ЛЕМКІВСЬКУ ВАТРУ НЕ ЗАГАСИВ НАВІТЬ ПРОЛИВНИЙ ДОЩ

Два схили, заставлені наметами, сотні машин, туристичні автобуси з номерами різних країн… Уже багато років Ждиня є місцем, куди щороку з’їжджаються лемки та русини з України, Польщі, Словаччини, Сербії, Хорватії, США, Канади, – аби побачити рідні Бескиди та запалити символічну лемківську ватру. Хоча сам фестиваль “Лемківська ватра” тривав з 20 по 22 липня, але перші намети поставили майже за тиждень до початку. Багато людей перед фестивалем намагаються поїхати у ті місця, де колись жили їхні діди-прадіди.
У горах коло Ждині, за кілька кілометрів від словацького кордону, розростається ціле лемківське містечко: є амфітеатр з постійною сценою, адміністративний будиночок, в окремому наметі відбуваються панельні дискусії та демонструють фільми. На вуличці з вказівником “Лемко стріт” можна перекусити, купити сувеніри… Свого часу цю землю (кілька гектарів) викупив лемко зі США Степан Хованський, бо вона колись належала його діду. Тож тепер лемки мають де збиратись, не питаючи на те дозволу. «Ватра» відбувається не у самій Ждині, а коло неї — бо концерти та танці тривають цілу ніч. Та й горланити можна пісні о будь-якій порі доби. Мабуть, саме через це на фестиваль з’їжджається багато молоді (людей, які ще пам’ятають рідні села, не так вже багато лишилось). Ловлю себе на тому, що навіть я не знаю стільки українських пісень, як співають підлітки за сусіднім столом. Хоча між собою спілкуються польською.

“Коли жила бабця, ми говорили по-українськи. А тепер я все розумію, але говорити важко, – каже Ельжбєта з Зеленої Гури. – В нашому місті багато лемків, сюди нас приїхало п’ятеро. Батьки зупинились у родичів, а ми з друзями живемо в наметі. Так веселіше. Вчора взагалі спати не лягали”.
Та якщо для молоді “Лемківська ватра” – привід розважитись, то старші люди навіть веселі пісні слухають зі сльозами на очах. “Я з сорок другого року, то сам смутно пам’ятаю своє село. Знаю, жилис-мо коло церкви. Хижу пам’ятаю. Неньо згинув ще на войні. То мама їхала сама з шістьма дітьми. По дорозі все розікрали, а нас забрали в Явожно (концтабір коло Кракова). Як ми всі їсти хтіли! І вже потім в Ольштині бідували, поки повиростали. В школі коло мене сиділа дівчина. Їй давали з дому пряники, білі булки. І так то пахло, так хтів попробувати, яке воно на смак, але стидавси попросити. Думав, як виросту, зароблю грошей і буду щодня білі булки їсти”, – згадує вусатий дідусь з ціпком. Каже, кілька років тому був на Донеччині, бо там живе його двоюрідна сестра. “Був заскочений, що в Донецьку всі говорять по-російску. Мені болит, що мої внуки говорят між собов по-польску. Але вони жиют у Польщі. А Донецьк — то Україна. Тепер ще й той закон прийняли. І чим то си вшитко скінчит?..”- переживає він.
Попри дощову погоду, ХХ «Лемківська ватра» у Ждині зібрала майже десять тисяч лемків з усього світу. “Це менше, ніж ми очікували. На ХV ватру приїхало майже 25 тисяч людей, – каже голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина. – Приїхало менше українців, бо важко і дорого отримати візу. Наше завдання на наступний рік – добитись максимального спрощення перетину кордону для лемків, які їдуть на «ватру» чи хочуть відвідати рідні місця. Зрештою, усі, хто не зміг з якихось причин поїхати на «ватру» до Польщі, можуть приїхати 4 серпня до Монастириськ на Тернопільщині. У 40-х лемків переселяли на схід України, але вони прагнули повернутись додому. Коли їх не пустили через кордон, намагались осісти у місцях, які нагадували їх рідні краї. Тому в Монастириськах багато лемків і там організовують другу за величиною «Ватру». В Україні лемківські ватри проводять навіть на Луганщині (там є два села лемків) та на Полтавщині (там 30 сіл). “Лемківська ватра” – це приклад для усіх українців, як треба згуртовуватись. Бо лише з такого об’єднання, може, почнеться відродження України”.
Зіновія ВОРОНОВИЧ,
Ждиня, Польща