Герой України полковник Олег Грудзевич: «Ми даємо по зубах росіянам»

0
57

Перші години великої війни Олег Грудзевич зустрів на Донеччині під Волновахою на посаді комбата 17 окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Потім були запеклі бої в Маріуполі, надзвичайно важкий прорив і тривалий вихід до своїх з ворожого оточення.

Нині полковник Олег ГРУДЗЕВИЧ, заступник командира 43 окремої механізованої бригади, згадує окремі події бойового минулого і розповідає про теперішні будні війни.

«Просто робимо свою роботу»

— Що для тебе особисто змінилося за два роки війни, коли за плечима непростий шлях від комбата-танкіста до заступника комбрига механізованої бригади?

— Тепер мені трохи спокійніше, ніж було 24 лютого 2022 року стосовно того, що з таким масштабом ведення бойових дій усі ми у Збройних силах України зіткнулися вперше. Усі просто, як кажуть, офігіли. А зараз ми вже вийшли на той рівень, коли просто воюємо, просто робимо свою роботу.

На початку повномасштабного вторгнення, навіть під час складних боїв у Маріуполі здавалося, що це все на місяць-два. Максимум пів року — і ми переможемо. Але як показує практика, ми змушені були перейти до тривалої затяжної війни, в якій залежимо від допомоги закордонних союзників. Залежимо від сучасного озброєння, якого в нас ще не достатньо, щоб перемогти такого потужного супротивника, як росія, що переповнена арсеналами й має великий людський ресурс.

Пішов уже третій рік широкомасштабного вторгнення, а ми ще не перемогли, але й нас ворог не зміг перемогти. І розумію, що це все надовго.

— Що, на ваш погляд, змінилося у процесі ведення бойових дій за ці два роки?

— Є одна дуже важлива відмінність: у залучених силах. Якщо пригадати період до 24 лютого 2022 року, то для нас було майже неможливим залучати до бойових дій цілий батальйон. Ми раніше не воювали цілими танковими чи механізованими батальйонами. А тепер для нас цілком нормально, коли до участі в боях долучається вся бригада: наприклад, тоді, коли треба ліквідувати прорив.

До прикладу, Авдіївка. Там одночасно проти знавіснілого загарбника воювали відразу кілька наших бригад: механізованих, артилерійська, танкові підрозділи. Одне слово, нині триває майже класична війна, як нас свого часу навчали у військових навчальних закладах.

З іншого боку, бачимо, що росіяни застосовують досить гнучку тактику. Коли вони проводили так звані м’ясні штурми, наприклад, в Авдіївці, де будь-що намагалися прорвати нашу оборону, то оперували батальйонами з великою кількістю техніки. Ми стійко відбивали атаки ворога, палили його за допомогою безпілотників, артилерії. Та потім ішла чергова нова хвиля — знову батальйон. Навіть на вцілілих відео тих боїв видно, що там купа техніки. Очевидно, що атакував наші позиції ворожий полк або бригада. Ми ж у такому разі теж воюємо бригадами або БТГ (батальйонно-тактична група).

Проте на іншій ділянці рашисти використовують іншу тактику — так званий повзучий наступ. Там вони воюють за допомогою маленьких груп: відділення, взвод. Це всього 10—20 осіб. І для пітримки використовують одну-дві, максимум п’ять машин, два-три танки.

«Ми воюємо не з дурнями»

Звісно, і ми відповідаємо аналогічно. Тому якщо пригадати, скажімо, бої навесні 2022 року під Києвом, коли йшли 60-кілометрові колони по 60—70 машин, 30 танків, 20—40 «Градів», то нині такого нахабства вже немає.

Однак ми всі побачили, що росіяни — це не «ванька-встанька». Уже очевидно, що ми воюємо не з дурнями. Варто не забувати, що наш супротивник дуже добре забезпечений зброєю й амуніцією. Він досить швидко вчиться воювати, зокрема і в нас.

Маємо чимало підтверджень, що ворог на полі бою робить те саме, що й ми, тільки у значно більших масштабах. Наприклад, застосування FPV, тобто безпілотних літальних апаратів. По той бік лінії фронту швидко зрозуміли переваги цієї зброї, і тепер на окремих ділянках у ворогів дронів навіть більше, ніж у нас.

Вони також перейняли у нас деякі тактичні прийоми. Серед таких бойові дії малих груп у місті із застосуванням дронів. Це вони побачили в нас і активно використовують самі. І те, що ми застосовували тільки на окремих ділянках, вони, маючи можливості, використовують ширше.

«У нас найкрутіша піхота у світі»

— Якщо можна, розкажіть докладніше, як саме вплинули БпЛА на зміну тактики.

— Почнемо з того, що нас ніколи не вчили, що колись застосовуватимуть у таких великих масштабах безпілотники. Це новий вид зброї, а тому з’явилася й нова концепція застосування таких підрозділів. Ще донедавна нас до цього не готували, оскільки досі у всьому світі не було досвіду війни з таким масовим застосуванням цього виду зброї.

Згадаймо: на початку війни поява в небі ударних БпЛА, наприклад «Байрактарів», була аж ніяк не частим явищем. Нині ж введення в бій у небі відразу десятків дронів — розвідувальних, корегувальних, ударних — уже досить звичне явище.

Також бачимо: якщо раніше БпЛА нам постачали здебільшого волонтери, то тепер цим займається держава, працює оборонна промисловість, інженери і фахівці української оборонної галузі почали постачати нам їх у більших обсягах.

Скажу так: якщо росіяни раніше могли активно застосовувати техніку під час тривалих боїв за Бахмут, Авдіївку, то нині наші FPV-дрони їм такої змоги не дають.

— А що змінилось у підготовці нашої піхоти за два роки війни, зокрема в навчанні наших воїнів за кордоном?

— Досвід наших закордонних партнерів дуже корисний щодо злагодження підрозділів. Так, після навчання піхотинці розуміють один одного з пів слова, танкіст розуміє піхотинця, артилерист — оператора дрона. Одне слово, стосовно злагодження підрозділів наші союзники дають нам дуже багато. Вони охоче беруть наші напрацювання і вводять їх у свої навчальні курси. Фактично наші піхотинці деяких речей навчають їхніх інструкторів, і ось у такий спосіб відбувається взаємонавчання.

— Як наша піхота витримує натиск такого потужного супротивника?

— Якщо під час світових війн минулого століття протяжність лінії фронту була приблизно 3000 кілометрів — у Першу, у Другу — майже 4000, то нині, під час російсько-української війни, протяжність лінії фронту — понад 2000 кілометрів.

На жаль, на перших етапах повномасштабного вторгнення в нас не було переваги ні в небі, ні в засобах ППО. Проте ми вистояли. І надалі стоїмо й активно даємо по зубах росіянам, зокрема використовуючи іноземну військову техніку від партнерів.

А загалом у нас дуже крута піхота. Я це знав і раніше, коли ще був командиром-танкістом, а тепер, фактично керуючи піхотою, вкотре переконався: в нас найкрутіша піхота у світі. Це кажу без зайвого пафосу. Піхотинці — це люди, які сидять під шквальним вогнем ворога, під ударами КАБів, артилерії, FPV-дронів, скидів з дронів… І вони не просто сидять, а тримають оборону і знищують ворога, який наступає на них.

Олександр ШУЛЬМАН

Фото із соціальних мереж

Досьє «УС»

Грудзевич Олег Петрович (13. 03. 1990, с. Хохонів Галицького, нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл.) — військовик. Підполковник. Герой України (2022). Медаль «За військову службу Україні» (2021), орден Богдана Хмельницького 3-го і 2-го ступенів (обидва — 2022). Закінчив Прикарпатський військово-спортивний ліцей у смт Богородчани (нині Івано-Франківського р-ну; 2007), Академію сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного у Львові (2011). Нині є слухачем Національного університету оборони України імені І. Черняховського у Києві. Служить у 17-й окремій танковій Криворізькій бригаді ім. К. Пестушка, де пройшов шлях від командира взводу до командира батальйону. Брав участь у антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України. З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну 24 лютого 2022 відзначився під час оборони м. Маріуполь Донецької обл., зокрема території заводу «Азовмаш». Із вичерпанням боєприпасів і продовольства на чолі групи бійців прорвався з оточення: спочатку рухалися на 2-х танках і бронетранспортері, після закінчення пального — пішки. Загалом пройшли близько 175 км, у ході рейду знищили диверсійно-розвідувальну групу ворога. Пізніше зі своїм підрозділом зайняв для захисту передові позиції у Дніпропетровській обл. Від червня 2023 — почесний громадянин Кривого Рогу.