Зважаючи на те, що подібні плавзасоби ще залишилися і у складі ЧФ РФ, кореспондент розпитав про їхню значущість та конструктивні особливості дослідника військової історії, техніки та озброєння, доктора історичних наук, професора Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрія Харука.

— Тож, Андрію Івановичу, нагадаймо читачам деякі обставини тієї надзвичайної події на Балтиці.

— Ну, як інформували засоби масової інформації, з тимчасово окупованої Східної Пруссії надійшла цікава новина — в порту Піллау (який окупанти перейменували на Балтійск — Ред.) 7 квітня горів малий ракетний корабель «Сєрпухов».

За оприлюдненою ГУР МО України інформацією, «через пожежу всередині ракетного корабля були повністю знищені його засоби зв’язку та автоматизації». Якщо це відповідає дійсності, то корабель виведений з ладу принаймні на кілька місяців.

— Розберемося, що ж це за жертва куріння в невстановленому місці…

— Ба більше, це цікаво для нас з огляду на те, що кораблі проєкту 21631 («Буян-М»), до якого належить «Сєрпухов», служать й у складі ОЗУ «Чєрнаморскій флот».

Трошки про історію самого проєкту. Перший «Буян» (без літери «М»; проєкт 21630) створювали як малий артилерійський корабель (МАК) для служби на Каспії.

Корабель завдовжки майже 62 м і водотоннажністю 560 тонн озброїли 100-мм артустановкою А-190, двома 30-мм шестистволками АК-306, парою 14,5-мм кулеметів, а також чотиризарядною пусковою установкою «Гибка» (морська адаптація сухопутного комплексу «Стрєлєц»: він використовує ракети від ПЗРК «Ігла» або «Вєрба»). Це все доповнюється 40-зарядною пусковою установкою «Градів».

Словом, типова річково-озерна канонерка, тільки сучасного виготовлення. Планувалось побудувати сім таких МАКів, але обмежились трьома — «Астрахань» (2006 р.), «Волгодонск» (2011) і «Махачкала» (2012). Усіх їх виготовив завод «Алмаз» у Санкт-Лєнінбурзі.

— Наскільки відомо, упродовж випуску цих плавзасобів в їхню побудову вносилися деякі удосконалення. У чому вони полягали?

— Обмежені бойові можливості «Буяна», з одного боку, а з іншого — необхідність заміни старіючих МРК і ракетних катерів, спонукали козломордих модифікувати проєкт, перетворивши його з МАК у МРК. При цьому довжина зросла до 74 м, а водотоннажність — майже удвічі, до 950 т.

Водночас «Буян-М» зберіг невелику осадку, висоту над ватерлінією і ширину. Завдяки цьому він може проходити внутрішніми водними шляхами, які сполучають Каспійське, Азовське, Балтійське і Біле моря.

Це забезпечує можливість перекидання таких кораблів з одного морського театру на інший без виходу в міжнародні води. З іншого боку, «річково-озерне» походження проєкту зумовило невеликі максимальну швидкість, дальність і автономність.

— Здається, згодом там була посилена і збройна складова корабля?

— Основне озброєння «Буяна-М» — восьмизарядна установка вертикального пуску для крилатих ракет «Калібр» і ПКР «Онікс» (вважається, що її можна модернізувати і під «Циркони» — Ред.).

Від «Буяна» «успадкована» артустановка А-190 і 14,5-мм кулемети. Замість пари АК-306 встановлений арткомплекс АК-630М-2 «Дует» (дві 30-мм шестистволки на одному лафеті), а замість однієї «Гібки» — дві.

— Андрію Івановичу, а що відомо про ходову частину плавзасобів цього типу?

— Первинним проєктом передбачалось застосування на кораблі чотирьох дизелів MTU німецького виробництва потужністю по 3,7 тис. к.с. З ними «Буян-М» може розвинути швидкість до 25 вузлів. Але після початку у 2014 році агресії проти України ці двигуни потрапили в підсанкційні списки.

Лаптєногі встигли отримати тільки п’ять комплектів німецьких дизелів з 12 запланованих. Довелось шукати заміну, і на наступних чотирьох кораблях встановили китайські «клони» німецьких двигунів.

Нарешті, три останні кораблі отримали «атєчєствєнниє» дизелі Коломенського заводу — по два, потужністю по 6 тис. к.с.

— Якщо можна, уточніть, а де саме росіяни будують ці оновлені МРК?

— Будівництво кораблів проєкту 21631 здійснює Зєлєнодольський завод (на Волзі). Більшість з них отримали «посконниє названія». Вслухайтесь тільки — «Град Свіяжск», «Уґліч», «Вєлікій Устюг», «Зельоний Дол», «Сєрпухов»… Це перша п’ятірка, з німецькими двигунами, введена в стрій у 2014–2015 рр.

Необхідність заміни підсанкційних двигунів затримала на кілька років реалізацію проєкту. Чотири «китайських» МРК увійшли в стрій у 2018–2021 рр. — «Вишній Волочєк», «Орєхово-Зуєво», «Інгушетія» (реверанс у бік «горячіх кавказскіх парнєй») і «Грайворон» (так-так — на честь саме того міста в БНР).

Перші два кораблі з «імпортозамєщьоннимі» двигунами — «Град» (теж вибивається із загальної лінії назв) і «Наро-Фомінск» — флот прийняв у 2022-му і 2023 році. Третій — «Ставрополь» — має бути готовий до кінця цього року.

— Як саме керівництво російського мінувбивств на чолі з Шойгу розподіляло ці плавзасоби?

— Перші три кораблі проєкту 21631 увійшли до складу Каспійської флотилії (106-та бригада надводних кораблів); для неї ж призначений і «Ставрополь». «Зельоний Дол» і «Сєрпухов» після введення у стрій перевели на Чорне море, а в жовтні 2016-го довкола Європи їх перегнали на Балтику, у 36-ту бригаду ракетних катерів.

Усі «китайські» кораблі увійшли до складу 41-ї бригади ракетних катерів ОЗУ «ЧФ». Нарешті, «Град» і «Наро-Фомінск» відправили на Балтику, у 36-ту бригаду.

— Найбільш грізною зброєю цих плавзасобів є крилаті ракети.

— Дійсно, наявність у складі озброєння «Буянів-М» крилатих ракет «Калібр» зробила з них ледве не стратегічну зброю. Ще з жовтня 2015 року вони запускали такі ракети з Каспію по цілях у Сирії. В такому ж амплуа ці МРК використовують у війні проти України.

Початок широкомасштабної агресії, 24 лютого 2022 року, застав МРК «Орєхово-Зуєво» в Середземному морі — і повернутись через Чорноморські протоки він уже не міг.

Натомість з Каспія перекинули «Вєлікій Устюг». 7 березня 2022 року поблизу Одеси він потрапив під залп українського «Граду» і зазнав пошкоджень — на жаль, не дуже значних.

17 червня помітили, як його, трошки підкопченого, тягли Волгою, але вже наприкінці липня «Вєлікій Устюг» взяв участь у параді в Санкт-Лєнінбурзі.

— Зважаючи на традиційну брехню, яка супроводжує повідомлення від росіян щодо реалій усіх пригод, що трапляються з їхнім військом, найближчим часом усіх обставин і наслідків пожежі на «Сєрпухові» ми не дізнаємося…

— І все ж таки: що означає пожежа на «Сєрпухові» для України? Мінус один носій «Калібрів», який потенційно можна було перекинути на Чорне море. Добре. Але мало!

Олег Мащенко
Колаж: Сергій Поліщук